Зміст навчання іноземних мов

Сфери, теми, ситуації спілкування

Мовний, мовленнєвий матеріал

Комунікативна компетенція

Мовленнєва компетенція

Мовна

компетенція

Соціокультурна/

соціолінгвістична

компетенція

Навчальна компетенція

Мовленнєві вміння

Мовні знання і мовленнєві навички

Країнознавчі та лінгвокраїнознавчі знання

Дискурсивна компетенція

Стратегічна компетенція

Питання для самоконтролю

1. Як слід розуміти стратегічну мету навчання ІМ? Від яких факторів вона залежить?

2. У чому полягають практична, освітня, розвиваюча та виховна цілі навчання ІМ?

3. Назвіть складові комунікативної компетенції учнів, розкрийте їх сутність.

4. Які компоненти входять до змісту навчання ІМ? Дайте їх характеристику.

Розділ 7. Принципи навчання

§ 1. Загальнодидактичні принципи навчання іноземних мов

Принципи навчання як загальні положення і основні правила педагогічної поведінки вчителя відображають не лише закономірності процесу навчання, але й вимоги до його організації, дотримання яких дозволяє педагогу досягти запланованих цілей навчання.

У навчанні іноземної мови, як і будь-якого іншого шкільного предмета, слід враховувати всі принципи загальної дидактики. Найбільш визнаними вважаються принципи науковості, доступності і посильності, систематичності та послідовності, свідомості, активності, наочності, міцності знань, індивідуалізації, виховуючого навчання, розвиваючого навчання, взаємозв’язку навчання та життя, колективності, проблемності (Ю.К.Бабанський, Г.В.Рогова).

Незважаючи на універсальний характер названих принципів, їх реалізація на уроках іноземної мови має свої певні особливості в силу специфіки даного предмета. Роз­глянемо деякі з цих принципів стосовно предмета “іноземна мова“.

Принцип науковості. Традиційно цей принцип означає, що викладання навчальної дисципліни має відображати сучасний стан відповідної науки. Оскільки на уроці іноземної мови об’єктом навчання є не наука про мову, а мовленнєва діяльність на цій мові, то специфіка принципу науковості у навчанні ІМ полягає не в урахуванні сучасних даних германістики чи романістики, а в урахуванні, передусім, наукових даних методики про закономірності навчання ІМ, соціальної психології про особливості спілкування за допомогою мови, психолінгвістики про механізми породження і сприйняття мовлення (О.О.Миролюбов, С.Ю.Ніколаєва та інші).

Таким чином, вчитель-практик повинен постійно слідкувати за новітними технологіями навчання, за сучасними тенденціями в методиці навчання ІМ та суміжних науках. Він повинен вивчати і узагальнювати передовий досвід учителів шляхом читання науково-методичних видань і власних спостережень. Учитель повинен вміти самостійно визначати, які із запропонованих методів і прийомів навчання є найбільш придатними в даному класі і в даних умовах навчання, вміти підбирати головний засіб навчання – підручник, а також додатковий навчальний матеріал. Для цього, як зазначає С.В.Роман, учитель повинен бути обізнаним із критеріями відбору мовного матеріалу і з вимогами сучасної теорії шкільного підручника[156, с.66].

Принцип свідомості. Правильне розуміння цього принципу дуже важливе для побудови навчального процесу з інозем­ної мови. Якщо перенести цей принцип в методику точно в тому зна­ченні, в якому він тлумачиться в загальній дидактиці (свідоме за­своєння навчального матеріалу), то можна уявити собі процес навчан­ня мови як засвоєння знань про неї. Але ж мета тут інша, а саме оволодіння спілкуванням іноземною мовою. Пригадаємо, що мовленнє­ві вміння включають навички як їхні неусвідомлювані компоненти. Отже, першочергова задача в навчанні – сформувати ці навички. Але для того, щоб та чи інша дія якомога скоріше стала автоматизова­ною, необхідно, щоб на самому початку оволодіння нею всі елементи цієї дії, характер зв’язку між ними, їхня послідовність були усвідомлені. Коли учні зрозуміють функцію і форму мовного явища, яке вони вивчають, усвідомлять межі його вживаності, вони перейдуть до тренувальних вправ, в результаті яких дії з новим явищем поступово перейдуть на рівень автоматизмів, стануть навичкою. Так слід розглядати принцип свідомості при формуванні навичок. При формуванні вмінь мовленнєвої діяльності принцип свідомості слід розуміти дещо по-іншому. Тут потрібно, щоб учні добре усвідомлювали зміст мовних зразків, які вони конструюють, глибоко розуміли зміст текстів, поданих на слух або при читанні. Враховуючи цей принцип, учитель повинен постійно турбуватись про змістовність мовлення учнів, не допускати пустого, формального мовлення, яке здійснюється лише заради вживання тих чи інших мовних одиниць, пропонувати цікаві, інформативні тексти для аудіювання та читання.

Саме таке розуміння принципу свідомості повинно визначати побудову навчального процесу з іноземної мови. Вся методична система, яка відповідає такому розумінню, носить назву свідомо-практичного (Б.В.Беляєв) або свідомо-комунікативного методу (В.А.Бухбіндер).

