Глава 5. Ландшафт як ціннісна категорія

§ 5.1. Гуманістичний зміст ландшафтознавства

Засновник наукового ландшафтознавства О. Гумбольдт вкладав у поняття ландшафту не тільки суто природничо-географічний зміст, а й ціннісний гуманістичний. Він вважав, що важливим напрямком його пізнання є з'ясування ставлень людей до ландшафту і тих цінностей, які він для них становить. Такий погляд на ландшафт розвивали О. Шлютер, К. Зауер, Поль Відаль де ла Блаш, Жан Брюн, В. Семенов-Тян-Шанський та інші вчені довоєнного часу. Одразу після другої світової війни Г. Бобек і Й. Шмітхюзен у своїй важливій для становлення концепції ландшафту в європейській географії статті розглядали ландшафт як такий, що, крім матеріальних компонентів, включає духовні ідеали, морально-етичні норми та цінності людей (див. рис. 4). Отже, в поняття ландшафту та науки про нього вони вкладали гуманістичний ціннісний зміст.

Попри це, тривалий час наукове ландшафтознавство в Східній та Середній Європі розвивалось як переважно природнича наука – галузь фізичної географії. Відношення, які пов'язують ландшафт з людиною, вивчались здебільшого з точки зору його придатності для людської діяльності та з точки зору впливів людини на ландшафт і тих змін, яких він при цьому зазнає. При цьому невиробничі якості ландшафту – естетичні, символічні, сакральні та інші більшість ландшафтознавців лишали поза увагою.

Напрямки гуманізації ландшафтознавства

Відновлення інтересу ландшафтознавців до гуманістичних проблем своєї науки сталося у наприкінці 1980 – початку 1990-х років. Воно стало реакцією на загальний процес гуманізації, який охопив практично всі природничі науки. Гуманізація науки – її наближення до людини з усіма її цінностями, переживаннями й прагненнями, а гуманістичний підхід у науці полягає у вимозі пізнати об’єкт свого вивчення з точки зору тих цінностей і значень, які йому надає людина.

Гуманізація наукового ландшафтознавства призвела до трьох важливих зрушень: 1 – зріс інтерес до філософій, альтернативних до позитивізму (феноменології, екзистенціалізму та ін. – див. § 1.2); 2 – виникли нові напрями досліджень, в центрі уваги яких знаходиться людина та її духовні запити й цінності; 3 – відбулася зміна пріоритетів ландшафтознавства, яке більшого значення стало надавати проблемам гуманістичного змісту, але при цьому методології їх вирішення принципових змін не зазнали.

Відповідно цим трьом зрушенням сформувалося три розуміння гуманізації ландшафтознавства, які можна назвати філософсько-, людино- та проблемно-орієнтованими.

Філософсько-орієнтоване розуміння гуманізації ландшафтознавства ґрунтується на поглядах, що філософськими коренями гуманізму є феноменологія, екзистенціалізм та ідеалізм. Ландшафтознавство, яке визнає за свій філософський базис одну з цих чи близьких до них філософій, і вважається гуманістичним. Таку позицію відстоюють Д. Лей, Дж. Уолмслі та інші американські географи. Дж. Н. Ентрікін наводить таку її аргументацію: конкретна людина з її індивідуальною системою цінностей має бути об’єктом гуманістично-географічного підходу. Будь-яке узагальнення і наукові абстракції відводять географію від конкретної людини, а тому географічний підхід, який ґрунтується на наукових (позитивістських) методах не є гуманістичним, навіть якщо за їх допомогою досліджується людина. Гуманістичним є той підхід, який стосується конкретного індивіда і виявляє його інтереси. Такий підхід має ґрунтуватися виключно на феноменологічному описі, ніякі наукові методи тут не придатні.

“Людино-орієнтоване” розуміння гуманізації ландшафтознавства полягає у тому, що у центр дослідження поставлена людина з її відчуттями, ставленнями до ландшафту, цінностями та значеннями, які він для людини має. При цьому не є принциповим який філософський підхід і який метод використані у цьому дослідженні. Єдина вимога – ці методи та методологія повинні розкрити об’єкт дослідження (ландшафт) з точки зору людини, а не нього самого. В такому дослідженні можуть уживатися методи позитивістської науки (зокрема кількісні та математичні), феноменологічні підходи, структуралізм і марксизм.

Таке розуміння гуманізації географії і ландшафтознавства бере початок від робіт Едварда Рельфа та Йі-Фу Туана кінця 1960-их – початку 1970-их років. Основними дослідницькими проблемами вважаються ставлення людини до місця, ландшафту та регіону; почуття, які вони у людини викликають, цінності, які несуть для людини ландшафти, тощо.

Проблемно-орієнтоване розуміння гуманізації ландшафтознавства зводиться до його орієнтації на вирішення болючих проблем сучасної людини. Такими проблемами називаються деградація навколишнього природного середовища, занепад моральних цінностей у суспільстві, соціальна і гендерна нерівність, втрата ландшафтом естетичних та інших духовних якостей тощо.

Хоча в географії й можна простежити дискусію з приводу того, яка з наведених тенденцій розвитку науки є справді гуманістичною, однак загалом у сучасному ландшафтознавстві його гуманізація проявляється в одночасному посиленні всіх їх разом. Таким чином, гуманізація наукового ландшафтознавства полягає в освоєнні нових філософських підходів, передусім альтернативних до позитивістських, відведенні людині центрального місця в ландшафтознавчих дослідженнях і у наголошенні на важливості тем, пов’язаних з болючими проблемами людини, суспільства, нації.