Питання 38. Призначення і методика використання режиму тайм-кодування «free run»

Режим тайм-кодированния FREE RUN(вільно змінюється) у відеокамерах призначений для синхронізації тайм-кодування при багатокамерній зйомці. З виходу синхрогенератора TC OUT провідної камери, сигнал тайм-коду подається на вхід TC IN веденої камери. Після цього генератори тайм-кодів камер будуть працювати синхронно, що полегшить монтаж багатокамерної зйомки.

Питання 39. Кінопортрет. Поняття екранного образу. Техніка освітлення кінопортрету.

Екранний портрет — сума зображень актора в образі або ряд портретів героя документального добутку в якімсь відрізку життя. У створенні цього образа величезну роль грає зовнішній вигляд актора (або героя документального фільму), характерність його рухів, жестів, міміки, зв'язок фігури із тлом і т.д.

Образ складається із цілої серії портретів (планів), причому сюжетно-монтажна композиція може бути як вибудувана з безлічі статично знятих кадрів, так і об'єднана динамічною мізансценою, знятої одним планом з руху й, що включає в себе ряд портретів різної крупності й по-різному освітлених.

У вищенаведеному гіпотетичному прикладі, коли потрібно було створити кілька несхожих сюжетно-портретних композицій однієї героїні в різних життєвих ситуаціях, операторові треба було б мобілізувати вся своя майстерність, щоб зняти цю героїню різноманітно, виразно й неодмінно пізнавано.

При зйомці портрета не обов'язково застосовувати мягкомалюючої оптики. Можна використовувати у вигляді оптичних насадок різні диффузиони й сітки.

Іноді особа може перебувати в тіні, а руки - у світлі. Знімаючи середній план і залишаючи руки персонажа «за кадром», оператор може недостатньо точно передати психологічну характеристику героя. Нерідко саме в жесті виражена головна думка добутку. Згадаємо картину «Бояриня Морозова» В. И. Сурикова. Двоперстний жест опальної боярині ясно показує причину її посилання.

Якщо cередній поколінний план змушує глядача уважніше придивитися до людини, то середній поясному план майже напевно означає, що це - герой (або один з героїв) і з ним будуть відбуватися якісь драматичні колізії.

Великий план припускає, що ми вже добре знайомі з героєм, перебуваємо з ним поруч і це не викликає в героя почуття відторгнення. Дуже велика роль погляду на великому плані. По напрямку погляду повинне бути залишене вільний простір у кадрі. «Назустріч» погляду повинен піти монтажний кадр, що відповідає йому за змістом. Це може бути предмет, на який дивиться герой або людина, якій адресований погляд.

Суперкрупний план, за словами С. Эйзенштейна, дає глядачеві відчуття інтимно-довірчих відносин з героєм.

Треба пам'ятати, що при зйомці великих планів близько розташований фон відволікає увагу глядача й заважає установці контрових і заднйобічних освітлювальних приладів.

Крім того, саме тло повинен бути менш контрастним по висвітленню, чим облита героя фільму.. Іншими словами, тональні переходи між світлом і тінню на тлі повинні бути більше м'якими, чим контраст між світлом і тінню на особі. Тільки тоді з'явиться відчуття присутності повітряного середовища.

І ігровий, і документальний фільм (або передача) показують людину в різних станах, у постійно мінливій обстановці. Гармонічне сполучення тла й героя повинен забезпечити оператор. Герой не повинен дисонувати з обстановкою (тобто із тлом), за винятком тих випадків, коли це заздалегідь передбачено образотворчим рішенням.

При зйомці короткофокусною оптикою потрібно досить обережно використовувати верхній і нижній ракурси - це нерідко приводить до перекручування пропорцій облитча.

Більше виразними виходять портрети (особливо великі плани), зняті довгофокусною оптикою, тому що вона дає більше пластичне зображення обсягів і менш різке тло. Навіть при зйомці середніх планів потрібно прагнути, щоб фігури людей, предмети обстановки, що перебувають на другому плані, були менш різкими, чим першопланові основні персонажі.

Для цього треба намагатися працювати з більшим діючим отвором об'єктива. При використанні діафрагм f = 1:2; f = 1:2, 8 можна одержати гарні результати як великих, так і середніх планів.

У далекі часи якийсь пращур, що сидить у печері в багаття й що володіє навичками художнього бачення, помітив стіні тіні й спробував шматочком вугілля обрисувати їхній контур. Це й були, імовірно, перші спроби запам'ятати для себе й нащадків хиткий образ свого одноплемінника.

Людині властиво постійно вивчати себе й своїх сучасників, але тільки художник може залишити їхній образ у літературі, скульптурі або живописі для нащадків.

Будь-який портрет, створений художником, суб'єктивний по своєму сприйняттю й передачі оригіналу. Але сукупність портретів, створених безліччю художників, дає своєрідний «зріз» суспільства, якийсь узагальнений, складений з індивідуумів образ сучасника.

Однак скульптура й живопис статичні. І в цьому змісті значення кіно й телебачення, що використовують у відбитті образа сучасника й статуарно-виразні композиції, і найрізноманітніше висвітлення, і плюс до всього динаміка камери, важко переоцінити.

Репортажний портрет. Зйомка портрета при репортажі - чи не сама складна частина праці оператора-хронікера.

Подія розвивається в часі й у просторі. Його не можна не затримати, не зупинити, не повторити. Тут потрібна воістину снайперська робота оператора: при строго обмеженому часі протікання події він повинен зняти правдиві по суті й виражені за формою кадри.

