Питання для самоконтролю

1. Яка роль оперативної пам’яті при породженні мовленнєвих висловлювань? У який спосіб її можна удосконалювати?

2. Які труднощі непідготовленого мовлення? Яку роль може грати підготовлене мовлення при оволодінні говорінням іноземною мовою?

3. Яка найменша одиниця діалогу?

4. Які етапи навчання діалогічного мовлення?

5. Які особливості монологічного мовлення, якого потрібно навчати в школі?

6. Як учитель повинен готувати учнів молодшого та середнього етапів навчання до проведення групової бесіди в старших класах?

Розділ 14. Навчання читання §1. Читання як вид мовленнєвої діяльності

Читання - це складний психолінгвістичний процес зорового сприймання тексту, результатом якого є його розуміння¹. Він, як і аудіювання, належить до рецептивних видів мовленнєвої діяльності, але базується не на звуковій системі мови, а на графічній і тому відноситься до писемного мовлення.

Як відомо, при породженні мовлення думка спочатку існує в інтегральному немовному коді (коді смислу), потім вона оформляється мовними засобами - так відбувається процес кодування. При чи­танні, тобто при сприйманні писемного мовлення, відбувається зво­ротній процес. Текст являє собою лінійну послідовність графічних мовних знаків, і задачею того, хто читає, є декодувати ці знаки, перевести їх в код смислу. Таким чином, те, що є вихідним при говорінні, при читанні стає кінцевою метою.

Для того, щоб знайти оптимальні шляхи навчання читання, не­обхідно уявити собі, як здійснюється цей процес при зрілому чи­танні. Нам допоможе в цьому вірогідна модель процесу читання, представлена в нижченаведеній схемі.

Схема 7

Процес читання

А Б В

Письмовий текст

Мовна моторика: сприймання мовних знаків (слів, граматичних структур

Смисл

При зоровому сприйманні тексту (Блок А) у того, хто читає, відбувається запуск механізмів мовлення, що виявляється перш за все в його мовномоторній активності. Шляхом мовленнєвих рухів з довготривалої пам’яті відбираються образи слів і граматичних структур (фразові стереотипи), які співставляються із тими сло­вами, структурами, що в даний момент сприймаються. Внаслідок та­кого співставлення відбувається сприймання мовних знаків (Блок Б). Як відомо, мовний знак має два аспекти: формальний і семантичний, отже той, хто читає, сприймає одночасно форму і зміст мовного знаку. На основі сприйнятих значень слів і граматичних ознак від­бувається сприймання смислу тексту, який читається (Блок В), що і є кінцевою ланкою в процесі читання.

Читаючи коротке речення, яке складається з трьох-чотирьох слів, ми відразу охоплюємо його очима. Тут же сприймаємо його смисл. Але найчастіше речення писемного мовлення є довгими, вони мають розгорнуту синтаксичну структуру. Сприймання таких речень відбувається по синтагмах, тобто по структурно-смислових комплек­сах. Сприймається перша синтагма і утримується в оперативній па­м’яті не на рівні окремих слів, а в скороченому й узагальненому коді - коді смислу. За цим сприймається наступна синтагма і та­кож залишається в оперативній пам’яті у вигляді смислової кодової одиниці. Смислові коди окремих синтагм утримуються в пам’яті доти, доки буде сприйнята остання синтагма речення. Після цього від­бувається синтезування в оперативній пам’яті кодів усіх синтагм в новий, ще більш узагальнений код - код смислу речення. Смисли окремих речень синтезуються в узагальнений смисл абзацу, смисли абзаців - у смисл глави і т.д. Так по смислових блоках відбува­ється сприймання цілого тексту. Але розуміння тексту не зводиться лише до розуміння значень слів і граматичних зв’язків між ними. Від розуміння окремих фактів тексту здійснюється перехід до розу­міння логічних зв’язків у ньому, до домислювання інформації, яка в тексті не виражена, але мається на увазі, до осмислення того, що може дати сприйнята інформація особі, яка читає. Тобто той, хто читає, немов би пропускає її через свій особистий досвід. Сприймання лише окремих фактів і сюжетної лінії тексту - це є розуміння на рівні значення. Більш глибоке розуміння, яке передбачає високий рівень загальної культури, життєвий досвід того, хто читає, осмислення цілі читання називають сприйманням на рівні смислу. Саме до такого рівня сприймання треба поступово підводити учнів.

Перша задача при навчанні читання полягає в тому, щоб навчи­ти учнів сприймати графічні образи слів і пов’язувати їх з від­повідними звуковими та рухомоторними образами. Необхідність вста­новлення таких зв’язків та їх закріплення в пам’яті учнів обумов­лена важливою особливістю читання. Значення мовних одиниць, які учні сприймають при читанні, стають зрозумілими для них лише в тому випадку, якщо графічні образи цих одиниць (слів, словоспо­лучень, граматичних ознак) переводяться при зовнішньому або вну­трішньому проговорюванні в образи мовномоторні. Адже мовний знак існує в пам’яті як звуко-мовномоторний образ, безпосередньо по­в’язаний з його значенням. В тому, що це саме так, можна переко­натись, якщо спостерігати, як читають рідною мовою люди, які по­гано вміють читати. Вони проговорюють текст пошепки, рухають гу­бами. Це означає, що вони не можуть зрозуміти слова рідної мови, поки їх графічні образи не будуть переведені в мовномоторні. Цю особливість сприймання письмового тексту потрібно враховувати на початковому етапі навчання читання іноземною мовою. Для того, щоб міцно зв’язати в пам’яті графічні образи мовних знаків з їх­німи мовномоторними образами, учні повинні оволодіти технікою читання, а для цього необхідно виконати велику кількість вправ у голосному читанні слів, словосполучень, речень, побудованих за стереотипними синтаксичними схемами, а також текстів.