4.3. Загальновживані і не загальновживані слова

Слова, що відомі всім, хто розмовляє українською мовою, називаються загальновживаними.

Слова, що широко не розповсюджені, носять назву незагальновживаних. До таких слів відносяться, напр., діалектні і професійні слова.

Діалектні слова (діалектизми) - це слова, які використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (напр., кукэля - зозуля, буцян - чорногуз, пчулник - пасіка). Мову мешканців окремої місцевості називають діалектом.

Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної території.

Професійні слова - це слова, що використовуються у мові людей, об'єднаних однією професією чи спеціальністю.

Серед професійних слів виділяється особлива група слів, які називають поняття різних наук – терміни (напр., суфікс, підмет - у мовознавстві; гіпотенуза, катет - у математиці).

Окремі професійні слова іноді стають загальновживаними (телевізор, радіо, аспірин). Професійні слова використовуються у художніх творах для більш точного опису людей і їх занять. Професійні слова називають професіоналізмами.

Визначте, до якої групи належать слова:

Лакей, глаголити, холдинг, ламінувати, ложе, боярин, перст, ленінізм, чумак, яблуневоцвітно, кошовий, провайдер, кольчуга, міні-маркет, політінформація, ланіти, ректи, жупан, лікнеп, кріпацтво, правиця, гармаш, андеграунд.

5. Фразеологія

Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій. Лексичне значення має фразеологізм в цілому. напр., спіймати облизня; заткнути за пояс.

Ці мовні звороти, у яких слова виявляють своє значення тільки зв’язано, називаються фразеологічними одиницями.

Фразеологічні одиниці подібні до слів: і слова, і фразеологізми використовуються як готові мовні одиниці, а не створюються щоразу у процесі мовлення.

Фразеологізми, як і слова, можуть входити до синонімічних рядів: дрімати - куняти - клювати носом.

У реченні фразеологізм виступає як один член речення. Напр.,у реченні: І довго ти будеш товкти воду в ступі? - фразеологізм товкти воду в ступі є присудком.

Фразеологізми мають синоніми і антоніми - інші фразеологізми, напр.: приший кобилі хвіст - потрібний як п'яте колесо до воза.

Значення висловів:

Як за кам’яною стіною, варити воду, залишитися з носом, зарубати на носі, з’їсти собаку.

6. Лексикографія

Лексикографія – розділ мовознавства, що займається збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників.

Словник – зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

1. Енциклопедичні

• загальні, або універсальні

• галузеві, або спеціальні

2. Лінгвістичні, або філологічні.

   • Одномовні;

   • Двомовні;

   • Багатомовні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо.

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах: з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970—1980).

Словник етимологічний ; словник іншомовних слів; історичний; орфографічний; орфоепічний; перекладний; словник синонімів; термінологічний.