3. Упа на закерзонні

Масова боротьба на Закерзонні

¹ Див. текст "Відозви" в журналі "Визвольна Політика", ч. 1/18 за 1948 р.

Закерзонням популярно називають українські землі за т. зв. лінією Керзона, тобто Лемківщину, Посяння, Ярославщину, Лю­бачівщину, Белзчину (до 1945 р.) та Холмщину й Підляшшя. Піс­ля війни ці землі опинилися у кордонах Польщі, на підставі польсько-радянського договору від 16 серпня 1945 р. Цей до­говір визначив лінію польсько-радянського кордону, що в ос­новному відповідав т. зв. лінії Керзона з 1920 р. з відхиленням на шкоду Україні. Таким чином, СРСР відступив приблизно 15% західноукраїнських земель Польщі.

У Ялті західні потуги дали свою згоду на проведення кордону між СРСР і Польщею менш-більш уздовж лінії Керзона й на об­мін населення між цими країнами. Згодом у Москві відбулася зустріч Сталіна з представниками польського агентурного уря­ду, на якій затвердили план цього небувалого в світі морду. Для виконавців — агентурних урядів Польщі й України — не знай­шлося нічого іншого, як закріпити цей план договором Польщі та Української РСР про репатріацію польського населення з підрадянської частини західноукраїнських земель і виселення ук­раїнського населення Лемківщини, Посяння, Холмщини і т. д. до Української РСР.

Українське населення не хотіло покидати своїх рідних укра­їнських земель і переселятись до СРСР. Насильна переселенсь­ка акція зразу ж викликала якнайрішучіший спротив усієї укра­їнської суспільності. На бік народу стало українське революцій­не підпілля, а насамперед збройні військові відділи УПА. Спро­тив розгорнувся в масову збройну боротьбу українського народу на Закерзонні проти насильного виселення, що тривала і р и роки й хоч закінчилася перемогою ворога, який за допомогою переважаючих сил трьох держав таки зумів викинути українське населення з прадідних земель, проте вона увінчалася тривкими політичними успіхами. Вона звернула увагу цілого світу на ви­звольну боротьбу українського народу, а також довела до поліп­шення взаємин між польським і українським народами, завер­шившись договором командувань польської й української під­пільних армій про встановлення демаркаційної лінії і взаємну співпрацю обох підпільних армій у боротьбі проти спільного во­рога. На нашу думку, співпраця двох підпільних армій, що ще рік тому кривавились у завзятих боях, мала велике історичне й політичне значення. Договір заключено 18 травня 1946 р. після тривалих переговорів між делегаціями обох армій і через десять днів польські й українські повстанські формації брали участь у спільній акції на м. Грубешів (уночі з 27 на 28 травня 1946 р). Співпраця розвивалась успішно до розгрому польського підпіл­ля варшавською агентурою Кремля й мала широкий відгомін на Варшавському процесі польського підпілля'.

Немає найменшого сумніву, що масова збройна боротьба на українських землях за лінією Керзона має глибоке відношення до цілості української визвольної боротьби в наші часи. Ця бороть­ба — це розділ історії УПА й українського збройного підпілля. Цей розділ трактуємо конспективно. Про боротьбу УПА й підпіл­ля на Закерзонні існує багато звітів, матеріалів, спогадів, свідчень, пресових нотаток і коментарів. Між ними є значна кількість ма­теріалів, підготовлених учасниками цієї боротьби. Це все дає під­стави сподіватись, що масова збройна боротьба на Закерзонні скоро стане предметом обширних і вичерпних студій².

