О

Структура ландшафтознавства

скільки ландшафт, як загальний об’єкт ландшафтознавства є складним феноменом, що проявляє себе у багатьох вимірах, то й структура науки про нього складно організована. Намагання ландшафтознавства розкрити різні риси ландшафту – просторові, динамічні, геофізичні, геохімічні, прикладні тощо, зумовило формування його різних частин і напрямів.

Структурні частини ландшафтознавства можна виділити за різними ознаками його об’єкту й, відповідно, матимемо різні варіанти поділу цієї науки на її складові. Так, за просторовим масштабом досліджень виділяється топічне, хоричне та регіональне ландшафтознавство; за часовим масштабом – динамічне, історичне, еволюційне (палеоландшафтознавство); за “природою” речовинних зв’язків у ландшафті – геофізика, геохімія, екологія ландшафту. Як окремі вже сформовані розділи виділяються антропогенне, культурне ландшафтознавство, естетика ландшафту, прикладне ландшафтознавство. На стадії становлення знаходяться гуманістичне ландшафтознавство, соціологія, економіка, синергетика ландшафту. Нарешті, за специфікою ландшафтів, які досліджуються, виділяються урболандшафтознавство (його об’єктами є ландшафти міст), агроландшафтознавство, гірське ландшафтознавство і навіть морське ландшафтознавство.

Як бачимо із цього переліку, окремих структурних частин ландшафтознавства є багато. Для того, щоби уявити його устрій як струнку й логічну структуру, зручно розрізняти між розділами і напрямами ландшафтознавства.

Розділи ландшафтознавства – це області його знань, що стосуються окремих принципових рис загального об’єкту ландшафтознавства – ландшафту в його загальному розумінні (див. визначення у § 1.1). Незалежно від напрямку конкретизації загального розуміння ландшафту (як виключно природного комплексу, як комплексу, сформованого взаємодією природи та людини, тощо) і незалежно від масштабу його дослідження (локального чи регіонального), ландшафт є просторовою цілісністю (1), утвореною взаємодією різних субстанцій і процесів (2), яка розвивається у часі (3) і має значення для людського існування (4).

Відповідно цим чотирьом загальним атрибутам поняття ландшафту можна виділити й крупні структурні частини науки про нього: хоричне ландшафтознавство (від. давньогрецьк. хора – округа, район), яке вивчає ландшафт як просторовий феномен, передусім – як структуровану територіальну цілісність; топічне ландшафтознавство (від. давньогрецьк. топос – місце), яке вивчає склад і взаємодію субстанцій, з яких складається ландшафт; динамічне ландшафтознавство, що зосереджується на дослідженні змін ландшафту у часі; гуманістичне ландшафтознавство, яке досліджує залежності між ландшафтом і людським буттям.

Напрями ландшафтознавства – це області його знань, що сформувалися в результаті застосування до ландшафту певних наукових підходів (зміст цього поняття – див. § 1.2). Так, геофізику ландшафту слід вважати напрямом ландшафтознавства, в якому його об’єкт тлумачиться й досліджується як комплекс, формування, структура та часові зміни якого визначаються насамперед фізичними тілами і взаємодіями між ними. При цьому широкого застосування набуває застосування до ландшафту теоретичних і методичних положень фізики. При застосуванні до ландшафту положень і методів хімії маємо геохімію ландшафту, екології – екологію ландшафту, естетики – естетику ландшафту, історичного підходу – історичне ландшафтознавство, палеогеографічного з еволюційним підходів – палеоландшафтознавство, культурології – культурне ландшафтознавство з такими його “піднапрямами”, як етноландшафтознавство, сакральне ландшафтознавство, художнє ландшафтознавство та іншими, які зараз проходять стадію становлення.

Кожний із напрямів ландшафтознавства має свою структуру, причому в них виділяються ті самі розділи, що й у загальному ландшафтознавстві. Наприклад, у геохімії ландшафту вирізняється його розділ, що вивчає закономірності хімічних перетворень у ландшафті, міграцію речовин у його “вертикальному” розрізі тощо, тобто є геохімічною конкретизацією топічного розділу ландшафтознавства. Виділяється також хоричний розділ геохімії ландшафту, який вивчає територіальні закономірності і структури міграції-акумуляції хімічних речовин. Динамічний розділ цього наукового напряму досліджує зміни геохімічних ландшафтів і хімічних процесів у часі. Аналогічний структуру мають й більшість інших напрямів ландшафтознавства, щоправда в деяких з них гуманістичний розділ розвинений слабко.

Перелічені вище напрями ландшафтознавства є його науковими напрямами. Крім них, виділяється потужний прикладний напрям. Фактично, його становлення відбувалося разом із формуванням теоретичного ядра ландшафтознавства. Врешті, поява й розвиток самого ландшафтознавства як науки значною мірою були зумовлені запитами практики. На сьогодні прикладне ландшафтознавство являє собою настільки розгалужену галузь знань, що в ній виокремилась низка окремих напрямів досліджень. Серед них особливого розвитку набули ландшафтне планування, ландшафтна архітектура та дизайн, меліоративне ландшафтознавство, ландшафтне обґрунтування проектів та ін. Ці напрями, хоч і спрямовані на вирішення цілком конкретних прикладних питань, але мають свою теоретичну частину. Пов’язано це з тим, що сучасні прикладні проблеми ландшафтознавства настільки складні, що належне їх вирішення вимагає розробки відповідного теоретичного базису.