Граматика української мови

Вступ: морфологія та предмет її вивчення

1. Іменник

2. Прикметник

3. Числівник

4. Займенник

5. Дієслово

6. Прислівник

7. Сполучник

8. Прийменник

9. Частка

10. Вигук

Вступ: морфологія та предмет її вивчення

Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) – це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики – науки, що вивчає граматичну будову мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливе граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Граматична форма – це сукупність граматичних значень і відповідних засобів вираження їх у конкретному випадку вживання слова (принесли, при – завершеність дії, -л- мин. час, -и мн.).

Граматична категорія – це поняття, що об’єднує ряд співвідносних граматичних значень і виражене в системі граматичних форм. Це категорії роду, числа, відмінка, ступенів порівняння (компаратив), перехідність/неперехідність, стану, виду, способу, часу, особи.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.

Частини мови поділяються на:

1. самостійні (повнозначні);

2. службові (неповнозначні);

3. вигук (і звуконаслідування).

Самостійні частини мови називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови предметного лексичного значення не мають.

Вигук (і звуконаслідування) виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

Самостійні частини мови	Службові частини мови
називають предмети, їх ознаки, дії та кількість	служать лише для зв’язку слів у реченні або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів
Іменник (книга, воля, син) Прикметник (добрий, грецька, батьківський) Числівник (вісім, другий, кілька, мало) Займенник (я, його, такий, хто, дещо) ___________іменні_______________ Дієслово (думати, робити) __________змінювані ____________ Прислівник (гарно, далеко, вчора, тут)	Прийменник (в, на, між, перед, вслід) Сполучник (і, та, але, чи, або, тому що) Частка (так, ось, чи, б, мов, тільки, лише, ж, навіть) Вигук (ой, ай, о, овва, тьху, ех!

I Іменник

1.1. Іменник – це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що?

Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, напр.: хто це? - вчений, Яків; що це? - картопля, молодість.

1.2. Розряди за значенням:

Серед іменників виділяються такі групи слів:

1. загальні назви (ручка, сонце, щастя, подружжя, телебачення) і власні назви (Дніпро, Марс, Марія, Франція, Стецюк, Карпати, газета «ТВ-парк»)

Загальні іменники позначають предмети в цілому. Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.

2. назви істот (хто?- гітарист, люди, окунь, зозуля ) і назви неістот (що?- поле, вітер, посуд, клавіатура)

Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто?

У цю групу входять назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?

До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

3. конкретні (корабель, шлях, Китай, Маргарита) і абстрактні (прикрість, сум, убозтво, капіталізм, знання)

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття. Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм. Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

4. збірні (козацтво, студентство, зілля, братство)

Збірні іменники – це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле (селянство, гілля, птаство, професура, і одиничні (пташина, селянин, волосина).

5. речовинні (алебастр, молоко, камінь, кисень, кава).

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі), або виражатися у формі одиничності ( із числівником – горошина).

1.3. Морфологічні ознаки іменника: рід, число, відмінок

3.1. РІД ІМЕННИКІВ. Рід притаманний кожному іменнику в однині.

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого - вона, середнього - воно. Іменники за родами не змінюються.

До чоловічого роду належать: 1) Ім. з кінцевим приголосним (віл, степ, гай, ступінь, гараж), за винятком деяких ж.р. 2) Частина ім. на -а (-я), що вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (Староста, Микола, Ілля). 3) Деякі іменники на –о (батько, Павло, Дніпро).

До жіночого роду належать: 1) Більшість ім. на –а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких ч.р. і с.р. 2) Частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.

До середнього роду належать: 1) Майже всі іменники на –о (-е) (срібло, марево, море, поле). 2) Частина ім. на –а (-я) (насіння, життя, теля, ягня, курча).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники подвійного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

Вправа: визначте рід іменників

Листоноша, підліток, немовля, дядько, староста, журі, маестро, Ріо-де-Жанейро, ВТО, колібрі, ступінь, марево, директор, наука, портьє, фрау, дітвора, галявина, трудяга, путь.

3.2. ЧИСЛО ІМЕННИКІВ.

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини. У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи.

1. Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.

2. Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.

   • власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко.

   • збірні: студентство, листя, козацтво.

   • назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття.

   • речовини: пісок, молоко, цукор.

3. Третю – що вживаються тільки в множині.

   • власні назви: Альпи, Карпати

   • назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори

   • назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі

   • речовини: вершки, дріжджі, парфуми

   • назви предметів парної чи симетричної будови: штани, кросівки, куранти.