40. Загальна характеристика заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

передбачено такі заходи процесуального забезпечення: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд їх на стан сп’яніння. Два заходи забезпечення встановлено іншими главами КпАП: доставлення порушника (ст.259) і його привід (ст.268). з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, з метою, передбаченою цією статтею, визначається цим Кодексом та іншими законами України.Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним застосуванням заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, проводиться в порядку, встановленому законом.

41. Адміністративне доставлення правопорушника і його характерні ознаки.

Доставлення порушника, згідно з ст.259 КпАП, здійснюється з метою, по-перше, припинення правопорушення, по-друге, складення протоколу про адміністративне правопорушення і, по-третє, встановлення особи порушника. Фактичне здійснення доставлення забезпечується застосуванням психічного або фізичного впливу. Перший полягає в усній вказівці прямувати до місця доставлення або в нагадуванні про можливість застосування фізичного впливу. До фізичного впливу вдаються у випадках відмови рухатися в потрібному напрямку. При цьому може бути застосовано захоплення руки або частини одягу з примушуванням до руху.

Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк. Встановлено максимальний час перебування порушника в штабі ДНД та приміщенні виконкому селищної чи сільської ради – одна година. Схожим до розглянутого заходу забезпечення є привід порушника в разі його ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді. Це також примусове доставлення особи в орган внутрішніх справ або в суд. Різниця полягає в меті доставлення – привід здійснюється працівниками міліції з метою забезпечення присутності правопорушника під час розгляду справи. Привід допускається лише у випадках, прямо передбачених законом

42. Адміністративне затримання правопорушника і його особливості. Адміністративне затримання полягає в примусовому короткочасному обмежені волі дій і пересування особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Його мають право здійснювати лише органи та посадові особи, уповноважені на те законодавчими актами. Порядок здійснення адміністративного затримання детально закріплено в ст.262 КпАП.Адміністративне затримання, як правило, не може перевищувати трьох годин. Більш тривалі строки може бути встановлено тільки законодавчими актами (ч.1 ст.263 КпАП). Так, на строк до трьох діб з письмовим повідомленням прокурора протягом 24 годин або з його санкції – до десяти діб може бути затримано осіб, які порушили прикордонний режим або режим у  пунктах пропуску через державний кордон, якщо ці особи не мають документів, що посвідчують їх особу.Осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом 24 години з моменту затримання або на строк до 10 діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.До розгляду справи може бути затримано осіб, які вчинили дрібне хуліганство, злісну непокору, публічно закликали до невиконання вимог працівника міліції (розглядаються протягом доби), порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, виявили неповагу до суду або торгували з рук у невстановлених місцях (розглядаються протягом трьох діб). Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника, а особи, яка була в стані сп’яніння – з часу її витвереження.

43. Особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів та їх характерні особливості. Особистий огляд і огляд речей провадяться з метою виявлення та закріплення необхідних доказів правопорушення і забезпечення подальшого притягнення до відповідальності. Право на їх провадження надано уповноваженим на те посадовим особам органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митної служби і прикордонних військ, а на огляд речей – також органів лісоохорони і органів, які здійснюють нагляд за додержанням правил полювання. Цей перелік може бути розширено лише законодавчими актами (ст.264 КпАП).Особистий огляд провадиться уповноваженою на те особою однієї статі з порушником і в присутності двох понятих тієї ж статі. Огляд речей (ручної поклажі, багажу, знарядь полювання та лову риби, добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів) провадиться в присутності їх власника або володільця. За їх відсутності зазначені речі може бути піддано оглядові лише у невідкладних випадках, але за обов’язкової участі двох понятих.Провадження огляду оформляється спеціальним протоколом або про нього робиться запис в протоколі  про адміністративне правопорушення або в протоколі по адміністративне затримання.Вилучення речей і документів, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, здійснюється посадовими особами, яким надано право провадити адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, з метою забезпечення доказів, а також, залежно від результатів розгляду справи, забезпечення їх конфіскації, оплатного вилучення, знищення або повернення володільцеві.Про вилучення речей і документів складається протокол або робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення, адміністративне затримання чи огляд речей.