Передвиселенський терор

Виселенська акція почалася, як і все в більшовицькій систе­мі, від брехливої пропаганди й жорстокого терору. Вже останні місяці 1944 р. принесли перші жертви терору польсько-більшо­вицьких банд. Ці збройні банди, що складались переважно з польського комуністичного і шовіністичного елементу й очолю­вались перебраними емдебістами з т. зв. переселенських комісій, почали вже під кінець 1944 р. чинити збройні напади на україн­ські села й вимордовувати українське населення. Ці банди вимор­дували, наприклад, в селах Пискоровичі — 2000 осіб, Павлико-ма —300 осіб, Люблинець — 200 осіб, Березка —102 особи³. Одночасно з цим банди масово грабували майно, палили села. Як у мордуванні, так і в грабежах бандам допомагали червона польська міліція і військо. Не залишались позаду в цій ганебній роботі також польське підпілля і польське суспільство, що ще ві­рили, ніби більшовики прийшли як польські союзники.

¹ Процес ГК польської підпільної організації: "Вольносць і Нєподлєглосць" ("ВІН"), т. зв. процес Голсмбйовського й товаришів. Див.: "Процес польського підпілля", газета "Час", ч. 70 за 1947 р. У цій газеті: "Трагедія польського лісу", ч. 75 за 1947 р. Про переговори й договір: Є. Прірва: "УПЛ і "ВІН" скоригуволи т. зв. лінію Керзона" в "До Зброї", ч. 10/23 за 1951 р.

¹ Задатком таких студій є праця Є. Прірви "Дії УПЛ на оперативному терені між ріками

Сяном і Бугом в pp. 1944—1947", журнал "До Зброї" чч. 16/29 і 17/30 за 1952 р.

' За підпільним виданням польською мовою: "Крвавим шляхом сталіновскей дсмокрації".

Слід сказати, що українська сторона оцінила ситуацію ясно і тверезо. Для неї було зрозуміло, що більшовики хочуть розпа­лити польсько-українську війну. Та так не сталося, як хотілося Москві. УПА зуміла вилучити з боротьби польський народ і під­пілля. Вона пішла по давно обраному шляху — по шляху бо­ротьби проти московсько-більшовицьких окупантів як головно­го ворога.

Протидію проведено в двох напрямах: 1) збройно-оборонно­му і 2) політично-пропагандистському. Збройну боротьбу орга­нізовано так, що в усіх селах створили СКВ, а також перекину­ли в терен сильні відділи УПА. Ці відділи в квітні 1945 р. роз­громили ворожі поліційні станиці та провели акції на польські бандитські села. У цих акціях карали тільки винних у морду­ванні чи грабуванні українського населення, а з рештою насе­лення робили збори, на яких з'ясовували суть більшовицького переселення та вказували на шкідливість взаємної боротьби між польським і українським народами перед спільним ворогом. На тих же зборах українські повстанці закликали польське насе­лення до спільної боротьби проти більшовицьких імперіалістів. Одночасно з цією акцією ішла політично-пропагандистська ак­ція, в якій розкольпортовували велику кількість пропагандистсь­кої літератури польською мовою. У листівках до польського на­селення вказувалося на згубні наслідки взаємної боротьби для обох народів і закликалося польське населення до співпраці з українським визвольним рухом. Треба визнати, що обидві ці акції мали значний успіх. Уже за короткий час польська сторо­на цілком припинила терор і морди. Цей клин у протиукраїнсь-кий польсько-більшовицький фронт поширювали систематично і, врешті, довели до розмов з представниками польського під­пілля, які, в свою чергу, привели до заключения договору від 18 травня 1946 р. Знову ж офіційні банди варшавської агенту­ри — військо й поліція, діставши доброго прочухана, не нава­жувалися продовжувати свою бандитську роботу. Від травня до серпня 1945 р. на землях за т. зв. лінією Керзона панував, зде­більшого, спокій й існувала "повстанська республіка", лад і по­рядок в якій ворог наважувався порушити тільки тоді, коли вхо­див на її терени з більшою військовою силою.

