§ 3. Функції судової влади

Лексичне значення терміна «функція» — «обо­в’я­зок, коло діяльності, призначення, роль». Це поняття використовується для характеристики певного кола діяльності, здійснюваної яким­небудь органом чи особою. За радянських часів правосуддя вважалося лише однією з численних функцій соціалістичної держави. Суд також мав виконувати не притаманну йому роль вихователя громадян. На початку 80­х років громадською думкою було порушено питання про необхідність наділення судової влади функцією контролю за обмеженням прав громадян, за актами органів законодавчої й виконавчої гілок влади. У подальшому ця думка знайшла підтримку в законодавця і судова влада була наділена функцією конституційного контролю.

У сучасному суспільстві цій владі належить фун­кція вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки. Зміст цієї функції полягає в тому, що виключно судові органи й судді як носії судової влади наділені пов­новаженнями щодо юридичної оцінки правовідносин, які виникають у сфері застосування норм права. Суд (судді) компетентний зробити висновок про наявність порушеного права, дати йому правову оцінку, з’ясувати коло осіб, винних у порушенні тієї чи іншої норми права, призначити їм міру відповідальності за це правопорушення і, нареш­ті, визначити коло заходів щодо поновлення порушеного права. Протягом такої діяльності суд (судді) судить про право, тобто здійснює правосуддя. Отже, правосуддя становить зміст судової діяльності із вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки.

Порушення правових норм у формі їх недотримання або невиконання може мати різний характер, різ­ний ступінь небезпеки. Усі ці порушення охоплюються поняттям «посягання». Найбільш небезпечним посяганням є злочин, тобто суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Інші порушення правових норм поділяються на цивільні (заподіяння шкоди особі, майну громадянина або організації, невиконання покладених законом або взятих за договором обов’язків тощо) й адміністративні (дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху й ін.).

Відповідно до видів посягань виникає юридична справа, тобто конкретний життєвий випадок, до якого відповідним органом застосовується закон. У випадку порушення законів про охорону навколишнього природного середовища це органи екологічного й санітарно­епідеміологічного контролю, при недотриманні фінансового законодавства — органи податкової служби, при порушенні прав та інтересів підприємств, установ чи організацій, тобто суб’єктів господарської діяльності, які охороняє закон, — господарський суд. Повноваження відповідних органів з розгляду юридичних справ і винесення щодо них юридично обов’яз­кових рішень називається юрисдикцією. Кількість цих органів чимала. Так, відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення правом притягнення громадян та юридичних осіб до адміністративної відповідальності на­ділено понад 30 органів і посадових осіб, у тому числі й суд.

Юрисдикція суду відрізняється від юрисдикції інших органів такими характерними рисами:

1) судова діяльність — це єдиний вид юрисдикційної діяльності, що здійснюється від імені держави. Ні прокуратура, ні міліція, ніякі інші правоохоронні органи не виносять своїх рішень від імені держави;

2) судова діяльність здійснюється лише судом. Будь­який юрисдикційний орган, розглядаючи конкретну юридичну справу, застосовує відповідні норми закону до конкретної події, дії, особи, правовідносин. Ця діяльність може бути зовнішньо схожа на судову, але за юридичною силою рішень, які виносяться судом, останній є найвищим юрисдикційним органом;

3) процедура судового провадження має детальну регламентацію в законі, що містить певну послідовність судових дій, реалізацію прав учасників процесу й дотримання покладених на них обов’язків. Усе це охоплюється поняттям «процесуальна форма». Суттєві відступи від неї є підставою для скасування судового рішення.

У межах функції судової влади із вирішення юри­дично значущих справ, що мають правові наслідки, суди (судді) виконують нижченаведені види діяльності:

1. Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що виникають у суспільному житті між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їх прав та законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим, конституційним, податковим та іншим законодавством.

Підставою для звернення особи до суду за розглядом правового конфлікту служать неправомірні дії (бездіяльність) або рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних чи фізичних осіб, які: а) порушують передбачені законом права цих осіб; б) перешкоджають вільному використанню цих прав; в) накладають на осіб не передбачені законом (або іншим документом, що засвідчує права особи) обов’язки; г) безпідставно притягають особу до відповідальності.