44. Відсторонення водіїв від управління транспортними засобами, річковими і маломірними судами і їх огляд на стан сп'яніння. В разі порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, правил користування річковими або маломірними суднами у водія або судноводія вилучається посвідчення на право керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном. В цих випадках у водія залишається талон попередження або видається тимчасовий дозвіл на право керування. При вчиненні окремих правопорушень може бути вилучено номерні знаки транспортного засобу або затримано ці засоби і доставлено їх для тимчасового зберігання на спеціальних  майданчиках чи стоянках у порядку, визначеному МВС України.Водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними суднами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами або суднами та оглядові на стан сп’яніння (ст.266 КпАП). Відсторонення, тобто примусове звільнення транспортного засобу від особи, що ним керує, здійснюється працівниками органів внутрішніх справ. Огляд на стан сп’яніння здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів  або в медичних установах. В ст. 266 КпАП встановлено лише загальне правило про відсторонення та огляд, без деталізації підстав та правил їх здійснення. Порядок здійснення огляду на стан сп’яніння в наш час врегульовано Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади  охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ

Загальна характеристика стадій переогляду постанов, рішень у справах про адміністративні правопорушення. Постанова в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, у відношенні якого воно винесено, а також потерпілим. Порядок оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення врегульований у ст. 288 КУпАП. Постанови адміністративної комісії, комісії з боротьби з пияцтвом обжалуются у виконком відповідної ради або в місцевий (районний, міський) суд; рішення виконавчого органа селищної, сільської ради - у виконавчий орган районного, міського, районного в місті ради або в місцевий (районний, міський) суд; постанова іншого органа (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу - у вищий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд; постанова про накладення іншого адміністративного стягнення - у вищий орган (вищестоящій посадовій особі), після чого скарга може бути подана в місцевий (районний, міський) суд. Рішення суду у всіх наведених випадках є остаточним і оскарженню не підлягає. Постанова про одночасне накладення основних і додаткового адміністративних стягнень може бути в десятиденний строк від дня винесення постанови оскаржено на вибір особи, у відношенні якого воно винесено, або потерпілого в порядку, установленому для оскарження основного або додаткового стягнення. За загальним правилом скарга подається в орган (посадовій особі), вынесший постанову в справі про адміністративне правопорушення, а той протягом трьох доби направляє її разом зі справою в орган (посадовій особі), правочинний її розглядати. Подача у встановлений строк скарги й приношення прокурором протесту припиняють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги або протесту. Виключення становлять випадки, коли виноситься постанова про застосування мер стягнення у вигляді попередження або адміністративного арешту, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці здійснення адміністративного правопорушення. Орган (посадова особа), що одержала скаргу або протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення, перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює, чи дійсно в діях особи, приваблюваного до адміністративної відповідальності, є склад правопорушення, чи правильно оформлені документи в справі, чи не перевищив орган (посадова особа), що розглядала справу, свої повноваження й т.п. Після цього орган (посадова особа), що розглядала скаргу (або протест), може прийняти одне з наступних рішень: 1) залишити постанову без зміни, а скаргу або протест - без задоволення; 2) скасувати постанова й направити справа на новий розгляд; 3) скасувати постанова й припинити справа; 4) змінити міру стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанова винесена органом (посадовою особою), неправомочним розглядати цю справу, то така постанова відміняється й справа направляється на розгляд компетентного органа (посадової особи). Прокурор, виявивши, що рішення по скарзі або протесту на постанову в справі про адміністративне правопорушення є незаконним, може опротестувати його. Скасування постанови є одночасно припиненням справи про адміністративне правопорушення, спричиняє повернення особі, приваблюваному до адміністративної відповідальності, стягнених грошових сум, возмездно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов'язаних із цією постановою. У випадку неможливості повернення предмета вертається його вартість. 