149. У чому сутність “трансакційних витрат” р. Коуза.

Засновником неоінституціоналізму вважається Р. Коуз. Він займався пошуками інституціональної основи ринку, критикуючи тих екон-в, яких хвилює тільки встановлення рівноважних ринкових цін і які ігнорують вплив права та інших соціальних інституцій на поведінку фірм і функціонування ринків.

У праці “Природа фірми” (1937) Р. Коуз намагався знайти відповідь на питання, чому не існує “суспільного ринку”, чому ек-на діяльність всередині фірми не підкоряється ринковим законам, а здійснюється на основі прямих наказів і команд. Відповідь він знайшов у тому, що “суспільний ринок” вимагає надзвичайно високих трансакційних витрат (затрат на укладання угод). У тій мірі, у якій механізм прямого директивного управління дозволяє економити “трансакційні витрати”, фірма витісняє ринок. Воночас економіка не може існувати у вигляді однієї супергігантської фірми, тому існують міжфірмові відносини.

Виходячи із цього, виникає проблема оптимізації розмірів фірм. Оптимум, за Коузом, визначається межею, на якій витрати ринкової координації дорівнюють витратам централізованого контролю. До цієї межі вигідна централізація, після неї – ринок. Оптимум залежить також від структури галузі, застосованих технологій і характеру конкуренції.

Ідеї Р. Коуза заклали основу неоінституцціоналізму, який пояснює структуру і еволюцію “соціальних інституцій” на основі трансакційних витрат. Цікаво відзначити, що саме у відсутності ринкових “інституцій”, які забезпечують мінімізацію “трансакційних витрат”, Коуз вбачав головну біду колишніх соціалістичних країн. Він доводив, що державний вплив на ринкрву економіку павинен бути мінімальним.

151.Охар-те особл. Предмета і методи вивч. Дж. Кейнса

Дж. М. Кейнс змінив уявлення про предмет економічної теорії, під яким він розумів кількісні функціональні залежності у ринковій економіці, взаємозв’язки макроекономічних показників. У цьому відношенні Кейнс мав попередників, однак саме він найбільш повно сформулював новий напрям досліджень – державне регулювання ринкової економіки.

Економічні явища, кількісні зв’язки між якими з’ясовував Кейнс, поділялись ним на дві групи:

1. незалежні змінні (сукупна пропозиція, інвестиції, норма процента);

2. залежні змінні (зайнятість, сукупний попит, національний дохід).

Із предметом досліджень тісно пов’язаний і метод Кейнса. Дослідник абстрагувався від якісних змін у розвитку способу виробництва. Економічні явища він розглядав, як правило, у загальному плані, у вигляді агрегатних (сукупних) категорій. Такий метод дозволив виявити загальні функціональні зв’язки у ринко­вій економічній системі.

Кейнс вводить у досліджений і суб'єктивний фактор – психологію людей, вважаючи закони, які він сформулював, не стільки економічними, скільки психологічними. Він вірив, шо світ управляється економічними ідеями.

У його трактуванні поняття “політична економія” і “економікс” тотожні. Докейсіанська “економікс” досліджувала виключно мікроекономічну сферу господарської діялбності, а посткейсіанська на повних правах включає й дослідження макроекономічної сфери.