Наведені питання стають предметом судового розгляду. Вирішення подібних правових конфліктів здійснюється в судовому засіданні в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. За результатами слухання справи суд може визнати дію (бездіяльність) або рішення однієї зі сторін спору незаконними й зобов’язати задовольнити вимоги іншої сторони (припинити незаконну дію (бездіяльність), скасувати незаконне рішення тощо), а також учинити дії щодо поновлення порушеного права. Суд визначає вид і міру відповідальності винної сторони, розмір компенсації шкоди, що була спричинена незаконними діями (бездіяльністю) або рішенням правам і законним інтересам постраждалої сторони. У випадку визнання дії (бездіяльності) або рішення, що є предметом судового розгляду, законним, суд відмовляє стороні в задоволенні її скарги.

Розгляд справ щодо відповідності Конституції України рішень (актів), що приймаються вищими органами державної влади, здійснюється Конституційним Судом України (закони, інші правові акти Верховної Ради України; акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; правові акти Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим). Цей орган судової влади покликаний забезпечувати їх відповідність Основному Закону України. Реалізуючи повноваження, передбачені ст. 14 Закону «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд виступає органом контролю за дотриманням конституційної законності в державі. Цей орган судової влади в разі невідповідності законів чи інших нормативних актів або їх окремих положень Конституції й законам України або належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним договорам та угодам визнає їх недійсними з моменту введення їх у дію.

Усі інші правові конфлікти, що не належать до компетенції Конституційного Суду України, розглядаються судами загальної юрисдикції.

2. Вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи заходів процесуального примусу чи провадження окремих слідчих та опе­ративно­розшу­кових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини. У межах цієї діяльності судді розглядають і вирішують питання про надання органам дізнання й досудового слідства при розслідуванні кримінальних справ дозволу на провадження таких процесуальних і слідчих дій:

а) обрання до підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні злочину запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою;

б) подовження строку тримання під вартою, але в межах строку, встановленого законом;

в) направлення підозрюваного (обвинуваченого), який не знаходиться під вартою, на психіатричний стаціонар для проведення судово­психіатричної експертизи;

г) проведення обшуку в житлі й іншому володінні особи;

д) здійснення примусової виїмки з житла чи іншого її володіння;

е) проведення обшуку особи або виїмки в неї предметів і документів;

є) накладення арешту на кореспонденцію особи;

ж) зняття інформації з її каналів зв’язку.

Закон передбачає, що у виняткових випадках, коли здійснення обшуку житла та іншого володіння особи, виїмки із житла чи іншого її володіння, особистого її обшуку в інтересах слідства повинно бути здійснено негайно, зазначені слідчі дії можуть бути проведені за постановою слідчого без відповідного рішення суду. Але слідчий зобов’язаний повідомити протягом доби суд про виконані ним слідчі дії. Суд повинен протягом доби перевірити законність і необхідність проведення вказаних дій. Якщо висновок судді констатує незаконність учинених дій, усі докази, отримані слідчим при здійсненні зазначених дій, визнаються незаконними.

Перелік оперативно­розшукових заходів, дозвіл на проведення яких дає суд, а також порядок отримання такого дозволу передбачено Законом України «Про оперативно­розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. За цим Законом суд дає висновок про доцільність застосування оперативно­розшукових заходів, пов’язаних з обмеженням конституційних прав особи на таємницю листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідом­лень, недоторканності житла.

На підставі розглянутих у судовому засіданні матеріалів, наданих суб’єктом, який здійснює опера­тивно­розшукову діяльність, суддя шляхом винесення відповідної постанови робить висновок про можливість і доцільність проведення оперативно­розшукових заходів за наявності передбачених законом підстав і за обов’язкових умов для їх здійснення або ж відмовляє в цьому, якщо немає передбачених законом обставин та умов.

