Глава 6. Сприйняття ландшафту
§ 6.1. Загальна схема сприйняття людиною ландшафту
Сприйняття людиною ландшафту є важливою проблемою сучасного ландшафтознавства. Це пов'язано з тим, що численними дослідженнями було з’ясовано, що від того, як людина сприймає ландшафт залежить не тільки її духовне життя й одержання естетичної насолоди, але й безпосередня виробнича діяльність людини у ньому. Впорядкування людиною ландшафту із такими його формами, як прокладання шляхів сполучень, організація природоохоронних територій, озеленення міст тощо визначається не тільки об’єктивними рисами ландшафту (його рельєфом, ґрунтами та ін.), а й тим, як людина сприймає ландшафт.
На тому, як людина сприймає ландшафт і як це сприйняття впливає на її культуру, історію, господарство, зосереджувалися ще давньогрецькі вчені (зокрема, Гіппократ). Висловлені ними думки були популярними в Європі пізнього середньовіччя й досліджувалися такими французькими філософами 16-18 ст., як Боден і Монтескьє. Згодом ці ідеї оформились у більш строгу доктрину, відому зараз як “енвайронменталізм”, а в географії як “географічний детермінізм”. Слід, однак, зауважити, що ці напрями намагалися довести визначальний вплив природних умов і ландшафту на поведінку людини, її культуру та господарство, а питання власне сприйняття людиною ландшафту мали у роботах Фрідріха Ратцеля, Елен Черчилл Семпл та інших “географів-детерміністів” другорядне значення.
На початку 20 ст. з'явилися перші дослідження, присвячені власне сприйняттю людиною ландшафту (В. Корніш, В. Семенов-Тян-Шанський, В. Хеллпах та ін.). Однак бурхливого розвитку вони набули, починаючи з 1960-их рр. У США цьому значною мірою сприяло проведення у 1965 р. “Конференції при Білому домі з краси природи” Прийняття на законодавчому рівні ряду актів щодо оцінки наслідків впливу людської діяльності на ландшафт, включаючи його естетичні якості, стимулювало активну розробку як теоретичних питань сприйняття людиною ландшафту, так і методів оцінки “краси", "привабливості" ландшафту, ландшафтних преференцій тощо.
Сприйняття ландшафту – складний процес, в якому сплетені об’єктивні характеристики ландшафту, людський досвід, психіка, індивідуальні риси людини та інші чинники. Тому з'ясування закономірностей сприйняття ландшафту вимагає побудови концептуальної схеми, яка пояснює цей складний феномен. Найбільш загальна така схема наведена на рис. 30.
Рисунок 30. Загальна схема сприйняття ландшафту за Д. Хайесом
Згідно з наведеної схеми, фізичні стимули від реального (фізичного) ландшафту через органи чуттів людини поступають у мозок. Там відбуваються складні когнітивні процеси обробки цієї сенсорної інформації й врешті у людини формується уявлення про ландшафт, яке часто називають його образом. Сукупність психічних процесів формування образу ландшафту, складають “операційний блок” сприйняття, в якому відбувається одержання сигналів від ландшафту та їх психічна обробка.
Функціонування цього блоку (тобто, характер психічних процесів обробки інформації про ландшафту) залежить від багатьох інформаційних чинників. Ними, наприклад, попередній досвід людини, культурні норми та правила, які суттєво визначають формування індивідом образу ландшафту та надання йому певних значень, генетична інформація, яка визначає тенденцію людини сприймати ландшафт певний чином, тощо. Перелічені та інші інформаційні чинники сприйняття ландшафту формують немов поле, яке наскрізь пронизує операційний блок сприйняття й є невіддільним від нього.
Отже, головними компонентами сприйняття людиною ландшафту є ландшафт як об’єкт сприйняття (його складають фізіономічні риси ландшафту – ті, що людина своїми органами чуття здатна сприйняти), операційний блок сприйняття, який складається з сукупності психічних процесів обробки сенсорної інформації), інформаційне поле сприйняття та образ ландшафту. Їх взаємодія визначає поведінку людини у ландшафті. Ці уявлення відображені на рис. 31.
Рисунок 31. Схема інтерпретації сприйняття людиною ландшафту (за Гродзинський, 2005).
Безпосередню інформацію про ландшафт людина отримує від його фізіономічної частини. Її складають риси ландшафту, які безпосередньо сприймаються органами чуттів людини. Однак на шляху фізичних стимулів, які відходять від неї (світлових, звукових хвиль, пахощів тощо), стоять два фільтри, які не дозволяють цим сигналам дійти до сенсорних органів людини у повному обсязі. Ними є фізичний та психофізичний фільтри. Фізичний фільтр сприйняття обумовлений фізичними умовами, в яких знаходиться людина на момент сприйняття ландшафту – прозорістю повітря, освітленістю, галасом тощо, які суто фізично перешкоджають людині отримати усі сигнали, яку вона потенційно здатна сприйняти органами чуттів.
Сигнали, що пройшли крізь фізичний фільтр перцепції, потрапляють до сенсорних органів людини (ока, вуха та ін.). Однак, не всі ці сигнали будуть сприйняті. Це залежить від стану людини на момент надходження сигналів (наприлкда, її втомленості, настрою, емоційної збудженості), а також від гостроти зору та слуху індивіда, його фізичних вад тощо. Такі індивідуальні особливості людського організму формують персональний психофізичний фільтр сприйняття.