46. Правова основа і порядок оскарження, опротестування постанов, рішень за справою. Глава 24 КоАП смотри 45 47. Перевірка законності постанови, рішення і винесення рішення за скаргою, протестом прокурора і його реалізація. Законодательством предусмотрена возможность прокурора опротестовать постановление по делу об административном правонарушении (ст. 290 КоАП). Статья 291 КоАП предусматривает, что в случае принесения прокурором протеста на постановление по делу исполнение последнего приостанавливается до его рассмотрения. Регламентирован также срок рассмотрения протеста соответствующими органами (должностными лицами). Он составляет десять дней со дня поступления протеста. В ряде случаев прокурор не ограничивается принесением протеста на постановление по делу. В ходе осуществления надзора на стадии обжалования постановления о наложении административного взыскания прокурор вправе опротестовать постановление, вынесенное по жалобе лица (ст. 297 КоАП). 48. Загальна характеристика стадії виконання постанови, рішення про покладення адміністративного стягнення. Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення - завершальна стадія провадження по справах про адміністративні правопорушення. Її сутність складається в практичній реалізації адміністративного стягнення, що призначено правопорушникові постановою. У процесі виконання постанови особи, винні в здійсненні адміністративної провини, піддаються відповідної (установленим законом) обмеженням особистого, морального або матеріального характеру. Тому, як послідовно реалізована постанова про адміністративне стягнення, наскільки справа доведена до кінця, значною мірою залежать рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їхнє попередження, результативність виховання громадян у дусі точного й неухильного дотримання законів. Порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень урегульований у розділі V КУпАП, Митним кодексом і іншими законодавчими актами України. Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є вступ його в законну чинність. Це означає, що постанова придбала юридичне значення й обов'язково для виконання. У відповідності зі ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення обов'язково для виконання державними й суспільними органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами. Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених державних органів (посадових осіб), але й поводження самого порушника. Так, особа, притягнута до адміністративної відповідальності, повинне виконувати ті або інші обов'язки, покладені на нього постановою. Відхилення від добровільного виконання постанови про накладення адміністративного стягнення веде до необхідності застосування відносно правопорушника примусових заходів впливу. Орган, уповноважений виконати постанову, зобов'язаний вчасно й точно зробити у зв'язку із цим ряд дій, установлених КУпАП і іншими нормативними актами, оформити необхідні документи, направити їх по підвідомчості. Всі інші юридичні й фізичні особи, причетні до своєчасного й точного виконання постанови (адміністрація підприємств, установ, організацій, банківські установи, торговельні підприємства й т.п.), зобов'язані сприяти органам, що виконують постанову, у його реалізації. Орган (посадова особа), вынесший постанова про накладення адміністративного стягнення, покликаний здійснювати контроль за правильною й своєчасною реалізацією цього акту, вирішувати питання, пов'язані з його виконанням. У відповідності зі ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту його винесення, якщо інше не встановлено КУпАП і іншими актами законодавства України. Якщо ж постанова про накладення адміністративного стягнення опротестовано прокурором або оскаржено особою, у відношенні якого воно винесено, або потерпілим, воно виконується після залишення протесту або скарги без задоволення. Це положення не поширюється на випадки накладення стягнень у вигляді попередження, адміністративного арешту, а також коли штраф стягується на місці здійснення адміністративного правопорушення. Виконанням постанов займаються різні державні органи. При цьому вони здійснюють подвійну за своїм характером діяльність: по обігу постанов до виконання й по безпосередньому їхньому виконанню. І та, і інша діяльність утворить єдину стадію виконання постанов, але є її різними етапами. На етапі обігу постанови до виконання юрисдикционные органи (ті, що вирішують питання про відповідальність винних і виносять постанови про накладення адміністративних стягнень) насамперед повинні вчасно вислати винесену постанову органу-виконавцеві. В утримування цієї діяльності входять також здійснення контролю за своєчасним і правильним виконанням постанов і рішення всіх пов'язаних із цим питань (відстрочка, припинення виконання постанов і ін.). Безпосереднє виконання постанов покладене на уповноважені на те органи (органи внутрішніх справ, виконавчу службу, митні органи й ін.) У виробництві по деяких правопорушеннях юрисдикционный орган, вынесший