К

Зміст культурного ландшафтознавства

ультурне ландшафто-знавство – науковий напрям, який досліджує ландшафт як природно-культурний феномен. Матеріальні та нематеріальні (духовні) прояви культури вважаються невід'ємною від природної основи складовою культурного ландшафту. Отже, предметом культурного ландшафтознавства є ландшафт в його "шмітхюзенському" розумінні (див. § 2.2 і рис. 4, в). Щоби підкреслити роль культурної складовою у ньому, О. Шлютером, К. Зауером та іншими географами й було введене поняття культурного ландшафту.

Поняття культурного ландшафту є головним в культурному ландшафтознавстві. В загальному ландшафтознавстві побутує декілька його тлумачень, в тому числі й ототожнення культурного ландшафту з антропогенним (Я. Богдановскі, Я. Демек та ін.), чи його розуміння як антропогенного ландшафту, в якому людина зробила доцільні і для себе і для природи зміни (А. Ісаченко, Ф. Мільков, В. Ніколаєв та ін.). В обох цих розуміннях культурний ландшафт постає лише як матеріальний об’єкт, який крім природних, має у своєму складі також й антропогенні речовинні елементи – будівлі, монументи та ін. (див. рис. 4, б).

Сучасному культурному ландшафтознавству таке суто речовинне тлумачення культурного ландшафту невластиве. Воно розглядає його як простір, наповнений культурними значеннями і цінностями. Отже, культурний ландшафт, крім своїх матеріальних елементів, включає також ідеальні сутності – вірування, культурні норми та правила, символічні значення, міфи, легенди, асоціації з певними історичними подіями та особами, важливими для культури групи, тощо. Ці елементи наповнюють ландшафт і він стає не тільки фізичним, а й культурним середовищем, в якому існує людина та людські спільноти.

При цьому важливо, що в культурному ландшафті його природна складова, антропогенні матеріальні елементи, духовні цінності, значення та норми тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок формується не одразу, а внаслідок пристосування людської культури до природних особливостей певної території, наповненням її значеннями та цінностями, яке займає тривалий історичний час. Отже культурні ландшафти виникають у результаті пристосування господарства та інших культурних практик суспільства до природних структур і динамічних особливостей ландшафту. В таких ландшафтах їх природні та культурні складові органічно поєднані й становлять природно-культурну цілісність. Через це вони вважаються зразком адаптивного ландшафтного менеджменту і розглядаються як природно-культурна спадщина, як цінність.

Подібно до загального наукового ландшафтознавства, в якому існують типологічний, регіональний та загальногеографічний варіанти тлумачення ландшафту (див. § 2.2), в культурному ландшафтознавстві ці три варіанти розуміння культурного ландшафту також простежуються.

Загальногеографічний аспект у розумінні культурного ландшафту полягає у його осягненні як наукового поняття, в якому знаходять вираз деякі загальні ознаки цілісного територіального поєднання культури та природи. Наявність цих ознак і дозволяє вважати певний соціо-природний феномен культурним ландшафтом, вирізнити його як поняття. Визначальним загальними ознаками культурного ландшафту є суб’єктність, духовність, уречевленість, соціальна узгодженість і спадкоємність (Гродзинський, 2005).

Суб’єктність культурного ландшафту – культурний ландшафт має свого суб’єкта (людину чи їх групу), який є носієм певної культури. Саме людина наділяє ландшафт культурними смислами, спрямовує свою культурну практику на нього й сприймає ландшафт як культурний феномен.

Духовність культурного ландшафту – його насиченість символічними й іншими культурними значеннями та цінностями, які позначилися на виникненні та еволюції культурного ландшафту й істотно визначають його сприйняття саме як феномену культури.

Уречевленість – культурний ландшафт повинен мати речові (матеріальні) вирази культурних практик, духовних значень, цінностей і символів. Ними є не тільки створені людиною об’єкти (собори, монументи, інші культурні пам’ятки), а й місця природного ландшафту, які мають певні культурні значення (священні гаї, поля важливих воєнних баталій тощо). Уречевлені вирази культури надають культурному ландшафту його виразного візуального образу.

Соціальна узгодженість – люди притримуються близьких поглядів на розуміння духовної сутності ландшафту, його символізму та інших культурних значень, а також на норми та правила поведінки у ньому. Отже ландшафт набуває ознак культурного феномену, стає надбанням культури, якщо певна група людей вбачає у ньому загалом одні й ті самі цінності, проводить узгоджені культурні асоціації й дотримується спільних культурних практик природокористування. Ландшафт у такому випадку стає формою, через яку культурні групи створюють і підтримують свою ідентичність.

Спадкоємність – культурні значення, символи ландшафту та практики господарювання у ньому передаються нащадкам. Це означає, що для формування культурного ландшафту необхідне не тільки вироблення соціального консенсусу у розумінні його цінностей і значень й не тільки їх уречевлення, але й передача цього консенсусу та речей із покоління в покоління. Спадкоємність є важливим чинником стійкості культурного ландшафту як по відношенню до зовнішніх культурних впливів, так і до невблаганної руйнуючої дії часу.

Регіональний (індивідуальний) аспект поняття культурного ландшафту акцентує на неповторності, своєрідності взаємодії культури певних людських спільнот з територією її проживання. Так, ландшафт освоюється культурною спільнотою, яка звичайно обіймає певну територію. Ця спільнота освоює її згідно зі своїми культурними традиціями господарювання, морально-етичними нормами, ставленням до природного середовища тощо. В результаті територія набуває виразних культурно-ландшафтних рис і розглядається як культурний ландшафт. У такому розумінні можна, наприклад, вести мову про культурний ландшафт Гуцульщини, Бойківщини, Буковини, оскільки ці регіони Українських Карпат мають виразні індивідуальні риси взаємодії культури та природного ландшафту.

У типологічному аспекті культурний ландшафт постає характерне поєднання елементів природного ландшафту, культури та господарства, яке може типово повторюватися в різних місцях. До питання типології культурних ландшафтів ми ще повернемося в цьому параграфі.

Оскільки людська культура проявляється у різних формах, то й поняття культурного ландшафту, а також науковий напрям, що його вивчає, мають широкий зміст. Таким чином, культурний ландшафт можна розглядати як загальне родове поняття. Воно охоплює усі ті предметні сторони ландшафту, які вказують на роль того чи іншого прояву людської культури у його формуванні та особливостях. Відповідно до різних форм прояву культури, які позначаються на ландшафті, виділяють й відповідні різновиди культурного ландшафту. Серед низ сучасне культурне ландшафтознавство найбільше уваги приділяє етнічним, сакральним та символічним ландшафтом.

Культурне ландшафтознавство має тісні зв’язки з гуманітарними науками – фольклористикою, етнологією, історією, археологією та ін. Приділяючи значну увагу змінам природної складової ландшафту під впливом культурних практик людей, воно також пов’язане з агрофітоценологією, історичною біогеографією та іншими природничими науками, що вивчають зміни природного середовища людиною.