О

Поле сенсорного сприйняття ландшафту

дна із головних відмінностей між сприйняттям речі та місця й сприйняттям ландшафту полягає у тому, що при річ та місце вирізняються органами чуттів (передусім, зором) на фоні деякого простору й далі на них концентрується увага. При сприйнятті ж ландшафту необхідно сприйняти весь цей простір, не вирізнити його, а охопити. Отже, якщо при сенсорному сприйнятті речі особливе значення має концентрація уваги на ньому, то при сприйнятті ландшафту – її розсіювання по простору. У зв’язку із цим постає питання щодо можливого поля цього розсіювання.

Фізична енергія випромінюється від фізіономічної частини ландшафту (звукові хвилі, світло тощо) незалежно від того, сприймає ландшафт людина чи ні. Якщо немає перешкод (наприклад, фронтальних додатних форм рельєфу, фронтального ряду будинків тощо), то ця енергія може простягатися дуже далеко. Однак можливості сенсорних органів людини здатні розрізняти цю енергію лише при її кількості, що перевищує деякій поріг: енергія стимулу (наприклад, світла), яка менша за цей поріг, не збуджує активності нейронів, отже людиною не сприймається.

Ту частину реального фізичного простору, енергетичні сигнали від якого досягають порога сенсорного сприйняття й можуть бути сприйнятими людиною, можна назвати полем сенсорного сприйняття ландшафту. Різні органи чуття людини мають свій радіус сенсорного сприйняття (рис. 32).

Рисунок 32. Радіуси сприйняття різних органів чуттів¹⁵

Як видно із рис. 32, основна інформація про простір отримується зором, слухом і нюхом. Саме ці чуття й визначають поле сенсорного сприйняття ландшафту: те, що потрапило до нього і є фізичною основою формування у людини образу ландшафту.

Зовнішня межа поля зорового сприйняття обмежене нашим зором у такий спосіб, що ми не можемо бачити об’єкт, який розташований далі від нас, ніж на відстані, яка в 3500 разів більше його розмірів. Проте світло сприймається із значно більших відстаней – в ясну темну ніч полум’я свічки можна розрізнити неозброєним оком із відстані у 50 км.

Межі поля сенсорного сприйняття ландшафту залежать не тільки від сенсорних органів людини, а й від самого ландшафту, що сприймається: перешкоди на шляху енергії від окремих місць ландшафту можуть зробити їх невидимими й нечутними. Рис. 33 ілюструє залежність конфігурації меж поля сенсорного сприйняття ландшафту від особливостей його рельєфу і місцеположення спостерігача.

Рисунок 33. “Басейн” зорового сприйняття ландшафту¹⁵.

Заштрихована область – невидима зона

На основі конфігурації обрисів поля сенсорного сприйняття ландшафтів можлива і їх класифікація. Виділяються відкриті, напіввідкриті, закриті ландшафти, ландшафти панорамного типу та ландшафти-перспективи, які також розрізняються за “глибиною розкриття”.

В межах поля сенсорного сприйняття ландшафту здатність органів чуттів людини сприймати окремі місця та їх конфігурації змінюється поступово. Тому це поле прийнято поділяти на три зони: передній, середній та дальній плани ландшафту. Крім власне особливостей зорового сприйняття ландшафту, ці межі визначаються з урахуванням його композиційних особливостей. Так, часто передній план ландшафту обмежується фронтальним рядом дерев чи будинків, який може знаходитися у кількох метрах від точки спостереження.