постанова, уповноважений сам виконати його Але законодавець у ст. 301 КУпАП передбачив можливість відстрочки виконання постанови, якщо негайне виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці здійснення адміністративного правопорушення) є неможливим. У цьому випадку орган (посадова особа), вынесший постанова, може відстрочити виконання постанови на строк до одного місяця. У ст. 302 КУпАП зазначені обставини, які виключають можливість початку або подальшого провадження в справі й служать підставами припинення виконання постанови про адміністративне стягнення, якщо воно винесено. До них ставляться: 1) видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 2) скасування акту, що встановлює адміністративну відповідальність за дану провину; 3) смерть особи, у відношенні якого було почато провадження в справі. Стаття 303 КУпАП установлює строк давнини, по закінченні якого постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню. Якщо постанова не була звернена до виконання протягом трьох місяців від дня винесення, то воно не підлягає виконанню. У цей строк не включається час, на яке виконання постанови припиняється у зв'язку з відстрочкою виконання постанови по ст. 301 КУпАП, а також пов'язане із приношенням протесту або подачею скарги. Законодавством можуть установлюватися й інші, більше тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень. У відповідності зі ст. 139 Митного кодексу конфіскація предметів, що з'явилися безпосереднім об'єктом порушення митних правил, і предметів зі спеціально виготовленими схованками, використаними для переміщення через митний кордон із прихованням таких предметів, проводиться незалежно від часу їхнього виявлення. 49. Виконання постанов, рішень про накладання окремих видів адміністративних стягнень. главах 26-33 КпАП врегульовано порядок виконання постанов про накладення окремих адміністративних стягнень, а також постанов в частині відшкодування майнової шкоди. Найпростіший порядок встановлено для виконання постанови про винесення попередження. Вона виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом її оголошення порушнику. Якщо така постанова виноситься під час його відсутності, вона виконується шляхом вручення або надсилання протягом трьох днів порушнику її копії. У випадках, коли допускається оголошення попередження на місці вчинення правопорушення, воно фіксується у встановленому порядку. Для постанов про накладення штрафу встановлено добровільний і примусовий порядок виконання. Перший полягає в тому, що порушнику надається право самому сплатити штраф в установу Ощадного банку України (за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення) протягом 15-ти днів з дня вручення йому копії постанови, а в разі  її оскарження або опротестування – з дня повідомлення про залишення постанови без зміни. Якщо у порушника віком від 16-ти до 18-ти років відсутній самостійний заробіток, штраф мають сплатити його батьки, або особи, що їх замінюють. У разі несплати порушником штрафу у зазначений строк  постанова, відповідно до ст.308 КпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної вико­навчої служби за місцем проживання порушника, робо­ти або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Тобто в таких випадках діють правила, встановлені цивільним процесуальним законодавством). Спеціальний порядок стягнення штрафу, так само як і здійснення деяких інших процесуальних дій, передбачається Митним кодексом України. Як спеціальний можна назвати також порядок стягнення у відповідних випадках штрафу на місці вчинення правопорушення, коли порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності. Порядок виконання постанов про оплатне вилучення, конфіскацію предмета та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушен­ня, за змістом мало відрізняється. І в тому, і в іншому випадку предмет вилучається і реалізується відповідно до ст.ст.312, 315 КпАП. Однак в разі виконання оплатного вилучення суми, виручені від реалізації, передаються колишньому власникові з відрахуванням комісійних витрат, а у випадку застосування конфіскації – перераховуються до державного бюджету (так само як гроші, одержані внаслідок вчинення адміністративного проступку). В наш час постанови і про оплатне вилучення, і про конфіскацію предмета, який став зна­ряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адмініс­тративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушен­ня, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом. Виконання постанови про позбавлення спеціального права полягає у вилученні у правопорушника відповідного документа, що надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка). Порядок виконання зазначеної постанови врегульовано гл.30 КпАП. Залежно від виду спеціального права постанови про його позбавлення виконують посадові  особи Державної автомобільної інспекції, Державної інспекції по маломірних суднах України (або інших органів річкового транспорту) і