Хронікальні зйомки виховують в оператора вміння миттєво орієнтуватися в метушні події, блискавично приймати творче рішення, відразу подумки становити монтажну фразу, знаходити найкращу крапку зйомки із самим виразним висвітленням.

Людина в кадрі повинен поводитися абсолютно природно, не відчуваючи присутності камери. У випадках, коли людина почуває себе скованно, застосовується або метод «схованої камери», або метод «звичної камери», коли герой або взагалі не бачить камеру, або звик до неї й перестає обертати на неї увагу.

При зйомці репортажного портрета використовуються ті ж закони композиції, що й в інших жанрах: урівноваженість кадру, точне композиційно-значеннєве акцентування головного в кадрі, відсутність зайвих відволікаючих деталей, увага до рук людини яку знимають як до його «другої облитча».

Руки героя можуть дати нам більше інформації про нього, чим вираження його облитча й навіть чим слова, їм вимовні. Іноді на екрані можна спостерігати, як якась людина із зовні безпристрасною особою впевнено веде бесіду на досить сумнівну тему. «Як він упевнений у собі! - миготить думка. - Невже він правий?» Зненацька оператор показує руки цього «спокійного» людини, і ми бачимо, що вони просто «біснуються». Руки як «детектор неправди» видають нам напружений стан виступаючі.

У репортажному портреті композиція може бути більше вільна, тому що часто доводиться пристосовуватися до обставин, які не можна змінити (пересадити героя, підсвітити тло й т.д. ). Хоча й в ігрових фільмах, що знімаються «під хроніку», навмисно трохи послабляють твердість вимог при вибудовуванні композиції кадру.

Операторський «арсенал» у репортажній зйомці також використовується максимально. Це й вибір оптики, і оптичні насадки, і відбивні або электро-підсвіти.

У репортажній зйомці на натурі з успіхом застосовуються нейтрально-сірі фільтри, що дозволяють знімати з більшим відносним отвором об'єктива й, отже, одержувати помітний ефект оптичної перспективи.

При зйомці портрета в інтер'єрі зі штучним або природним висвітленням перед оператором коштує кілька завдань: по-перше, сам інтер'єр повинен бути досить цікавий як фон, і людина повинен природно «уписуватися», вкомпоновуватися в нього; по-друге, висвітлення інтер'єра й людини в ньому повинне бути виразним, тобто добре виявляти форму, фактуру, обсяги приміщення й одночасно підкреслювати стан людини.

При природному висвітленні, коли світло падає з вікон, створюючи різкі контрасти між світлом і тінню на особі, буває необхідно підсвітити тіні. Це можна зробити як за допомогою відбивних ппідсвітів, так і використовуючи електороосвітлювальні прилади з колірною температурою 5500˚.

При штучному висвітленні необхідно світловий ефект, створюваний світильниками самого інтер'єра, використовувати й на портреті.

Позитивна й негативна чарівність. Кожна людина у своєму житті напевно визначала деяких зі своїх знайомих як людей симпатичних, інших - як несимпатичних. У мистецтві театру, кіно й ТВ ці поняття замінені синонімами: людина з позитивною чарівністю й людина з негативною чарівністю. Жоден режисер не дасть роль позитивного героя акторові, що володіє негативною чарівністю. Хоча роль негативного героя нерідко доручають артистові з позитивною чарівністю. Цей факт довго не розгадується глядачем і є якоюсь загадкою сюжету.

Взагалі, удалий, правильний вибір акторів для спектаклю, фільму або передачі - половина успіху. Складність укладається ще й у тім, що основна ідея добутку звичайно вкладається у вуста позитивного героя. І якщо цю ідею проголосила би людина несимпатичний, тобто маючий негативну чарівність, більша частина глядачів йому б не повірила. Вся робота пішла на нівець.

На великому плані в документальному добутку неможливо «укритися» за порожніми обіцянками, зворушливими посмішками й потоком ретельно зігранного красномовства. Видають очи.

Ні, у нього не брехливий погляд, Його очі не брешуть, Вони правдиво говорять, Що їхній власник - шахрай.

Роберт Бернс, XVIII в.

У жодному виді образотворчих мистецтв так відверто не розкриваються навіть потаєні риси характеру, як на великому плані в кіно й на телебаченні.

Зрозуміло, не всі герої наших зйомок обов'язково мають позитивну чарівність. Ми беремо інтерв'ю у всіляких людей, з нами працюють самі різні журналісти. І тут операторові дуже важливо мати почуття міри при виборі тієї або інший крупності зображення.

Часто режисери (у навушники) вимагають знімати крупніше, ще крупніше, не розуміючи, що зайва крупність тільки шкодить їхньому героєві. Потрібно завжди вміти вчасно зупинитися при оптичному «наїзді» на мовець людину.

Іноді краще зняти героя середнім, поясним планом, чим суперкрупним. Особливо це важливо при зйомці співаючих артистів. Під час співу в них напружується особа, на шиї виступають жили, надто широко відкривається рот і т.д. Всі ці «дріб'язки» найчастіше виглядають досить патологично й зовсім не розраховані на зйомку великим планом. Це - сценічна крупність, і вона повинна бути обмежена максимум середнім планом. Навіть гарячий, драматургийно напружений діалог погано дивиться на надмірно великих планах.

А от слухаючого героя можна знімати навіть суперкрупным планом. Що мовчить, уважно слухаючий персонаж - привід для передачі глядачам своїх таємних интимнійших переживань.