Принцип активності. Як відомо з психології, активність - це необхідна умова успіху будь-якої пізнавальної діяльності. Тому цей принцип є провідний у навчанні будь-якого предмета. У навчанні іноземної мови він набуває особливого значення. Як згадувалось, специфіка цього предмета полягає в тому, що тут учні оволодівають навичками та вміннями комунікативної діяльності засобами іноземної мови. Оволодіти будь-якою діяльністю можна лише в процесі самої цієї діяльності. Отже, оволодіння іноземною мовою на всіх його етапах є діяльністю. А діяльність не може відбуватись без активності.

В методиці навчання іноземних мов розрізняють інтелектуальну, емоційну та мовленнєву активність. Якщо учням не давати значення слів, а запропонувати їм самим здогадатись про них, самостійно визначити функцію або форму граматичного явища, то тим самим можна викликати їхню інтелектуальну активність. Емоційна активність безпосередньо пов’язана з інтересом учнів до вивчення іноземної мови, їхньої зацікавленості тими навчальними діями, які вони виконують. А успішне виконання їх ще більше сприяє позитивному емоційному відношенню до навчання. Мовленнєва активність забезпечується застосуванням цікавих ситуацій мовлення, які схожі із ситуаціями реального мовного спілкування. Мовлення учнів у цих ситуаціях переконує їх, що вони дійсно оволодівають іноземною мовою як засобом спілкування.

Принцип активності відноситься і до діяльності вчителя, оскільки він передбачає постійний пошук прийомів навчання, вправ, які б викликали постійну активність учнів.

Принцип наочності. В будь-якій навчальній діяльності наочність допомагає здійснити найбільш ефективно перший ступінь процесу пізнання - чуттєве сприйняття об’єкту, що вивчається. Звичайно, призначення та види наочності при навчанні різних шкільних предметів є різними. Розглянемо, в чому полягає своєрідність застосування наочності у викладанні іноземної мови. На різних стадіях оволодіння мовою різними є види й функції наочності. Коли ми вводимо яку-небудь мовну одиницю, демонструємо, як звучить слово чи мовний зразок, як воно пишеться, як сполучається з іншими словами, з яких елементів складається граматична форма, ми використовуємо наочність як засіб демонстрації форми. Але ми повинні також показати, що ця одиниця означає, тобто її зміст. Ми показуємо предмет або його зображення, демонструємо яку-небудь ситуацію, в якій використання нової одиниці є природним. При цьому наочність виступає засобом демонстрації змісту мовного знаку, його функції. В усіх цих випадках наочність використовується як засіб демонстрації самих мовних засобів на етапі ознайомлення з новим матеріалом. Тут також можуть бути використані таблиці, які представляють мовне явище, що вивчається, в узагальненому вигляді.

Оскільки учні вивчають мову в штучних умовах, поза природним мовним оточенням, необхідно представити їм багато фрагментів дійсності, в яких даний матеріал вживається, тобто те, як його вживають носії мови. Ми демонструємо багато ситуативних контекстів, пропонуємо фонозаписи, тексти для читання. В цьому випадку наочність є засобом демонстрації мовлення.

Далі, при формуванні мовних навичок нам потрібно “оточити” учнів багатьма фрагментами дійсності, ввести їх в такі ситуації, які б спонукали їх вживати в своєму мовленні мовні одиниці, що вивчаються. В цьому випадку наочність потрібна як засіб організації тренувальних вправ. Для цього вживаються предметні й зображувальні ситуації.

Нарешті при розвитку мовленнєвих умінь наочність також виступає засобом більш природного здійснення цього процесу. По-перше, композиційні або сюжетні картини, діафільми, кінофрагменти створюють змістову опору для висловлювань, вони немовби допомагають розширити межі класу, представити різноманітні ситуації для спілкування.

По-друге, наочність потрібна як засіб створення опор при програмуванні мовлення або його сприйманні. Адже спочатку увага учнів розподіляється між змістом мовлення і його мовною формою, причому остання ще вимагає неабияких зусиль. За цих умов опори у вигляді предметів чи їх зображень, або абстрактних символів сприяють розвантаженню оперативної пам’яті, в якій ще повинні утримуватись операції з самими мовними знаками. Ці опори можна поступово усувати, коли мовні навички стануть більш міцними.

При навчанні іноземної мови предметна, зображувальна наочність мають ще одну функцію, яка реалізується на всіх стадіях формування вмінь. Вона допомагає у формуванні в механізмах мовлення учнів безпосереднього зв’язку “іншомовне слово - його значення”, обминаючи переклад з рідної мови. А це сприяє більш успішному формуванню процесів внутрішнього програмування мовних висловлювань засобами іноземної мови. Отже, наочність на уроках іноземної мови виконує декілька функцій:

• Функцію семантизації, пояснення навчального матеріалу;

• Функцію закріплення навчального матеріалу;

• Функцію введення в тему, ситуацію спілкування;

• Функцію зразка іншомовного мовлення.

Розрізняють лінгвістичну (мовну) та екстралінгвістичну (предметну, зображувальну) наочність, а за каналом сприйняття – слухову та зорову наочність. Специфіка принципу наочності на уроках ІМ полягає в тому, що тут домінує слухова наочність, а не зорова, оскільки мовлення – це, в першу чергу, звукова матерія.