Перша масова виселенська акція

Першій масовій виселенській акції передували великі облави на села й ліси, в яких брали участь значні військові сили. Ці облави не дали ворогові бажаних результатів. Причиною цього було невміння польського війська боротися проти повстансько­го руху, що мав велику підтримку місцевого населення, а також виразна нехіть польських старшин і вояків брати участь у таких акціях. Це змусило ворога до перегрупування сил і до створення спеціальних частин, сформованих з бандитського й шумовинного елементу, значною мірою зараженого більшовицькою пропаган­дою. За допомогою цих відділів 1 вересня 1945 р. ворог розпо­чав свою першу масову виселенську акцію. Військо викидало лю­дей з хат і під дулами автоматів гнало їх на залізничні станції або до кордону. При цьому грабували майно в наших селян і жахливо знущались над ними, змушуючи підписувати заяви про "добровільне переселення". Усе це діялося під наглядом і коман­дою більшовицьких переселенських комісій.

УПА закликала народ до спротиву й боротьби. Населення ки­нулося в ліси, або на польські села, де на цей раз допомагали ук­раїнцям, переховували збіжжя, худобу, а також давали захист ук­раїнським родинам, чиї батьки чи брати пішли в УПА. Відділи УПА вдарили найперше по ворожій комунікаційній системі. Ви­садили в повітря і спалили сотні мостів і містків, замінували й знищили десятки кілометрів залізничних рейок і телефонних лі­ній. На дорогах викопали рови, насипали насипи, завалили їх де­ревом і камінням, будували барикади. Наступним кроком було нищення переселенських комісій на чолі з старшинами-емдебіста-ми. Відділи УПА провели цілий ряд наступальних операцій проти ворожих військ. Розгром ворожих залог у селах Тисова, Жогатин, Кузьмин, Кристинополь, здобуття й знищення залізничних стан­цій із залогами в Олешичах, Сокалі-Забужі, Новій Греблі і т. д., наступи на Бірчу (22 жовтня — командир Прут, 29 листопа­да — командир Бурлака), на Перемишль (26 грудня) — це од­ні з більших акцій¹. Крім цього, відділи УПА рейдували по всій території, зокрема на Підляшші ("Вовки").

Одночасно проведено широку протестаційну акцію в усій Польщі й на теренах закордонних представництв у Варшаві. Опуб­ліковано "Одвертай лист до цілого культурного світу", який вида­но великими тиражами різними мовами. Приступили до інформа­ції про участь в українській визвольній боротьбі чужинців шляхом перекладу українських підпільних видань іноземними мовами. По­дії за лінією Керзона уперше по Другій світовій війні привернули увагу світової громадськості до української визвольної боротьби.

¹ Див.: "Від Карпат до Перемишля", "Українська Трибуна", ч. 1 за 1948 р.

Серйозність ситуації мусив визнати сам більшовицький мар­шал Польщі Роля-Жимєрскі на січневій сесії (1946 р.) т. зв. кра­йової ради народової (нібито польського парламенту). Польсь­ко-більшовицька преса, що досі мовчала про українську зброй­ну боротьбу, почала широко про неї писати.

Весняні перемоги УПА 1946 р.

1945 р. не приніс перемоги ворогові, озброєному танками й літаками. На порозі 1946 р. план переселення не був викона­ний; більшість української людності залишалася на своїх місцях. Тому 1946 р. почався надзвичайно посиленими діями польського війська й різних озброєних банд. Скрізь відбувалися генеральні прочісування лісів, масові облави й напади на українські села. Польсько-більшовицькі опричники скаженіли, вони вдалися до масових мордів, стріляючи тих, кого зловили. Найбільш масо­вими морди були в селах Завадка Морохівська, Морохів, Мок­ре, Ратнавиця, Березовець, Команча, Воля Нижня.

Звичайно, відділи УПА на Закерзонні не могли безчинно спо­стерігати злочинства. Вони виступили на всьому оперативному терені між ріками Буг і Сян та на Лемківщині до протиакції. Початок цих протиакцій не віщував нічого доброго. Наступ на Бірчу (6 січня 1946 р.) не вдався, в бою загинув командир під-старшинської школи Коник, чагар Орський, старший булавний Павленко й кілька стрільців. Сильно укріпленої Бірчі не вдалось здобути.

