Метод м.Уеста

Методика вивчення іноземної мови шляхом читання мала широке розповсюдження в ряді країн в 30-40 рр. ХХ століття. Найбільш розповсюдженою вона була в США, а також в Індії і деяких країнах Африки. Серед англійських методистів, які розробляли методику навчання читання англійською мовою як іноземною, найбільш відомим є М.Уест.

Хоч М.Уест займався питаннями методики навчання як усного мовлення, так і читання, найбільш детально розробленою є його методика навчання читання. Він створив розгорнуту систему навчальних посібників для навчання читання, а також відібрав словник, який повинен лягти в основу навчання читання.

У визначенні цілей навчання іноземної (англійської) мови М.Уест виходив не лише з педагогічних, а й з політичних міркувань. Свою методичну систему він розробляв в першу чергу для шкіл Бенгалії (Індія). М.Уест намагається довести неминучість двомовності малих країн, культурний розвиток яких цілком залежить від того, чи володіють вони основними мовами світу, до яких він відносив англійську, французьку й німецьку мови. Англійська мова, на думку М.Уеста, є єдиною мовою, яка може претендувати на світове значення, оскільки, стверджує Уест, нею написана найбільша кількість книг. Тому найважливішу задачу він вбачає у навчанні читання англійською мовою, оскільки через книжки можна найбільш повно сприйняти британську, а через неї – світову культуру.

Шовіністична позиція М.Уеста остаточно виявилась в його обґрунтуванні цілі навчання мови. Він твердить, що повне оволодіння англійською мовою доступне лише обдарованим дітям, бенгальці ж, на його думку, знаходяться на більш низькому рівні розумового розвитку у порівнянні з дітьми-європейцями, отже вони не можуть повністю оволодіти англійською мовою. Тому М.Уест пропонує поставити перед ними більш обмежені задачі – навчити ознайомлювального читання англійських книжок і періодичної преси.

У відповідності з цим М.Уест чільне місце в шкільних програмах надає читанню. Повний курс навчання розрахований на сім років (3-9 класи).

Крім зазначених вище міркувань політичного характеру, М.Уест наводить також доводи психолінгвістичного й методичного порядку на користь побудови курсу навчання іноземної мови, який він пропонує.

М.Уест вважає рецептивні форми оволодіння мовою первинними. Розуміння того, що говориться, на думку М.Уеста, завжди передує вмінню самому сказати те ж саме. Крім того, рецептивні форми оволодіння мовою значно легші за репродуктивні, вони потребують менше розумових зусиль з боку учнів.

З двох видів рецептивного володіння іноземною мовою (читання і слухання) читання іноземною мовою, на думку М.Уеста, є більш легким, оскільки тут немає необхідності сприймати різні варіанти вимови, читати можна в доступному темпі і перечитувати те, що незрозуміло.

При розробці методів навчання М.Уест, як і Г.Пальмер, вважає, що процеси оволодіння рідною й іноземною мовами в основному ідентичні. Але якщо Г.Пальмер пропонує за первісний, “домовленнєвий” період процес слухання іноземного мовлення, то М.Уест вважає, що саме шляхом читання учні можуть оволодіти тим мінімумом мовних засобів, які дадуть їм можливість потім “заговорити” іноземною мовою.

Таким чином, саме в читанні М.Уест вбачає і основу навчання, і шлях навчання як власне читання, так і говоріння.

М.Уест розрізняє два основні типи читання: вивчаюче читання, в процесі якого той, хто читає, фіксує свою увагу на кожному (чи майже кожному) слові, не прогнозуючи основного смислу речення, і пошукове читання, при якому той, хто читає, рухає очима по тексту, шукаючи певну інформацію. При цьому він не читає окремо кожне слово, а охоплює очима уривки, що складаються з декількох слів, і зупиняється лише тоді, коли знайдено певну думку. М.Уест називає такий тип читання вільним, швидким.

У зв’язку з тим, що пошукове читання якісно відрізняється від вивчаючого і потребує від того, хто читає, специфічних прийомів (охоплення тексту великими уривками), які не можуть бути сформовані в процесі вивчаючого читання, М.Уест вважає, що пошукове читання слід розвивати із самого початку навчання. Вивчаюче ж читання він з педагогічного процесу виключає.

В такому підході до навчання проявляється інтуїтивізм М.Уеста. На його думку, розуміння тексту можна досягти інтуїтивним шляхом, на основі здогадки, без використання елементів аналізу, який міг би допомогти в точному розумінні тексту. Однак інтуїтивний шлях навчання “ковзання по поверхні тексту” (Л.В. Щерба) не привчає вдумуватись в текст, не розвиває вміння читати серйозну літературу.

Вимога загального, дифузного розуміння тексту визначає і відношення М.Уеста до граматики. Він пропонує вивчати її без будь-яких узагальнень, головним чином шляхом здогадки про значення граматичних форм з контексту.

Заслугою М.Уеста є така побудова навчання, при якій із самого початку використовується зв’язний текст, інформативний, цікавий для учнів. Мабуть вперше в історії навчання іноземних мов М.Уест надав текстам самостійного значення, вважаючи їх матеріалом для читання. У зв’язку з цим Уест цілком правильно ставить і вирішує питання про кількісний аспект читання (не менше 1000 сторінок на курс навчання), оскільки не можна навчитись читати, використовуючи лише ті тексти, які вміщено в підручниках звичайного типу. Отже, можна твердити, що М.Уест зробив значний внесок у розвиток методики, особливо методики навчання читання, хоч в своїй системі він і проводив ідеї інтуїтивізму.