§ 2.3. “Ландшафт” і близькі поняття

Ландшафт – не єдине поняття, за допомогою якого наука намагається пізнати просторові цілісності, утворені взаємодією різних субстанцій. Існують й інші близькі до ландшафту поняття й терміни, що їх фіксують. Найбільш поширеними є природний територіальний комплекс, геокомплекс, геосистема, ландшафтний комплекс, геоекосистема, пейзаж та деякі інші.

Якщо розуміти ландшафт як поняття загальнокультурного рівня (див. § 2.1), то ці терміни розкривають певний вимір ландшафту й використовуються переважно при його відповідній інтерпретації (“геосистема” – при системній, “пейзаж” – при художній і т.п.). На різноманітті термінів, що позначають наукове поняття ландшафту, позначились також термінологічні традиції, що склалися у різних наукових школах ландшафтознавства.

“Природний територіальний комплекс” із загальноприйнятою абревіатурою ПТК – головне поняття традиційного ("генетичного") ландшафтознавства. ПТК визначається як “просторово-часова система географічних компонентів, взаємообумовлених у своєму розміщенні й таких, що розвиваються як єдине ціле” (Исаченко, 1991, с. 6). При цьому під географічними компонентами розуміються лише тіла природного походження (маси твердої земної кори, природні води, повітряні маси атмосфери, біота, ґрунт; деякі ландшафтознавці до них додають ще рельєф і клімат). Взаємозалежність цих компонентів виявляється у їх спряжених змінах від місця до місця, причому принципового значення надається їх генетичний взаємообумовленості. Характерний набір компонентів природи, що склався у певних місцях, і розглядається як ПТК. Ними вважаються територіальні ділянки різних розмірів і різного ступеня складності, тому розрізняють ПТК різних рангів. Загальноприйнятим є такий таксономічний ряд ПТК: фація – урочище – місцевість – ландшафт.

Чимало ландшафтознавців піддають критиці термін ПТК, оскільки суто “природних“ комплексів ми вже майже не знайдемо. Всі вони тою чи іншою мірою змінені людиною. Це – абстракція, однак вона є доречною коли необхідно уявити ландшафт таким, яким він був би, якби не людське втручання у його життя. Власне, саме у такому розумінні це поняття й використовується послідовниками М. Солнцева, зокрема при укладанні ландшафтознавчих карт. На них показані не реально існуючі зараз рослинність і ґрунти (наприклад рілля чи рослинність міського парку), а ті, які тут були чи потенційно можуть утворитися (відновитися), якщо зняти людський прес на ландшафт.

“Геокомплекс” – термін, який у ландшафтознавстві вживається як більш зручний, ніж громіздкий “природний територіальний комплексі” і такий, у якому не ставиться наголос на незайманості природи в його межах. Однак етимологічно і в ширшому розумінні “геокомплекс” – поняття не лише ландшафтознавче, а загальногеографічне. Під ним розуміють будь-які комплексні територіальні утворення – як природні (наприклад, водозбірний басейн), так і соціальні й господарчі (наприклад, “геокомплекс столичного регіону”). Попри це, термін "геокомплекс" широко вживається у німецькому та польському ландшафтознавстві.

“Ландшафтний комплекс” має на меті позначити саме ландшафтознавче, а не загальногеографічне територіальне утворення. У такому розумінні ландшафтний комплекс – різновид геокомплексу. Проте, це поняття ширше, ніж ПТК, й як ландшафтний комплекс можна розглядати не тільки природні фації, урочища, місцевості та ландшафти, але й інші просторові цілісності – водозбірні басейни, катени, парагенетичні комплекси та інші. Отже, як і ПТК, це поняття позарангове, але стосується територіальних одиниць, утворених не тільки генетичними, але й іншими зв’язками між компонентами географічного середовища.

“Геосистема” – термін, який запропонував академік В. Сочава у 1963 р. щоби підкреслити, що ПТК є об’єктом, який має всі основні властивості системи й тому має досліджуватися насамперед як система. Принципової різниці між ПТК і геосистемою у такому її розумінні немає – обидва терміни фіксують одне поняття (матеріальний просторовий природний об’єкт).

На етапі становлення системного підходу в ландшафтознавстві (1970-ті рр.) термін “геосистема” був з ентузіазмом прийнятий багатьма вченими. Однак він набув різних тлумачень. Послідовники В. Сочави (А. Краукліс, В. Міхеєв, В. Снитко та ін.), а також А. Ісаченко вважають геосистему поняттям, практично тотожним ПТК, який слід розуміти й досліджувати як системне утворення. Інші дослідники під геосистемою розуміють територію, в межах якої діє односпрямований потік речовини і енергії (К. Дьяконов, О. Ретеюм, Ю. Симонов та ін.); як територію, де природа, населення та господарство поєднані закономірним чином (Ю. Саушкін та ін.); як сукупність пов’язаних процесів, які інтегрують у систему субстанції або регіони (Д. Арманд, О. Ковальов); як родовий термін щодо будь-яких територіальних систем (Я. Демек, І. Крхо, В. Преображенський та ін.).