¹ Акцію на Завадку Морохівську проводив 31-й полк піхоти з Сянока. Серед старшин цього полку було багато колишніх радянських старшин, що тепер воювали в польських уніформах. Поляки їх називали "поп" — "пелньонци обовйонзкі поляка". Декілька з цих "попів" потрапили в полон до УПА; вони склали широкі протокольні свідчення про мор­дування людей у Завадці Морохівській.

Проте весну 1946 р. повстанці зустріли гучними перемогами. Відділи УПА на Лемківщині (командир Хрін, командир Мирон, командир Дідик) розбили всі ворожі прикордонні застави і те­ренові гарнізони. Бої, що тривали тут упродовж березня, закін­чилися повною перемогою повстанців. 20 березня в полон до вояків УПА потрапила вся прикордонна застава в Яселку в силі 79 вояків. У інших гарнізонах взято до неволі понад 150 вояків, яких після роз'яснювальних розмов звільнено, а карою смерті покарано тільки тих, що брали безпосередню участь у мордуванні українського населення в Завадці Морохівській¹. Велика кількість польських вояків втекла на Словаччину, де їх роззброїли й ін­тернували. Вони там розповідали, що "українців така сила, що не можна встояти проти них". Факт утечі польського війська на територію іншої держави привернув увагу кореспондентів світо­вої преси, що перебували в Празі й Варшаві, й вони у великій кількості поїхали на терен боїв, щоб зібрати потрібну інформа­цію. Деякі з них прибули, наприклад, до Лупкова за кілька го­дин після знищення цієї станції відділом командира Дідика. Тоді саме в світовій пресі з'явилися перші широкі репортажі про бо­ротьбу УПА¹.

Після лупківських боїв у квітні 1946 р. одне з'єднання УПА вирушило в⁴ другий рейд на Словаччину. І цей рейд став причиною того, що світова преса й радіо почали подавати багато інформацій про УПА і про українську визвольну боротьбу взагалі. Зовнішньополітична ситуація цьому сприяла. На початку березня 1946 р. світова громадськість була розбурхана фултонською про­мовою Уінстона Черчілля. Настрої широких мас вільного світу набирали неприхильного для більшовицької Москви характеру. Світ починав розуміти небезпеку, яка звідтіль йому загрожувала.

Поряд з перемогами на Лемківщині треба згадати про пере­могу в оперативному терені між ріками Буг і Сян. 8 березня мала місце дуже успішна акція на м. Любича, 22 квітня — на Уг-нів. 24 квітня відділ "Вовки" зробив успішну засідку на шосе Грубешів — Вар'яж, в якій повстанці знищили 19 автомашин і танкетку. 25 квітня УПА провели відплатну акцію на польське село В'язовницю (Ярославщина), в якій дощенту розгромили во­рога, спалили дві третини бандитського села й знищили понад 500 бандитів. Нарешті, вночі з 27 на 28 травня проведено з ча­стинами польського підпілля спільний наскок на м. Грубешів, що закінчився повним успіхом. 28 травня відступаючі із Грубе-шова відділи УПА вступили в бій з енкаведистами в Метелинсь-кому лісі. 14 червня відділ УПА взяв у полон 78 вояків з під-старшинської школи 9 дивізії польської піхоти "Червони Штан-дар". Після роззброєння по кількагодинній бесіді їх звільнено.

Друга насильна виселенська акція

¹ Голоси світової преси зібрано у виданні: "Чужинці про Україну", шо з'явилась 1946 р. у Німеччині.

Перша виселенська акція спричинила найбільші шкоди Пе-ремищині, з якої виселили приблизно 70% населення. Другий удар спрямували на Лемківщину, Ярославщину, Любачівщину, Томашівщину й Грубешівщину. Для проведення акції виселення було сворено спеціальні відділи на чолі з емдебістами. Це був т. зв. КБВ — "корпус безпєченьства вевнентшнего". Ці банди­ти застосували надзвичайно жорстокі методи в "підготовці" ук­раїнського населення до виселення. В акції застосували більшо­вицький досвід т. зв. великої блокади.

