§ 7.3. Ландшафтна екологія

Наукове ландшафтознавство та екологія як наука мають чимало спільних рис. Ця спільність зумовлена тим, що обидві науки дуже близькі за об’єктами своїх досліджень. Ними є цілісні об’єкти, що складаються з різних компонентів навколишнього природного середовища. Однак, предметна інтерпретація цих об’єктів у ландшафтознавстві та екології є різною. Науковим ландшафтознавством ландшафт уявляється насамперед як просторова цілісність, а екологією – як функціональна.

Обидва уявлення – географо-ландшафтознавче та екологічне – мають свої переваги й обмеження. Тож логічною була ідея сумістити їх в межах одного наукового напряму чи однієї науки. Найбільш переконливо вона була обґрунтована Карлом Тролем, який запропонував назву цієї науки – “ландшафтна екологія” й розумів під нею поєднання просторового підходу ландшафтознавства з функціональним підходом екології. Розвиток ідей К. Троля призвів до формування ландшафтної екології, яка зараз є потужним напрямом пізнання ландшафту.

Думки щодо інтеграції географічного та екологічного підходів висловлювало чимало природознавців 19 – початку 20 ст., які пропонували й власні назви нової науки – фізіографічна екологія (Х. Коулс), екологія земель та екотопологія (Л. Раменський), хорологічна екологія (Е. Рюбель) та ін. Врешті затвердилася назва ландшафтна екологія, запропонована німецьким біогеографом К. Тролем у 1939 р.

Після другої світової війни ідеї ландшафтної екології поширилися спочатку у німецькомовних країнах, а з 1960-х рр. і по всій Європі. Особливо ґрунтовно вона розвивалась у Німеччині, Швейцарії, Голландії та кол. Чехословаччині, де були створені спеціальні науково-дослідні інститути з ландшафтної екології. Поряд із Центральною Європою, ландшафтна екологія розвивалася в кол. СРСР. Академік В. Сочава обґрунтував у 1960 – 1970-ті роки науку, яку назвав “вченням про геосистеми”. Він вважав її результатом зближення ландшафтознавства та екології на базі системного підходу. Наукові пошуки В.Б. Сочави та його учнів були пов’язані з адаптацією теоретичних положень і методів екології до вивчення ландшафту. В своїх останніх статтях він визнавав, що “вчення про геосистеми” – це ландшафтна екологія західноєвропейських вчених.

До початку 1980-х років європейські вчені надавали ландшафтній екології природничонаукового змісту, причому в країнах, де ландшафтознавство вже було добре розвиненим (Німеччина та СРСР), вона вважалася його напрямом, а там, де ландшафтознавство не мало глибоких традицій (Швейцарія, Голландія, Бельгія), ландшафтну екологію вважали за самостійну науку, але належну до фізичної географії.

З поширенням ідей ландшафтної екології поза межі Європи, її зміст змінився. Вирішальну роль у цьому відіграв її бурхливий розвиток у США та Ізраїлі. Американські вчені Р. Форман, Дж. Вінс, Р. О'Ніл та ін. – переважно екологи та біогеографи за освітою, розуміли ландшафтну екологію як науку, що вивчає ландшафт як арену існування живих організмів, особливо з точки зору їх територіальної поведінки (міграцій, розселення тощо). Натомість ізраїльські вчені З. Наве та А. Ліберман обґрунтовували міждисциплінарне розуміння ландшафтної екології, в центрі уваги якої – ландшафт як “тотальна екосистема людини”, а основне завдання полягає в поєднанні природничих та гуманітарних наук, на основі такого тлумачення ландшафту. Міждисциплінарне розуміння ландшафтної екології здобуло чимало прихильників і на його платформі 1982 року була створена впливова Міжнародна асоціація ландшафтної екології.