§ 6.3. Чинники сприйняття ландшафту

Чинники сприйняття людиною ландшафту прийнято поділяти на три крупні групи – біолого-еволюційні, соціокультурні та персональні.

С

Біолого-еволюційні чинники

учасна людина є результатом тривалого пристосування виду Homo sapiens sapiens до ландшафту і має вроджені психічні та поведінкові риси, чи, принаймні еволюційно зумовлену тенденцію, сприймати його у певний спосіб. Це означає, що сприйняття ландшафту сучасною людиною має еволюційно зумовлений базис. Так, більш ніж 99% людської історії люди жили у племенах мисливців-і-збирачів й їх виживання цілком і повністю визначалося тим, наскільки адекватно і як саме вони сприймали ландшафт. Отже, еволюція людського мозку протягом практично усього часу його існування відбувалася в умовах природного ландшафту. В результаті, у людини виробилися й стали вродженими тенденції сприймати ландшафт за тими рисами його конфігурації, які визначають виживання у ньому людини як біологічного виду, а 1% людської історії є еволюційним строком, замалим для того, щоби людина повністю позбулася своїх інстинктів, які протягом набагато більшого часу у ній закріпилися.

Виживання давньої людини у ландшафті визначалося трьома головними чинниками: 1 – наявністю у ландшафті харчових ресурсів і, особливо, води; 2 – можливості добути ці ресурси завдяки полюванню і збиранню рослинної продукції; 3 – можливості уникнути небезпек від природних ворогів і стихійних лих; 4 – можливості вивчати територію ландшафту. Всі ці чинники виживання залежали від вміння людини сприймати ландшафт як сприятливий чи загрозливий для виживання.

Для полювання сприятливими є ландшафти, в яких погляду відкриваються його значні сегменти, оглядаючи які можна відшукати жертву, а далі наздогнати й здобути її. Сприятливим ландшафт буде і у тому випадку, якщо у ньому є місця, які вказують на те, що тут зосереджені тварини-об’єкти полювання. Особливе значення мають водойми, де тварини збираються на водопій. Ландшафт сприймається як сприятливий, якщо він має місця, в яких людина може сховатися й, оглядаючи ландшафт у пошуках здобичі, лишатися непоміченою для неї, а також місця, звідки людина можне зненацька напасти на здобич. Отже, для полювання сприятливим є ландшафт, в якому є водойми, оглядові місця, з яких відкриваються широкі й далекі панорами, самі ці панорами, місця-схованки (печери, гаї серед просторів із трав’яною рослинністю тощо).

Для збирання рослинних харчів переваги мають ландшафти, в яких чергуються місця із трав’яною, чагарниковою та деревною рослинністю. Для втечі та переховування від хижаків як сприятливий сприймався ландшафт, в якому є місця, де можна від цих ворогів сховатися. За такі місця-схованки слугували не лише печери, а й гаї, де багато видів крупних хижаків втрачали мобільність і людина легше їх уникала, а також водні об’єкти, в які чимало хижаків не заходять.

Для порятунку від стихійних лих сприятливим є ландшафт, який має місця-схованки – урочища, що захищені від вітру та спеки схилами; печери; прибережні місця ландшафту; окремі гаї тощо. Для вивчення території давньою людиною сприятливішими є ландшафти, де є оглядові місця; місця, широко відкриті для огляду (панорами) й місця, що відкриваються погляду на значну його глибину (місця-проспекти).

Отже, успіх практично в усіх видах діяльності давньої людини був пов'язаний з одними й тими самими типами місць, а саме – місцями-схованками, оглядовими місцями, відкритими просторами, водними об’єктами, місцями-орієнтирами. Від того наскільки повно й вірно людина могла визначити ці місця ландшафту та зв’язати їх у цілісну конфігурацію залежало її виживання.

Людина, яка була здатною розпізнати ці місця, набувала адаптивних переваг перед людьми, у яких таке “ландшафтне мислення” було розвинене слабкіше. Вони мали значно більше шансів дожити до репродуктивного віку й дати потомство. Відтак, у цьому потомстві закріплювалася здатність бачити ландшафт у найбільш відповідний для виживання спосіб. Так із потомства у потомство йшов відбір осіб, наділених усе більш повним і цілісним баченням ландшафту, як конфігурації місць-схованок, місць-панорам, оглядових місць, місць-проспектів, місць-орієнтирів. Оскільки такий відбір тривав щонайменше 3,5 млн. років, то біолого-еволюційний стиль сприйняття ландшафту мав глибоко укорінитися у свідомості людини й, зокрема, визначити ряд закономірностей сприйняття ландшафту.

Важливі з цих закономірностей полягають у наступному. Місцями, важливими для виживання, були: місця-схованки, оглядові місця, місця-орієнтири, панорамні, місця-перспективи, водні об’єкти з їх елементами. Вимірами конфігурації ландшафту, які людині слід було сприйняти, аби забезпечити виживання, були: різноманіття ландшафту, складність його територіальної структури, таємничість ландшафту та ступінь його знайомості людині. Людина у сприйнятті нею ландшафту вирізняла та оцінювала ландшафт переважно за цими його місцями та конфігураціями. Вони сприймалися з позитивом, що згодом еволюціонувало в почуття естетичного сприйняття ландшафту. Тому не дивно, що людьми сучасних суспільств як естетично привабливі сприймаються ландшафти, насичені місцями-схованками, панорамам, перспективами, водними об’єктами. Як естетично привабливі сприймаються також ландшафти не надто складні й помірно різноманітні, в яких комбінуються відкриті та закриті простори.