Питання 18: Творчість о.Довженка в контексті української культури.

О.Довженко в контексті української культури кінця ХІХ- поч. ХХ століття. Прихід в кіно в другій половині 1920-х років. «Вася-реформатор», «Ягідка кохання» та «Сумка дипкур’єра» – перші роботи в кіно. «Звенигора» (1928) як синтезований кіноміф. Драма взаємостосунків людини та природи. Поєднання історії, казки, хроніки Громадянської війни, епоса, лірики та сатири. «Арсенал» (1929) і поетика німецького експресіонізму. Поетична побудова, незвичні метафори, романтична героіка в поєднанні з сатиричним гротеском і політичною публіцистикою. Фільми Довженка як лірико-епічні твори, що будуються за допомогою зображальних засобів. Емоційне навантаження титрів. Живопісні картини-кадри. Значення композиції та освітлення. «Земля» (1930) – семантика землеробського міфу та поетика ліричного епосу. Перемога споконвічного в суперечці між старим та новим. Філософськіи твір, що грунтується на традиціях українского мистецтва та культури.

Звукові картини «Іван», «Аероград», «Щорс» (1939) – державницька ідеологія засобами модерного кінописьма. Спроба примірити авторський ідеал з офіційною доктриною: зникнення гармонії та цільності.

Розробка художніх засобів кінопубліцистики в документальних картинах воєнного періода: «Битва за нашу радянську Україну» та «Перемога на правоббережній Україні..» Драматична доля твору О.Довженка «України в огні» (1943) та подальших режисерських задумів. Літературна діяльність – «Тарас Бульба», «Відкриття Антарктіди», «Зачарована Десна» та інші.

Повоєнна творчість. Педагогічна діяльність. Цензорське перетворення поетчної картини «Жизнь в цвету» в канонічний історико-біографічний опус «Мічурін» (1949). Закриття картини «Прощавай, Америко!». «Поэма про море» - остання робота майстра, де ідеал та реальність відторгають один одного. Смерть майстра напередодні першого знімального дня.

Питання 19: Італійський неореалізм. Особливості жанрово-стильової та світоглядної системи, вплив на світове кіномистецтво.

Художньо-стильові особливості італійського неореалізму. Повоєнна дійсність Італії: країна потребує нового морального кодексу. Від мелодраматичних конструкцій до реальних драм життя. Витоки неореалізму – італійська верістська література (літературний натуралізм, Дж.Верга та ін.), теоретичні труди С.Ейзенштейна, В.Пудовкіна, фільми М.Донського, Ж.Ренуара, Ж.Віго Ч.Дзаваттіні як «ідеолог» напрямку. Естетичні принципи неореалізму – звернення до гострих соціальних проблем сучасності, використання документального матеріалу, прагнення дати документально точну картину реальності, лаконічність та стриманість оповіді, використання місцевих діалектів та непрофесійних акторів. Оновлення жанру комедії через показ повсягденного життя звичайних людей: «Неаполь – місто міліонерів», «Поліцейські та злодії», «Два гроша надії» .

Фільм Р.Росселіні «Рим – відкрите місто» як маніфест неореалізму про жорстокі репресії нацистів проти учасників італійського Опору в 1944 році. «Пайза» (1946) і «Германія, рік нульовий"»(1947) - остання частина знаменитої військової трилогії Р.Росселіні. “Спостереження за життям”, “інстинктивний”, “асоціативний” та “емоційний” монтаж, “суб’єктивна реальність», «вільна імпровізація» поняття, привнесенні в сучасний кінематограф фільмами Р.Росселліні. Поезія і драма у фільмі В. Де Сіки «Викрадачі велосипедів». Неореалістична стилістика в картинах В. Де Сіки “Диво в Мілані” та “Умберто Д.” Правда людського буття та інтерес до людської особистості в картинах В.Де Сіки.

Цензурні бар’єри другої половини 1940-х рр., еволюція неореалізму упродовж 1950-х рр. Дебют в кіно Ф.Фелліні, М.Антоніоні, Л.Вісконті. Прототип та типаж очима італійських неореалістів. Неореалізм та «політичне кіно» Італії. Неореалістичні тенденції в сучасному кінопроцесі.