Питання 20: Італійське кіно 50-70-х рр. Хх ст. Творчість ф.Фелліні, м.Антоніоні, л.Вісконті.

Економічний розквіт Італії в 1950-х роках. Блискучий злет італійського кіно. Зміна тематики в мистецтві. Екзестенціальні питанні буття в творчості італійськіх режесерів. Творчість Ф.Фелліні як складова італійського «неоренесансну». Ранній Фелліні: вплив неореалізму. Фільми «Дорога» і «Ночі Кабірії»: комічне і трагічне, традиції карнавалу. Тема протистояння добра і зла в долях героїнь Д.Мазіни. «Солодке життя» і «8 ½»: особливості поетики. Автобіографізм, карнавальна фантазія, іронія містифікатора та комедіанта, католіцизм в картинах Ф.Фелліні. Людина і місто, історія і сьогодення, трагедія і сміх в документально-художній картині “Рим”. “Амаркорд” – провінциальна історія про природу італійського фашизму. Трагізм і комедія, ірраціональне і раціональне, реальність і фантазія, інтелектуалізм і емоційність пізніх фільмів Ф.Фелліні. Картини “Казанова Фелліні”, “Репетиція оркестру”, “Місто жінок”, “І корабль пливе”, “Джинджер і Фред”.

Відображення світоглядних драм людини середини століття у фільмах Л.Вісконті. "Одержимість" Лукіно Вісконті – один з кращіх дебютів в історії кіно ” Неореалістичний принцип документалізму в картині "Земля тремтить" Фільм "Найкрасивіша" в неореалистичній системі координат: життя звичайних людей, правдиві реалії сучасного побуту, людські пристрасті у ритмі великого міста. "Почуття" – звернення до історії та декларація живописної форми. Робота Вісконті в театрі. "Рокко та його брати" - форма родинного романа, що починає домінувати в творчості Вісконті. Характерні риси родинного романа - видовищність, оповідальність, многоплановість як можливість поміркувати над проблемою зміни поколінь, традицій, історичних епох, моральних цінностей. Головна тема творчості Вісконті – краса, що незмінно існує в пейзажах, інтер’єрах, людях, костюмах. Фільми «Леопард» та «Загибель богів». Філософська проблематика фільмів 1970-х років "Смерть у Венеції", "Людвиг", "Невинний" про вмирання людини, родини, класу, культури, епохи.

Психологізм – аскетичний по відношенню до середовища та скрупульозний по відношенню до героя – головна особливість авторського стилю М.Антоніоні. 1960-ті – розквіт творчості М.Антоніоні. "Пригода" (1960, спец. пр. МКФ в Каннах), "Нічь" (1960, гл. пр. МКФ в Західному Берліні, 1961), "Затьмарення" (1961, спец. пр. МКФ в Каннах, 1962), "Червона пустеля" (1964, гл. пр. МКФ в Венеції) - тетралогія, що принесла світову славу. Антоніоні – “співаку нікомунікабельності” та “поету відчуждення”. Соціально-психологічне дослідження суспільства та його хвороб (емоційна втома, самотність, неспроможність діяти) – головна тема творчості Антоніоні. 1970-ті – спроба наблизитись до соціально-політичної проблематики. Фільми “Забріски Пойнт”, “Кітай”, “Професія: репортер”. Неможливість збереження політичного нейтралітету. Притчевість кінооповіді в картинах М.Антоніоні.

Питання 21: Кіно Швеції. Фільми Віктора Шестрема та Інгмара Бергмана.

Віктор Шестрем – актор і режисер. 1912 рік – дебют в кіно. Соціальні проблеми в фільмах В.Шестрема («Страйк», «Діти вулиці»). «Тер’є Віген» – етапна картина в історії шведського кіно, що визначила естетичні принципи так званої класичної шведської кіношколи. Особливості фільмів Шестрема: виразність натурних зйомок, експресивність монтажу, принципово нова побудова кінооповіді. Головна роль в картині І.Бергмана «Сунична галявина» - завершення творчого шляху.

Піднесення шведського кіно 1950-70-х років. Ранні фільми І.Бергмана: реалізм та неореалізм по-шведські. Розробка релігійної проблематики. Віра, страждання і смерть у фільмах «Сьома печатка», «Сунична галявина», «Персона», «Шепіт і крик». Лів Ульман як найяскравіша представниця кінематографу І.Бергмана. Успіх в картинах Бергмана «Персона» (1965), та «Пристрасть» (1969) – філософських драмах про розлад героїні з навколишним світом. Продовження цієї теми в картинах «Шепіт і крик» (1971) та «Обличччем до обличчя» (1975). Образ сильної жінки, що готова до самопожертви заради кохання - «Час вовка» (966), «Зміїне яйце» (1977). Моральний максималізм героїнь в картинах «Сцени з подружнього життя» (1972) та «Осіння соната» (1977), де Ульман грає в дуеті з славетною Інгрід Бергман. Пізній Бергман: драма персоналізму і віри («Фанні та Олександр»).