З кінця 20 ст. простежується тенденція на звуження сфери обігу терміна “геосистема”. Разом із згасанням інтересу ландшафтознавства до системного підходу цей термін вже не має такого всеохоплюючого використання, як це було в 1980-х роках. Найбільш відповідна сфера його вжитку обмежується системними інтерпретаціями ландшафту. Однак, оскільки поняття ландшафту та системи не збігаються, то й ототожнення ландшафту з геосистемою, або ж визнання геосистеми за предмет ландшафтознавства не є методологічно виправданим.

“Екосистема” – термін, введений Артуром Тенслі у 1935 р. Однозначного тлумачення цей термін не має. Здебільшого під екосистемою мається на увазі закономірне поєднання різних елементів природи між собою. Отже, за своїм складом екосистема практично тотожна ПТК, геосистемі в її вихідному тлумаченні В. Сочави і ландшафту в його солнцевському розумінні (див. рис. 4, а). Принципова відмінність між ними полягає в тому, що екосистема розуміється як система насамперед функціональна, різні складові якої виконують відповідні функції (зелені рослини створюють первинну продукцію, ґрунт постачає рослини необхідними ресурсами тощо). Таке бачення екосистеми позначається й на уявленні про її структурну: окремі елементи екосистеми виділяються за специфічністю функцій (продуценти – консументи – редуценти та ін.). Отже, екосистема – поняття, що орієнтоване не стільки на пізнання просторового устрою світу, скільки на пізнання функціональних зв’язків між його складовими. Крім того, екосистема – поняття позапросторове, на відміну від ландшафту, ПТК та інших розглянутих вище понять.

Поширеною лишається точка зору щодо принципової відмінності екосистеми від ландшафту (ПТК, геокомплексу, геосистеми), висловлена В Преображенським та А. Мінцем у 1973 р. Вони акцентували на тому, що у моделі екосистеми завжди є центр, ядро, “хазяїн” (здебільшого це певний біотичний компонент) і його периферія (“дім”), а зв’язки спрямовані від периферії до ядра. У моделі ж геосистеми-ландшафту ніякого “хазяїна”, центру немає й зв’язки між її елементами не центровані на якийсь один із них. Модель геосистеми (ландшафту) “поліцентрична”, а екосистеми – “моноцентрична”.

Однак зараз моноцентричне розуміння екосистеми поділяється далеко не всіма екологами й сучасна екологія практично остаточно вийшла за рамки моноцентричної моделі. Крім цього, моноцентричність – це не властивість об’єкта як такого, а спосіб його інтерпретації. Сучасне ландшафтознавство користується цим загальним методологічним підходом дуже широко. Отож, моно- і поліцентричність, як основа для розмежування між екосистемою та ландшафтом, вже не відбиває сутності сучасного розуміння цих понять.

“Геоекосистема” – термін, який вживається переважно у західноєвропейській ландшафтній екології. Ним намагаються підкреслити те, що екосистема розглядається як територіальна одиниця – зі своїми межами і конкретним місцеположенням, а також те, що при її аналізі біотичним і фізичним компонентам надається однакова вага.

“Пейзаж” – термін, через який ландшафт у його загальному розумінні інтерпретується в художніх сферах: поезії, образотворчому мистецтві, в їх теорії – естетиці, а також часто вживається у ландшафтній архітектурі та дизайні. У науковій мові між термінами “ландшафт” і “пейзаж” є відмінності. Під пейзажем розуміється зовнішній вигляд, образ ландшафту, що відкривається з певної точки. А самий ландшафт у гуманітарних науках визначається як територія, специфічна за зовнішнім виглядом, зокрема за набором різних пейзажів у його межах.

Рекомендована література до глави 2

1. Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: місце і простір. В 2-х т. К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – Т. 1. – 503 с.; Т.2. – 431 с. (глава 1.1)

2. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. – М.: Высшая школа, 1991– 366 с. (с. 110-125)

3. Ковальов О.П. Географічний ландшафт: науковий, естетичний і феноменологічний аспекти. – Харків: Екограф, 2005 – 388 с. (глави 1 – 3).

4. Петлін В. Концепції сучасного ландшафтознавства. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006 – 329 с. (розділ 4)

5. Преображенский В.С., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Основы ландшафтного анализа. – М.: Наука, 1988. – 192 с. (глава 1.2)

Контрольні запитання

1. Які загальні положення лежать в основі поняття ландшафту?

2. В чому полягає зміст ландшафту як загальнокультурного поняття?

3. В чому знаходить вираз поліструктурність ландшафту?

4. Які головні відмінності між поняттями ландшафту та екосистеми?

5. Що є спільного і відмінного між поняттями ландшафт і пейзаж?

Теми рефератів

1. Історія становлення та розвитку поняття ландшафту в людській культурі

2. Використання поняття ландшафту поза межами географії

3. Еволюція уявлень про структури ландшафту

4. Фізіономічність і образність ландшафту

5. Моноцентричний підхід у пізнанні ландшафту