3. Розглядають і вирішують скарги на дії (бездіяльність) прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнан­ня (дізнавача), і дають висновок щодо їх законності та обґрунтованості. Згідно із законом усі постанови слідчого, прокурора, дізнавача про відмову в порушенні кримінальної справи, про її закриття, а також їх рішення й дії, що зачіпають конституційні права та свободи учасників кримінального судочинства або ускладнюють доступ громадян до правосуддя, можуть бути оскаржені в суд за місцем провадження досудового розслідування. Скарга може бути подана заявником, його захисником чи представником безпосередньо або через особу, яка провадить дізнання, слідчого чи прокурора. На підставі поданої заінтересованою особою скарги на дії (бездіяльність) зазначених осіб, у порядку судового засідання суд оцінює дії (бездіяльність) або рішення прокурора, слідчого чи дізнавача. Принесення скарги не зупиняє провадження оскаржуваних дії (бездіяльністі) чи рішення, якщо таке рішення не прийме орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

Суддя робить висновок про законність та обґрунтованість дій (бездіяльності) чи рішень особи, яка провадить дізнання, слідчого чи прокурора на підставі всебічного, об’єктивного й повного судового розгляду оскаржуваних обставин, за участю заявника та його захисника або представника, інших осіб, чиї інтереси безпосередньо зачіпаються цими діями (бездіяльністю) або рішенням, а також за участю прокурора. Неявка осіб, своєчасно повідомлених про дату й час розгляду скарги, не є перепоною для слухання справи судом.

За результатами розгляду скарги суддя виносить одне з таких рішень: а) про визнання дії (бездіяльності) або рішення відповідної посадової особи незаконним або необґрунтованим та про обов’язок усунути допущене порушення; б) про залишення скарги без задоволення.

Дії (бездіяльність) чи рішення судді можуть бути оскаржені до вищого суду. Розгляд таких скарг здійснюється відповідно до процесуального законодавства в порядку апеляційного або касаційного прова­дження.

4. Офіційно засвідчують юридичні факти, що визначають виникнення, зміну або припинення особистих або майнових прав фізичних і юридичних осіб. Перелік таких фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодавством. До них належать такі факти: а) родинні відносини; б) знаходження особи на утриманні; в) реєстрація народження, всиновлення, шлюбу, розлучення, смерті; г) знаходження у фактичних шлюбних відносинах, якщо реєстрація шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану не може бути здійснена внаслідок смерті одного з подружжя; д) належності правовстановлюючих документів у певних випадках; е) володіння будівлею на праві власності; є) нещасний випадок; ж) смерть особи при відмові органів РАЦСу в реєстрації цієї події; з) прийняття спадку й місце його відкриття; и) інші факти, що мають юридичне значення, якщо законодавством не передбачено інший порядок їх установлення.

5. Приймають у передбачених законом випадках рішення щодо обмеження прав і свобод громадян, що не пов’язано з учиненням правопорушення. Ідеться про виключну компетенцію суду щодо визнання особи у випадках, передбачених законом, недіє­здатною або обмежено діє­здатною. Так, тільки суд може визнати особу недіє­здатною внаслідок психічного захворювання, коли вона не в змозі розуміти значення своїх дій або управляти ними.

До такої компетенції суду також належить обмеження діє­здатності громадянина, який у результаті зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами ставить свою сім’ю в скрутне матеріальне становище.

За судовим рішенням здійснюється примусове поміщення в стаціонарний медичний заклад особи, яка захворіла на хворобу, що є загрозою для оточуючих, або особи, що страждає тяжким психічним захворюванням.

6. Судді тлумачать правову норму в процесі своєї правозастосовчої діяльності. Це є окремий напрямок судової діяльності, який безпосередньо полягає в такому тлумаченні. За результатами своєї діяльності суд робить висновок про правовий зміст тієї чи іншої норми та про відповідність її Конституції України.

Таким чином, визначення функцій судової влади сприяє розкриттю її ролі та значення в суспільстві й державі в цілому. Основною функцією судової влади є вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки. Рішення, що приймаються судом у межах здійснюваної функції, обов’язкові для всіх державних органів, організацій та установ усіх форм власності, фізичних та юридичних осіб. Інакше вступає в дію механізм державного примусу, який забезпечує виконання рішень суду.

Розділ ііі Принципи судової влади