керівники обласних чи районних органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (ст.317 КпАП). Варто нагадати, що вилучення посвідчення водія (свідоцтва, диплома чи іншого документа, який підтверджує надання спеціального права) ст.265 КпАП передбачено як захід забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення. Тому в разі прийняття постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном її виконання може полягати в неповерненні зазначених документів порушнику. КпАП (ст.320) передбачає можливість скорочення строку позбавлення спеціального права. Це питання може вирішити орган (посадова особа), який наклав стягнення, однак за наявності ряду обставин. Це, перш за все, сумлінне ставлення до праці і зразкова поведінка (хоча, на нашу думку, таку умову в наш час не зовсім просто з’ясувати), закінчення не менше, ніж половини призначеного строку стягнення, а також клопотання громадської організації чи трудового колективу. Уявляється, що підстави скорочення строку позбавлення спеціального права в наш час потребують перегляду (за винятком відбування не менше, ніж половини строку стягнення). Для виконання постанови про позбавлення спеціального права має значення момент позбавлення цього права. За загальним правилом (ч.1 ст.321 КпАП) цей момент визначається днем винесення відповідної постанови. Якщо особи, позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа. Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення особі повертаються у встановленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається після проходження відповідною особою перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції. Постанова про застосування виправних робіт надсилається суддею міського (районного) суду на виконання органу внутрішніх справ не пізніше, ніж наступного дня після її винесення (ст.322 КпАП). На підставі постанови із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою. Порядок обчислення строку виправних робіт визначено в ст.323 КпАП. Їх відбування обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадились відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів без поважних причин, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів. На адміністрацію підприємства, установи або організації за місцем відбування порушником виправних робі покладається ряд обов’язків (ст.324 КпАП): правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і переказ відрахованих сум у встановленому порядку; трудове виховання порушника (що в наш час дуже проблематичне); повідомлення органів внутрішніх справ про ухилення порушника від відбування стягнення. В разі ухилення особи від відбування виправних робіт невідбутий їх строк може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більше, ніж на п’ятнадцять діб. Слід зауважити, що виправні роботи з переходом до ринкової економіки втрачають своє значення, і навіть за цих умов заміна їх штрафом або адміністративним арештом допускається, відповідно до ст.325 КпАП, лише у випадку призначення за вчинення дрібного хуліганства, що не можна визнати правильним. На нашу думку, це має бути загальним правилом, тобто заміну одного виду адміністративного стягнення іншим можна було б передбачити як загальне правило для всіх випадків, коли виконання стягнення з якихось причин неможливе. Тим самим виконувалося б головне призначення провадження – реальна реалізація заходів адміністративної відповідальності. Виконання постанови про застосування найсуворішого адміністративного стягнення – адміністративного арешту – покладається на органи внутрішніх справ. Така постанова виконується негайно після її винесення. В ст.ст.327, 328 передбачено деякі правила відбування адміністративного арешту. Так, осіб, підданих цьому стягненню, тримають під вартою в спеціальних приймальниках, створених в системі органів внутрішніх справ, вони підлягають особистому оглядові, використовуються на фізичних роботах без оплати праці, заробітна плата за місцем постійної роботи за ними також не  зберігається. Разом з тим до строку адміністративного стягнення зараховується строк адміністративного затримання, що свідчить про гуманність законодавства про адміністративні правопорушення. Що стосується виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди, воно практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути відшкодована порушником в ті ж строки, які встановлено для добровільної сплати штрафу (ст.329 КпАП). В разі невиконання цієї вимоги постанова надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження. 50. Система державних заходів попередження і припинення. Административное принуждение представляет собой сложное, многоплановое понятие, состаящее из совокупности административно-правовых средств принудительного воздействия, которые применяются управомоченными на то субъектами правоприменения в целях охраны и укрепления правопорядка. К числу таких субъектов прежде всего относится милиция. 