Корпус приступив до акції в травні 1946 р. На всьому просто­рі українських земель за лінією Керзона відбулися великі облави й терористичні акції і їх масштаби перевищували всі дотеперішні. Вперше підпілля мало серйозні втрати¹. Ворог кинув у терен великі військові сили, які блокували ліси й села, палили ліси, у безлісних околицях палили цілі села. "Лінію Керзона було видно здалека — вночі вона палала безперервним поясом пожеж на небосхилі, вдень видавалася широким цвинтарищем"². Одночасно з масовими об­лавами та діями проти УГЛА й підпілля ворог продовжував у травні й червні 1946 р. масову переселенську акцію. На перший вогонь пішов великий український клин між ріками Буг і Солокія, доте­пер ще зовсім мало виселений. Дальше пішли Любачівщина, Ярос-лавщина, Лемківщина. Більшість населення, яке переховувалось у лісах і полях, під час облав була зловлена й силою перегнана через кордон. Терен був насичений великою кількістю ворожих військ, і відділам УПА було важко вести оборонні акції. Незважаючи на це, УПА й підпілля поставили спротив усіма своїми силами. Най­більші бої відбулися в місцевостях: Яселко, Команча, Лупків, Ви-сочанка, Щавне, Мокре, Лукове на Лемківщині; Хоробрів, Любли-нець, Корчів, Долгобичів, Радава, Гребенне, Воля Крецівська в оперативному терені між ріками Буг і Сян. Крім цього, відділи УПА нищили мости, залізниці, дороги, організовували наскоки й засідки на переселенські комісії, станції, табори тощо.

Переселенська акція тривала до кінця червня 1946 р. її закін­чили брутальним викиненням з єпископської резиденції в Пере­мишлі 27 червня старенького єпископа Йосафата Коциловського, його помічника єпископа Лакоту, священиків Кузича, Решетила, Гуцуляка й інших. Багатовікову катедру в Перемишлі дощенту по­грабовано та знищено.

¹ У травмі загинули у бою над р. Танва сл. п. Петро Дзьоба (Сурмач, Сталь), провідник округу "Батурин" і Петро Васильченко-Волош (Гетьманець), автор збірки "Мої повстансь­кі марші". Через тиждень загинув командир Балай.

¹ Цитата з підпільної статті "3 українських земель за лінією Керзона" в журналі "Само­стійність", ч. 1.

Підбивши підсумки цієї акції, слід сказати, що Перемищину й Ярославщину виселено майже повністю, Белзчину й Грубешів-щину — дуже високий процент, Володавщину навіть до 90%. Значна кількість українського населення залишилась ще на Лем­ківщині і на Підляшші.

Переселенська акція закінчилася. Населення, що залишилось, визнано польським, але бій проти УПА й підпілля продовжу­вався. Селяни почали повертатися на згарища сіл і почали зби­рати надзвичайно багатий того року врожай. До жнив разом з українським населенням стали відділи УПА й усе українське ре­волюційне підпілля.

Це, звичайно, не сподобалося польсько-більшовицьким мож­новладцям. Вони знову кинули відділи війська проти УПА й під­пілля. Великих успіхів не мали. 26 червня підстаршинська школа УПА ім. Коника розгромила польську старшинську школу 9 піхотної дивізії "Червони Штандар" в лісі біля сіл Конюша — Корманичі, а 24 липня 28 полк цієї дивізії в с. Явірнику (Бірчан-щина). 31 серпня курінь УПА розгромив ворожу групу, сформова­ну з більшовиків і поляків в кількості понад 2000 бандитів, яка на­ступала в Турни цькому лісі біля села Ямна Долішня на площу, де мало відбутися Свято Зброї. Після розгрому ворога Свято Зброї відбулось в запланованому порядку. 17 листопада відціди УПА під командою майора Петра Миколенка ("Байда") пішли на Динів і цього ж дня відділи УПА ТВ "Бастіон" — нам. Любачів. У червні й липні відділ УПА під командою Бурлаки рейдував по польському Засянню, а відділ Хріна по Західній Лемківщині й суміжних райо­нах Словаччини.