Потрапляючи до органів чуттів людини, сенсорна інформація дуже короткий час (не більше однієї секунди) утримується у сенсорному сховищі інформації. Інформація тут не зазнає ніякої психічної обробки, однак її об'єм величезний – набагато більший, ніж ми можемо утримати у пам’яті й який можемо обробити. Сенсорне сховище інформації відіграє роль буферу між багатством реального світу та обмеженими можливостями перцепційно-когнітивного апарату людини. Далі із нього відбирається лише та частина інформації, яка важлива для формування образу ландшафту.
У сенсорному сховищі зберігається практично вся інформація, що потрапляє до органів чуттів людини. Це, переважно, пасивний відбиток інформації від фізіономічної частини ландшафту, оскільки зв’язки між окремими елементами цих відбитків у сенсорному сховищі не формуються.
Органи чуттів людини трансформують сенсорну інформацію (стимули від ландшафту) у “нервову енергію”. Око, наприклад, трансформує світлове зображення на кришталику і рогівці у нейроелектричні імпульси, які надсилаються до нервових клітин мозку. Потрапивши до мозку, провідними процесами у формуванні образу ландшафту стають процеси когнітивні, тобто вищої психічної діяльності, а роль сенсорного сприйняття практично закінчується.
Інформація про ландшафт, що потрапила до мозку людини, проходить два сховища, які в психології називаються короткотривалою та довготривалою пам'яттю (сховищами інформації). Спершу інформація обробляється у короткотривалій пам'яті, а далі певна її частина передається до зберігання у довготривалу пам'ять. У короткотривалій пам'яті інформація утримується близько 12 секунд, тоді як у довготривалій може зберігатися необмежено довго. Ці два види пам'яті різняться не лише своєю тривалістю, а й призначенням. У короткотривалій пам’яті обробляються ті особливості ландшафту, які мають значення для поточного моменту життя людини. Складніших значень, наприклад символічних, у цій пам'яті не формується.
Хоч образ ландшафту в короткотривалій пам’яті небагатий на значення, однак він може бути дуже детальним, мало не фотографічно точним. Він також може викликати в людини певні емоції – захоплення, жаху, відрази та інші. Через те, що образ ландшафту, що формується в короткотривалій пам’яті, призначений насамперед для того, щоб людина мала можливість діяти в ландшафті в “операційному” режимі, його можна назвати операційним. Частина інформації, яка має значення для існування людини у більших часових інтервалах і у ширшому смисловому полі, передається в довготривалу пам’ять. Тут вона може зберігатися необмежено довгий час.
Обидві пам’яті є сховищами не лише інформації, але й “аренами”, де проходять різні когнітивні процеси обробки цієї інформації. Найбільш важливими з них є афектація, категоризація, систематизація, маніпуляція та декодування. Афектація – це виникнення у людини певних емоцій та почуттів при сприйнятті нею ландшафту. Категоризація – оцінювання ландшафту з точки зору тих значень, які він має або потенційно може мати для людини.. Систематизація – узгодження цих значень в цілісну картину. Маніпуляція – процеси вибору людиною певного рішення щодо того, як поводити себе у ландшафті, яку стратегію його освоєння вигідніше обрати. Декодування – надання назв певним місцям, рисам, значенням ландшафту й самому ландшафту як цілісності. Вона, зокрема, необхідна для того, щоби ландшафт людина могла описати словесно, картографічно чи в інший спосіб і завдяки цьому забезпечити комунікацію з іншими людьми. У формуванні образу ландшафту надзвичайно важливу роль має такий загальний когнітивний процес як порівняння. Воно лежить в основі багатьох когнітивних процесів, відповідальних за формування образу ландшафту, надання йому значень, виникнення емоцій та вироблення емоційних ставлень.
В результаті вказаних та деяких інших когнітивних процесів у людини формуються образи ландшафтів. Вони зберігаються в її довготривалій пам'яті принаймні у двох формах. Одна із них завдячує процесам, які так чи інакше пов’язані із типологією інформації, а друга – із процесами, що ведуть до запам’ятовування конкретного ландшафту з його “фотографічними” деталями. В результаті, у людини формуються та зберігаються типові образи ландшафтів і образи-картинки деяких конкретних ландшафтів. Детальніше поняття образу ландшафту розглядається у § 6.4 даного навчального посібника.
Операційний блок сприйняття ландшафту існує не у вакуумі, а знаходиться під сильним впливом багатьох чинників інформаційної природи. Вони складають інформаційне поле сприйняття ландшафту. Його “токи” пронизують операційний блок сприйняття, а образ ландшафту, що врешті формується в уяві людини, самий стає частиною цього інформаційного поля.
Інформаційним полем сприйняття ландшафту є ті риси людини, які визначають сприйняття нею ландшафту і поведінку у ньому. Ці риси поділяються на три групи: біолого-еволюційну, соціокультурну та персональну. Перша пов’язана з тим, що сучасна людина є результатом тривалого пристосування виду Homo sapiens sapiens до ландшафту і має вроджені психічні та поведінкові риси сприймати його у певний спосіб. Соціокультурна компонента включає культурні норми та правила, домінуючі у суспільстві естетичні смаки, стереотипи, забобони та інші вияви культури, які визначають сприйняття людиною ландшафту. Персональна компонента людини включає всі ті її риси, які не можна звести а ні до того, що дана особа є представником біологічного виду, а ні до того, що вона є членом певних культурних і соціальних груп.