Милиция как правоохранительный орган государства выполняет широкий круг заданий и функций по охране правопорядка и борьбе с правонарушениями. В деятельности милиции различают такие основные направления: административное, профилактическое, оперативно-розыскное, уголовно-процессуальное, исполнительная и охранительная деятельность. Одним из основных является административная деятельность. Милиция осуществляет организационно-правовые полномочия для охраны общественного порядка, которые устанавливаются и обеспечиваются нормами административного права.

Административная деятельность милиции носит четко выраженный государственно-властный, императивный характер, осуществляется в официальном порядке от имени государства, которое предоставляет сотрудником милиции право на применение специфических мер административного воздействия, которые, как правило, не используются другими органами государственной исполнительной власти. Этим милицейская управленческая деятельность отличается от деятельности других органов исполнительной власти.

Универсальными, всеохватывающими методами государственного управления являются убеждение и принуждение. Они широко используются во всех сферах управленческой деятельности и составляют систему мер воздействия государства (в лице ее органов и должностных лиц) на сознание и поведение людей, являются необходимым условием нормального функционирования общества, любого государственного и общественного объединения.

В соответствии с назначением меры административного принуждения подразделяются на группы: 1) административно-предупредительные меры (проверка документов, осмотр, внесение представления об устранении причин правонарушения и т.д.);

2) меры административного пресечения (административное задержание, изъятие вещей и документов, принудительное лечение и т.д.);

3) административные взыскания (предупреждение, штраф, лишение специального права и т.д.).

При разработке критериев классификации мер административного принуждения необходимо учитывать все обстоятельства, связанные с правовой регламентацией оснований, условий, порядка и конечной цели их применения.

Отсюда вытекает классификация мер административного принуждения по иным признакам:

а) по способу обеспечения правопорядка;

б) по цели применения;

в) по фактическим основаниям применения;

г) по правовым последствиям применения;

д) по процессуальным основам осуществления.

По своему значению они неравнозначны, но в совокупности дают основания для четкого выделения различных мер административного принуждения.

Среди мер административного принуждения наиболее многочисленными являются меры пресечения. Это обусловлено тем, что противоправное поведение может заключаться не только в осуществлении конкретного административного правонарушения, но и в многократных систематических противоправных действиях. Меры пресечения используются с целью пресечения не только административно-противоправовых действий, но в отдельных случаях и действий уголовно-правового характера.

Еще одну особенность мер административного пресечения: меры пресечения тесно связаны с административно-предупредительными мерами и административными взысканиями. Административно-предупредительные меры предшествуют мерам административного пресечения, а применение мер пресечения предшествует применению административных взысканий, поскольку обеспечивает возможность привлечения правонарушителя к административной ответственности.

Вместе с тем меры административного пресечения выполняют свои особые правоохранительные функции, которые отличают их от других мер административного принуждения, что и обусловливает их самостоятельное место в системе этих мер. Например, в отличие от административно-предупредительных мер меры административного пресечения характеризуются тем, что их применение связано с реальной противоправной (в т.ч. объективно противоправной) ситуацией и начинается с момента, когда она достигает определенного развития, т.е. когда применение предупредительных мер становится уже неэффективным или совсем бесполезным. Меры административного пресечения не предотвращают, а непосредственно прерывают правонарушения, создают условия для установления личности правонарушителя, установления обстоятельств дела и реальной возможности для последующего применения к правонарушителю мер административного или иного воздействия.

В отличие от административных взысканий меры административного пресечения не содержат в себе элемента наказания лица, к которому они применяются. Выполняя вместе с воспитательной и карательную функцию, административное взыскание по своему действию во времени является ретроспективным. Меры административного пресечения, как правило, направлены в настоящее и потому чаще всего способны самостоятельно и оперативно решать конфликтную ситуацию, в частности, принудительно пресечь правонарушение. Они могут также обеспечивать условия для последующего применения административной или иной ответственности к виновным. Нередко меры пресечения используются и для борьбы с объективно противоправными деяниями душевнобольных или малолетних, т.е. лиц, которые не подлежат юридической ответственности. Наконец, административное взыскание влечет за собой состояние так называемой административной наказуемости на определенный срок, меры же административного пресечения такого состояния не образуют.

Меры административного пресечения можно разделить на две группы. Первую - меры пресечения общего характера. К ним можно отнести требования к гражданину и государственному служащему прекратить противоправные деяния, административное задержание, изъятие вещей и документов, досмотр и т.д.

Вторая группа - специальные пресекающие меры. Они применяются реже и только в исключительных случаях, когда иначе пресечь противоправное поведение невозможно, т.е. когда использованы и не дали желаемых результатов другие меры административно-принудительного характера. Систему этих мер составляют меры физического воздействия, специальные средства и применение оружия. Такие меры могут применяться, как правило, только после предупреждения о намерении их применить и при строгом соблюдении требований законодательства.

