§ 2. Специфіка предмета “Іноземна мова”

На специфіку навчання ІМ впливають не лише соціально-економічні, політичні, соціокультурні фактори, але й особливості самого навчального предмета “іноземна мова”, його відмінності від інших предметів шкільного ціклу. Більшість шкільних предметів є основами відповідних наук, наприклад: історія, фізика, біологія. Мета навчання цих предметів полягає в тому, щоб закласти в свідомість учнів правильні уявлення, поняття, закони про об’єктивну реальність, інакше кажучи, щоб учні засвоїли з н а н н я з відповідного предмета.

Інша група шкільних предметів таких, як малювання, музика, фізкультура мають на меті перш за все формування практичних н а в и ч о к і в м і н ь учнів в певній сфері людської діяльності.

Зазначені групи предметів виконують насамперед загальноосвітні, виховні і розвиваючі функції у навчальному процесі.

Об’єктом навчання на уроках іноземної мови виступає не наука про мову, а мовлення і мовленнєва діяльність індивіда. В цьому смислі іноземна мова як навчальна дисципліна є, за влучним виразом І.О.Зимньої, “безпредметною”, оскільки предметом мовлення можуть бути питання з будь-якої сфери людської діяльності, адже мовлення заради самого мовлення майже не існує.

На уроках іноземної мови учні, звичайно ж, засвоюють певні знання про мову у вигляді мовних правил, однак це не виступає самостійною, кінцевою метою. Усвідомлення мовних явищ потрібно настільки, наскільки це допомагає здійснити головну мету – навчитись с п і л к у в а т и с ь даною іноземною мовою, тобто взаємодіяти з представниками інших лінгвосоціумів. Учні навчаються практичного користування мовою як новим засобом вираження думки про навколишній світ, закономірності якого вони вивчають в рамках інших шкільних предметів. Головна задача вчителя ІМ – сформувати навички і вміння використання іншомовних засобів для здійснення комунікації (передачі і сприймання інформації) іноземною мовою і вирішення при цьому певних практичних потреб. На передній план виступає, таким чином, практична, а саме комунікативна мета навчання, на що вказували ще Л.В.Щерба і І.В.Рахманов [120, с.8]. Освітня і виховна цілі реалізуються у процесі виконання комунікативних завдань.

Отже, навчальний предмет “іноземна мова” не можна віднести ні до першої, ні до другої групи шкільних предметів.

Певні спільні риси цей предмет має з навчальною дисципліною “рідна мова”, оскільки об’єктом засвоєння і там і там є мова у своїй загальній сутності як засіб вираження думки, як засіб людського спілкування. Невипадково ці два предмети включено до однієї освітньої галузі “Мови і літератури”. На уроках рідної мови учні також засвоюють комунікативну функцію мови і набувають вмінь усного та писемного мовлення. Але контрастивний аналіз процесів оволодіння рідною та іноземною мовою, найбільш повно представлений в “Общей методике...” под ред. А.А.Миролюбова і у психологічних дослідженнях І.О.Зимньої [1989, 1991], свідчить про те, що ці два процеси відрізняються за співвідношенням цілей у навчальному процесі і шляхами досягнення цих цілей.

Комунікативна мета навчання рідної мови у школі не є провідною, оскільки діти ще до школи набувають певних навичок і вмінь усного мовлення і можуть спілкуватись даною мовою. Тому практична мета полягає в удосконаленні вже існуючих навичок і вмінь усного мовлення, формуванні вмінь читання і письма, розвитку культури мовлення і стилістичної виразності мовлення.

Інша справа – предмет “Іноземна мова”. Учні починають оволодівати ним з “нуля”, вони не вміють ні говорити, ні розуміти її в усній чи в письмовій формі.

Якщо розглядати процес оволодіння ІМ в природному мовному оточенні (скажімо, вивчення українцями німецької мови в Німеччині), то тут саме це оточення справлятиме позитивний вплив на оволодіння мовою. Людина “змушена” чути іноземну мову і користуватися нею не лише в навчальній аудиторії, але й в усіх ситуаціях повсякденного життя: на вулиці, у транспорті, у магазині, на почті, у лікаря, у театрі і кіно, при перегляді телепередач і читанні газет і т.п. Досягнення своїх потреб у практичному житті і в спілкуванні вона може реалізувати лише через цю мову, спочатку, як правило, “ламану”, а згодом все більше наближену до її еталонних зразків. Мотивація спілкування тут є цілком природною.

При оволодінні ІМ у навчальних (штучних) умовах вдалі від країни, мова якої вивчається, природне мовне оточення і безпосередній контакт з носіями даної мови і культури відсутні. Учень може спілкуватись іноземною мовою лише під час уроку, якщо вчителеві вдається наблизити урок до реального мовного спілкування, створити своєрідну модель іншомовного середовища. Шляхом застосування різних видів зорової, слухової, зоро-слухової наочності, створення мовленнєвих ситуацій, схожих на реальні, учитель немов би виводить учнів за стіни класу, перетворивши себе в носія мови, а учнів – у своїх співрозмовників. Тут певним чином створюється і мотивація оволодіння ІМ, оскільки учні захоплені новою діяльністю, в якій вони можуть успішно виконувати різні дії лише за умов володіння хоча б невеликою кількістю іншомовних засобів. Учитель, створивши таке віртуальне іншомовне середовище із самого початку і підказавши учням природну мотивацію (навчитесь розмовляти з англійцями, німцями, розуміти їхні пісні, співати їх, зможете листуватись із закордонними ровесниками, користуватись Інтернетом, читати Агату Крісті чи Гете в оригіналі), мусить підтримувати його протягом всього курсу навчання.

Ця задача надзвичайно складна, вона вимагає від учителя великих організаторських, артистичних, комунікативних здібностей, а від учнів – напруженої праці для засвоєння нових звуків, слів, граматичних форм, що можливо лише в інтенсивному вправлянні.

Таким чином, процес оволодіння учнями іноземною мовою на відміну від оволодіння ними рідною мовою або нерідною (іноземною) мовою в природному мовному середовищі є свідомим, цілеспрямованим і керованим з боку вчителя процесом вивчення ІМ. При чіткому і планомірному управлінні вчителем процесом спілкування учні свідомо засвоюють і використовують іншомовні засоби і правила. Навчання іншомовного спілкування (діяльність вчителя) і оволодіння іншомовним спілкуванням (діяльність учнів) відбуваються в ході саме спілкування.

Досягнення кінцевої мети – навчити спілкуватись даною ІМ – не можна розглядати як задачу лише останнього етапу шкільного курсу, скажімо 10-12 класів, коли в учнів вже накопичено певний запас мовних засобів. Основним шляхом до досягнення цієї мети повинен бути процес спілкування з самого початку, коли учні ще не володіють мовними засобами. Сам процес оволодіння ними повинен бути схожим на природне спілкування.

Отже, специфіка і найсуттєвіша трудність предмета “іноземна мова” полягає в тому, що спілкування даною мовою є одночасно і метою, і засобом навчання, і кінцевим результатом, і шляхом до нього.