Остання Виселенська акція і героїчна боротьба УПА

Успіхи УПА на Закерзонні, а головно її політичні успіхи, були не до вподоби кремлівським вельможам.Сталін наказав своїй вар­шавській агентурі за всяку ціну зліквідувати УПА на Закерзонні або хоч загнати її глибоко в підпілля. З ініціативи варшавської агентури Сталіна виїхав на Закерзоння віце-міністр генерал Кароль Свєрщевський ("Вальтер"), щоб на місці розробити план ліквіда­ційної акції. Далеко заїхати йому не вдалося. 28 березня 1947 р. відділ УПА під командою Хріна розбив відділ Свєрщевського і знищив його самого на шосе біля Балигорода. У Варшаві лакеї Ста­ліна справили Свєрщевському величавий похорон при участі всіх більшовицьких урядів включно з іспанськими комуністами, яким так прислужився цей міжнародний комуніст. Очевидно, ця справа набрала міжнародного значення й уся світова преса та радіо подали з приводу загибелі Свєрщевського свої повідомлення й коментарі.

У зв'язку з цією подією Сталін наказав своїм агентурним уря­дам у Києві, Варшаві й Празі підписати договір про ведення спільними силами акції проти УПА. Цей "потрійний пакт" справді заключено в Варшаві, про що повідомив польський мі­ністр закордонних справ Модзелевський 7 травня 1947 р. Згід­но з цим договором значні сили радянської і чехословацької ар­мій повинні були заблокувати українсько-польський і польсько-чехословацький кордони, коли великі сили польської армії ма­ли провести остаточну ліквідацію УПА на Закерзонні й остаточне виселення українського населення з цих земель.

Вістки про "потрійний пакт" проти УПА викликали знову по­вінь повідомлень і коментарів у світовій пресі й радіо. Закор­донне Представництво УГВР склало перед урядами західних дер­жав ноту протесту з приводу цього пакту.

Для офензиви проти УПА Польща кинула цілу армію. Акці­єю керували найголовніші сталінські агенти в Польщі — мар­шал Роля-Жимерскі та міністр Радкевич (шеф польського енка-веде). Військовими операціями керував генерал Стефан Моссор, командант Краківської воєнної округи, якого в серпні 1951 р. засудили на досмертне ув'язнення за шпигунство й "змову" з ме­тою повалити народно-демократичний режим у Польщі.

Підготовку до офензиви провели так, що великими силами війська замкнули вузеньку смугу українських земель у Польщі, відсікши його від польських територій і перетнувши фронтови­ми лініями з окопами в різних місцях. Таким чином, замкнено окремо Лемківщину, окремо Посяння, окремо Любачівщину й Томашівщину й Грубешівщину.

Акція почалася майже одночасно на всьому терені від Під-ляшшя до західної Лемківщини. Головний удар ворога був спря­мований на Перемищину й Лемківщину. Упродовж одного дня, 28 квітня, ворог очистив до однієї душі всі села, розміщені до­вкруги лісових комплексів. Виселювали головно українське й польське населення з усієї території, охопленої акцією. Упро­довж одного місяця східна Лемківщина й Перемищина перетво­рилися в пустиню. Населення загнали до спеціальних таборів, де людей змушували сказати все, що знають про підпілля й по­встанців. Із таборів одних забирали до в'язниць, де їх нашвидкоруч засуджували на смерть або довготривале ув'язнен­ня, забирали на примусові роботи до шлезьких копалень, а решту вивозили етапами в Штетинське й Ольштинське воєводства на поселення. Дослівно так само поводилися гайдуки з польським населенням, нібито караючи його за співпрацю з українським визвольним рухом. Тільки ті поляки, які доказали, що вони не мали нічого спільного з польським або українським підпіллям, могли повернутися до своїх сіл. У зв'язку з цим виселенням у всій Польщі почали протестувати, делегації почали їздити до різ­них чужих представництв і під впливом цієї протестаційної ак­ції нагальність всієї акції дещо зменшилася.