Использование мер административного пресечения органами милиции осуществляется только на основании норм действующего законодательства, с соблюдением требований законности при их применении. Соблюдение требований законности обеспечивается систематическим контролем со стороны вышестоящих органов милиции и должностных лиц за применением указанных мер, прокурорским надзором, правом административного и судебного обжалования, рядом организационных мер и другими закрепленными законодательством способами.

51. Загальні і спеціальні заходи адміністративного припинення та їх стадї. Меры административного пресечения - это основывающееся на законе принудительное пресечение (прекращение) деяний, которые имеют признаки административного правонарушения, а в отдельных случаях – уголовно правовой характер, направленное на недопущение вредных последствий противоправного поведения, обеспечение производства по делу об административном правонарушении и привлечение виновного к административной, а в особых случаях – к уголовной ответственности. Меры административного пресечения используются милицией с целью пресечения нарушения правовых норм (административных проступков, преступлений и объективно противоправных деяний), предотвращения совершения новых правонарушений, создания условий для дальнейшего привлечения виновных к ответственности, устранения вредных последствий правонарушения и восстановления предыдущего правомерного состояния.

К мерам административного пресечения, которые используются милицией,относятся:

1) требования прекратить противоправное поведение;

2) привод лиц, которые уклоняются от явки по вызову в орган внутренних дел или в суд;

3) взятие на учет и официальное предупреждение о недопустимости противоправного поведения;

4) остановка транспортных средств;

5) запрет эксплуатации этих средств;

6) ограничение или запрет проведения ремонтно-строительных и иных работ на улицах и дорогах;

7) остановка и прекращение деятельности объектов разрешительной системы;

8) доставление нарушителя;

9) административное задержание;

10) личный досмотр;

11) досмотр вещей;

12) отстранение водителей от управления транспортными средствами и освидетельствование их на состояние опьянения;

13) изъятие вещей и документов;

14) административное выдворение иностранных граждан за пределы Украины;

15) применение мер физического воздействия;

16) применение специальных средств;

17) применение огнестрельного оружия. 

Последовательность осуществления процессуальной деятельности по применению мер административного пресечения и административно-предупредительных мер предопределяет наличие в производстве определенных стадий.

Три стадии производства по применению мер административного пресечения и административно-предупредительных мер:

1) решение вопроса о применении мер административного пресечения или административно-предупредительных мер;

2) применение мер административного пресечения или административно-предупредительных мер и процессуальное оформление такого применения;

3) обжалование применения указанных мер.

Для мер пресечения, которые законодатель определяет как меры обеспечения производства, процессуальным документом служит протокол о применении данной меры либо факт такого применения следует отразить в протоколе об административном правонарушении или задержании.

С другой стороны, при применении определенных мер предупредительного характера процессуальное оформление их может не производиться вообще (при проверке документов отсутствует).

Административное задержание - одна из наиболее часто применяемых мер административного пресечения. Правовым основанием задержания является совершение лицом административного правонарушения. Об этом свидетельствует положение ч. 1 ст. 262 КоАП, где говорится об административном задержании лица, совершившего административное правонарушение.

Таким образом, фактическими основаниями административного задержания являются:

1) необходимость пресечения административного правонарушения;

2) необходимость установления личности правонарушителя;

3) необходимость составления протокола об административном правонарушении при невозможности составить его на месте (если таковое является обязательным в силу предписаний закона);

4) необходимость обеспечения своевременного и правильного рассмотрения дела об административном правонарушении и исполнения постановления по нему.

Административное задержание вправе осуществлять должностные лица органов внутренних дел, пограничных войск, военной инспекции безопасности дорожного движения, а также должностные лица военизированной охраны.

В отличие от доставления административное задержание характеризуется более детальной процессуальной регламентацией. Ст. 261 КоАП: составляется протокол. Он должен включать в себя: дату, место составления, должность, фамилию, имя и отчество лица, его составившего, сведения о личности задержанного, а также время и мотивы задержания. Протокол об административном задержании подписывается должностным лицом, его составившим, а также задержанным, причем в случае отказа последнего подписать такой протокол в нем делается об этом соответствующая запись.

