Питання 3: Постмодернізм у сучасному світовому кіно. Творчість Девіда Лінча та Педро Альмодовара.

Постмодернізм як загальноестетичний феномен культури та філософська концепція (Франсуа Ліотар, Жак Бодрійар, Іхаб Хасан та ін.). Постмодернізм в кіно: зближення елітарної та масової культури, амбівалентність сприйняття, тяжіння до жанрового кіно, пародії, цитування класики, стилізації, гедонізм, асоціальність, тяга до гри, багатозначність трактування. Девід Лінч та Педро Альмодовар – «класики» постмодернізму.

Педро Альмодовар як основоположник постмодернізму в іспанському кінематографі. Еклектічний калейдоскоп стилів, цитатність, іронія і чорний гумор фільмів П.Альмодовара. Любов – основна тема творчості режисера. Фільми «Матадор», «Жінка на межі нервового зриву», «Високі каблуки», «Поговори з нею», «Усе про мою матір».

Девід Лінч – реформатор кіноестетики кінця 1980-х років. «Голова-гумка» та естетика сюрреалізму і кіноавангарду 1920-х років. Спроба знайти зриму образність підсвідомості. Касовий успіх фільму «Людина-слон» (8 номінацій на «Оскар», призи Британської кіноакадемії).

Живописні метафори і стихія контрастного кольору в картинах «Дюна», «Синій оксамит», «Дикі серцем». Естетика кліпу, кич, пародійна відчуженість постмодернізму – квінтесенція творчої манери Д.Лінча. Культовий статус серіалу «Твін Пікс», що побудованний на несподіваному поєднанні детектива і «мильної опери», містики і абсурду, буденного і ірраціонального. Фільми останніх років: «Проста історія», «Малхолланд драйв», «Внутрішня імперія».

Питання 4: Українське кіно 1918-1926 рр. Формування системи екранної культури.

Документальне кіно в Україні: пропагандистські функції та хроніка подій. Ствердження національного матеріалу, розробка та модернізація української міфології. Заснування ВУФКУ (1922р.). Установка на масову аудиторію. Формування системи екранної культури: кінопромисловість, кінопрокат, кіноосвіта, кінопреса. Досвід дореволюційного психологічного фільму та експресіоністичного театру в картинах українських режисерів початку 1920-х років. Фільми відомих режисерів російського дореволюційного кіно В.Гардіна (“Примара бродить по Європі”, “Остап Бандура”, “Слюсар та канцлер”) та П.Чардиніна (“Хазяїн чорних скель”, “Тарас Шевченко”, “ТарасТрясило”), зробленнні в Україні – спроба “вкласти” новий зміст в звичні схеми жанрового кіно. Георгій Тасін – режисер і сценарист Одеської кіностудії, автор відомих українських стрічок 1920-х років: “Примара бродить по Європі” (автор сценарію), “Джиммі Хіггінс” (автор сценарію та режисер). “Нічний візник” Г.Тасіна та “Два дні” Георгія Стабового як етапні картини в українському кіно другої половини 1920-х років: цілістність драматургічної конструкції та зображальних засобів.. Інонаціональний матеріал в фільмах України («Беня Крик» та ін.).

Прихід в кіно видатного театрального режисера Леся Курбаса (1924р.). Лесь Курбас і народження кіносатири. Побутова комедія “Вендетта” – пародія відомої кінофеєрії Ж.Мельєса в формі гротескної стилізації лубка. “Макдональд” – політична сатира за участю акторів театру “Березіль”.

Прихід в кіно О.Довженка. Перші фільми режисера: «Ягідка кохання», «Вася-реформатор», «Сумка дипкур’єра». Актори українського кіно 1920-х років. А.Бучма – гострохарактерні та драматичні ролі в кіно («Нічний візник», «Тарас Шевченко», «Іван Грозний»). Акторські роботи Ю.Шумського («Беня Крік», «Нічний візник», «Борислав сміється») та Івана Замичковського («Два дні», «Ягідка кохання», «Сорочинський ярмарок»).