У

Геогоризонтна (просторово-об’ємна) структура ландшафту

багатьох випадках вертикальний устрій ландшафту зручно представити й вивчати у буквальному значенні вертикальної структури – як об'єму, який по вертикалі поділяється на окремі шари. Хоча певне уявлення про таку будову дає поділ ландшафту на геокомпоненти та геомаси, однак вони частково накладаються одна на одну і можуть бути доволі неоднорідними по вертикалі. Разом із цим, у будь-якому ландшафті чітко виділяються певні шари, майже однорідні за складом різних геомас та специфічні в інших відношеннях.

В різних напрямах ландшафтознавства розроблені свої уявлення щодо членування ландшафту на його “шари”, “яруси”, “горизонти”. Такий підхід використовується у геохімії ландшафту, де окремі горизонти ландшафтного комплексу виділяються за умовами міграції та акумуляції хімічних елементів і сполук. Із цим питанням ми познайомимось у § 7.2. В екології ландшафту також поширений розгляд його вертикальної структури за біогеогоризонтами.

У східноєвропейському ландшафтознавстві погляд на "ярусний" вертикальний устрій ландшафту набув популярності завдяки роботам Н. Беручашвілі, а в середньоєвропейському – Г. Ноймайстера. Беручашвілі однорідні вертикальні яруси ландшафту назвав геогоризонтами, а Ноймайстер – “однорідними шарами” (нім. – Schichten), а при дослідженні ландшафтних комплексів як трьохвимірних об'ємів, – “однорідними просторовими тілами” (Raumkorper).

Згідно Н. Беручашвілі, геогоризонти виділяються як паралельні земній поверхні шари, які відрізняються один від одного складом геомас, їх співвідношенням і текстурно-структурними особливостями. Отже, геогоризонт розглядається як комплексне утворення, до якого вхо­дять усі геомаси, що містяться в певному шарі ландшафту. Цим вони відрізняються від ярусів фітоценозу, оскільки, крім рослин (фітомаси), включають також аеро- та гідромаси, якщо вони у певний період в цьому шарі є (наприклад, шапки снігу на гілках дерев). Сукупність геогоризонтів ландшафту й складає його геогоризонтну вертикальну структуру. Її приклад наведено на рис. 8.

Як видно з рис. 8, в межах одного геогоризонту поширені різні види геомас, а зміна їх складу (наприклад, поява нового виду геомаси, зміна їх пропорцій тощо) свідчить про появу нового геогоризонту. Назви геогоризонтам даються за переважаючими в їх межах геомасами, наприклад – аерогоризонти, фітогоризонти, літогоризонти тощо. Якщо в геогоризонті поширені в близьких за об'ємом кілька геомас, то вони мають складну назву – аерофітогоризонти, педогідрогоризонти тощо.

Певні геогоризонти можуть бути властивими не тільки одному ландшафтному комплексу, а поширюватися у суміжні з ним, або й охоплювати великі території. На цій підставі Н. Беручашвілі пропонує розрізняти фонові геогоризонти, які зустрічаються практично в усіх ландшафтних комплексах певного регіону; інтергоризонти, які поширені в декількох суміжних ландшафтних комплексах й утворюють немов пласт, що їх поєднує у цілісність. Нарешті, локальні геогоризонти властиві тільки окремим ландшафтним комплексам.

За роллю геогоризонтів у регуляції вертикальних речовинних потоків у ландшафті, вони поділяються на геогоризонти-бар'єри – практично непроникні для потоків геомас; горизонти-провідники – легко проникні для цих потоків; геогоризонти ковзання, по поверхні яких йде інтенсивна міграція речовин (ними, наприклад, є літогоризонти водотривких порід, які спрямовують підгрунтовий стік, поверхневі педогоризони, що визначають поверхневий стік, тощо).

Рисунок 8. Геогоризонтна структура ландшафтного комплексу (за Беручашвили, 1990)

Літери – індекси геомас за табл. 2, цифри – висота меж геогоризонтів в м.

На відміну від ярусів рослинності, горизонтів ґрунту і літолого-стратиграфічних верст порід, число та потужність яких у певному місці незмінне протягом року а то й багатьох років, геогоризонти мінливі. Причому, змінюється не тільки їх потужність, а й склад. Наприклад, взимку щезають геогоризонти фітомаси зеленого листя, а влітку немає нівальних (снігових) геогоризонтів. Отже, вертикальна геогоризонтна структура змінюється протягом року, що дає змогу вивчати за її допомогою сезонну динаміку ландшафту.