Регламентация процессуального статуса гражданина при задержании ограничивается возможностью заявить просьбу об уведомлении о месте его нахождения родственников либо администрации по месту работы или учебы. Положение же об обязательности уведомления родителей несовершеннолетнего задержанного либо лиц, их заменяющих, о факте задержания следует – обязанность должностных лиц.

Личный досмотр и досмотр вещей. ст. 264 КоАП. Досмотр вещей производится уполномоченными на то должностными лицами органов внутренних дел, военизированной охраны, гражданской авиации, таможенных учреждений, пограничных войск, природоохранных органов, органов лесоохраны, органов рыбоохраны, органов, осуществляющих государственный надзор за соблюдением правил охоты, а в случаях, прямо предусмотренных законодательными актами Украины, также и других органов.

Досмотр вещей осуществляется в присутствии лица, в собственности (владении) которого находятся досматриваемые предметы. Таким образом, закрепление получило право лица присутствовать при досмотре. Законодатель устанавливает в КоАП, что в случаях, не терпящих отлагательства, вещи или предметы могут быть подвергнуты досмотру с участием двух понятых в отсутствие собственника (владельца). Другим процессуальным правом гражданина, закрепленным в КоАП, является право обжаловать производство досмотра (ст. 267 КоАП). Процессуальное оформление производства досмотра вещей заключается в составлении отдельного протокола о проведенном досмотре или об этом делается соответствующая запись в протоколе об административном правонарушении или административном задержании.

Личный досмотр: такого рода досмотр может производиться уполномоченным на то лицом одного пола с досматриваемым и в присутствии двух понятых того же пола. Оформление производства личного досмотра производится так же, как и оформление производства досмотра вещей.Обследование органов тела должно производиться медицинским работником, который выступает в этом случае в качестве специалиста.Способствует соблюдению прав и интересов гражданина, закрепление законодателем права гражданина делать заявления, подлежащие внесению в протокол личного досмотра.

Изъятие вещей и документов. ст. 265 КоАП. Изъятие вещей и документов производится должностными лицами органов, наделенных правом производства досмотра, а также правомочных осуществлять административное задержание.

Процессуальное оформление производства изъятия вещей и документов оформляется отдельным протоколом либо об этом делается запись в протоколах об административном правонарушении, досмотре вещей или административном задержании.

Отстранение водителей от управления транспортными средствами и проверка их на состояние алкогольного опьянения применяется милицией в случаях, когда есть достаточно оснований считать, что они находятся в таком состоянии. ст.266 КоАП. Такая мера применяется, когда у работника милиции есть достаточно оснований считать, что водитель (имеется в виду лицо, которое фактически управляет транспортным средством, в т.ч. не имея на это права) управляет транспортным средством в состоянии опьянения. Об этом могут свидетельствовать, например, характер движения транспортного средства, внешний вид лица, или же работнику милиции может быть известно от других лиц о том, что водитель конкретного транспортного средства употреблял спиртные напитки.

Отстранение водителя от управления транспортным средством заключается в принудительном прекращении движения, освобождении этого транспорта от лица, которое им управляет. При этом могут быть применены меры физического воздействия, если водитель не соглашается добровольно покинуть транспортное средство.

Применение этой меры регламентируется Инструкцией о порядке направления граждан на освидетельствование для установления состояния опьянения и порядке его проведения, утвержденной совместным приказом МВД и Министерства охраны здоровья СССР от 29 июня 1983 г.

Освидетельствование на состояние опьянения может проводиться при помощи индикаторной трубки «Контроль трезвости» или в медицинских учреждениях. Освидетельствование осуществляется в любое время суток в специализированных кабинетах лечебно-профилактических учреждений или в передвижных специализированных медицинских автолабораториях врачами определенной специализации или лицами, которые имеют специальную подготовку. Составляется акт освидетельствования, один экземпляр которого передается органу милиции, направившему водителя, а второй сохраняется в медицинском учреждении. Уклонение от прохождения освидетельствования на состояние опьянения составляет состав административного проступка - ст.131 КоАП.