. Українське населення геройськи витримувало всі удари долі. Усюди під час виселення населення ховало харчі для повстанців і вживало одчайдушних заходів, щоб їх про це повідомити. З та­борів і Помор'я приїздили селяни й знаходили способи, щоб зу­стрітися з повстанцями.

У зв'язку з цією складною ситуацією відділи УПА опинили­ся в дуже тяжкому становищі. Насичення терену ворожими війсь­ками було таке велике, що їм самим було важко повертатися в ньому. Але повстанські відділи знаходили способи для маневру­вання в гущі ворога. Голод змушував здобувати з боєм харчові припаси. Ворог старався утруднити харчову ситуацію: вивозив усі харчі з сіл, мінував поля, робив на них засідки; затруював зелену городовину або воду в лісових потоках і польових кри­ничках. Одначе відділи УПА витримали все з небувалою мужні­стю. Твердість, незламність, висока бойова мораль, гордість на службі святій справі давали силу переможно перенести все, по-конати всі труднощі. Партизанська винахідливість, спритність, зарадність були доведені в ці дні до найбільшого мистецтва. Від­діли УПА, кадри підпілля й українське населення показали в цій ситуації стільки неможливого й стільки геройства, що це вкри­ло невмирущою славою ім'я УПА.

План ліквідації частин УПА на Закерзонні не вдався. Ворог не досягнув своєї мети. Трикутник ворожої офензиви проламали призначені для цього відділи УПА й вийшли в широкий рейд че­рез Чехословаччину до Німеччини. Командир рейдуючих частин майор Петро Миколенко ("Байда") привів їх до Німеччини, де вони склали зброю перед американською окупаційною владою. Три сотні УПА командирів Хріна, Біра і Стаха, оточені кільканад­цяти кратно переважаючими силами ворога, все ж прорвали воро­же кільце та перейшли ЗО червня 1947 р. кордон Української РСР, щоб тут продовжувати боротьбу з більшовицько-московсь­кими окупантами. Тільки відділи УПА на Холмщині й Любачів-щині (ТВ "Бастіон" і "Данилів") залишились ще зимувати на рід­них землях, щоб наступного року (1948) перейти далекими рейда­ми до Німеччини або в Україну. Один відділ з цієї групи зробив взимку 1947—1948 pp. далекий рейд до Східної Пруссії.

20 вересня 1947 p. після кількаденного облогового бою у лісі біля с. Гута Любицька загинув сл. пам. Ярослав Старух (Ярлан, Стяг, Стояр, Синій, Вольт) — визначний український революці­онер, провідник ОУН Закерзоння. У роки німецької окупації по­трапив до німецької тюрми й був тортурований відомим садистом Вірзінгом. Звільнений з тюрми разом з генералом Дмитром Гри-цаєм-Перебийносом унаслідок вдалої акції підпільників, був ке­рівником підпільної радіостанції "Вільна Україна" (як друг "Си­ній"). Після повернення більшовицьких окупантів призначений на пост провідника ОУН Закерзоння. На цьому посту розгорнув всебічну революційну діяльність. Провів важливі політично-дип­ломатичні акції на терені Варшави, спричинився до заключения польсько-українського договору, відзначився підготовкою великої кількості підпільної літератури чужими мовами. Не хотів залиши­ти українських земель і покинути призначений пост і загинув як Герой, з козацьким гумором, так як радив це робити своїм під­владним. Пам'ять про нього житиме ще довго серед українців За­керзоння, що їх доля розкидала по різних закутках світу.