§ 3. Право на заняття нотаріальною діяльністю

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше 3­х років і який пройшов стажування протягом 1­го року в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, який займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних чи господарських підприємств та організацій, займатися підприємницькою й посередницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької й наукової у вільний від роботи час.

Для визнання рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, при Головному управлінні Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції областей, міст Києва й Севастополя утворюються кваліфікаційні комісії нотаріату. Положення про таку комісію затверджується Міністерством юстиції України. На підставі результатів складеного іспиту кваліфікаційна комісія нотаріату прий­має рішення про можливість допуску особи до но­таріальної діяльності. Особи, які не склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його повторного складення не раніше як через один рік. Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржено у Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату при Міністерстві юстиції України в місячний строк з дня вручення його копії заінтересованій особі або до суду.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату затверджується Кабінетом Міністрів України. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату.

Після отримання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю особа може бути призначена на посаду державного нотаріуса або зареєструвати приватну нотаріальну діяльність.

Призначення на посаду державного нотаріуса і звільнення з неї провадиться відповідними управліннями юстиції. Штати державних нотаріальних контор затверджуються також відповідними управліннями юстиції в межах установленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності і фонду заробітної плати.

Реєстраційна справа приватного нотаріуса зберігається і ведеться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві і Севастополі.

§ 4. Статус нотаріуса

Згідно із Законом України «Про нотаріат» нотаріус має такі професійні права:

— витребувати від підприємств, установ та організацій відомості й документи, необхідні для проведення нотаріальних дій;

— складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, давати роз’яснення з питань учинених нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Законодавством нотаріусу надані й інші права.

Приватний нотаріус, крім цього, вправі мати контору, укладати цивільно­правові й трудові договори, відкривати поточні і вкладні (депозитні) рахунки в банках.

Головним професійним обов’язком нотаріуса є вчинення нотаріальних дій відповідно до законодавства і принесеної присяги. Кожна особа, якій уперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, у приміщенні відповідного управління юстиції приносить присягу такого змісту: «Урочисто присягаюсь виконувати обов’язки нотаріуса чесно й сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права й законні інтереси громадян та організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Предметом нотаріальної таємниці є сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у зв’язку з цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.

Нотаріус зобов’язаний сприяти громадянам та юри­дичним особам у дотриманні їхніх прав і захисті законних інтересів, роз’яснювати права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

У разі невідповідності нотаріальної дії законодавству України або міжнародним договорам нотаріус зобов’язаний відмовити у її вчиненні. Така відмова може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Гарантією неупередженості нотаріуса й посадових осіб органів місцевого самоврядування, які виконують нотаріальні дії, є законодавче обмеження у праві вчинення нотаріальних дій на своє ім’я чи від свого імені, а також на ім’я чи від імені свого чоловіка (дружини), його (її) та своїх родичів, працівників даної нотаріальної контори чи органу місцевого самоврядування або працівників, які перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом.

Робота нотаріуса є дуже відповідальною. Адже внаслідок допущеної ним помилки або зловживання правом може бути завдано суттєвої шкоди правам і законним інтересам фізичних, юридичних осіб або держави. Саме тому зазначеним Законом установлена повна матеріальна відповідальність приватного нотаріуса за шкоду, заподіяну ним особі внаслідок власної недбалості або незаконних дій. Гарантією відшкодування такої шкоди є законодавча вимога про обов’язкове службове страхування професійної відповідальності приватного нотаріуса або внесення ним на спеціальний рахунок до банківської установи страхової застави. Страхова сума або страхова застава встановлюються в розмірі стократної мінімальної заробітної плати.

На відміну від державних нотаріусів, приватні нотаріуси є самозайнятими особами і не знаходяться у трудових правовідносинах з Міністерством юстиції, тому до них не можуть застосовуватися заходи дисциплінарного стягнення. У той же час, здійснюючи контроль за законністю діяльності як державних, так і приватних нотаріусів, Міністерство юстиції України може анулювати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю в разі неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства при виконанні ним нотаріальних дій або грубого порушення закону, що завдало шкоди інтересам держави, підприємству, установі, організації чи громадянину. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано рішенням Міністерства юстиції України також в інших випадках, передбачених законом. Це рішення може бути оскаржено до суду в місячний строк з дня його одержання.

1 ^{Правоохранительные органы Российской Федерации: Учеб. пособ. / Под ред. Ю. Ф. Кваши. — М.: Черконтур, 2000. — С. 4.}

2 ^{Цит. за: Таманага Б. Верховенство права: Історія. Політика. Теорія / Б. Таманага; пер. з англ. А. Іщенка. — К.: Києво­Мо­гилян. академія, 2007. — С. 82.}

3 ^{Поняття «суд» у значенні «судове засідання» є найбільш уживаним на побутовому рівні, у засобах масової інформації, де нерідко є такі, наприклад, висловлювання «Суд відбувся, вирок щодо підсудних буде оголошений через тиждень» або «Суд у зв’язку з неявкою відповідача перенесено на місяць» і т. п. Але вживання фахівцями поняття «суд» у значенні «судове засідання» є теж коректним, якщо вказаний зміст випливає з контексту.}

4 ^{Наприклад, навіть у ритуальному зверненні до присутніх у залі судового засідання «Підвестися, суд іде», яке є давньою традицією прояву поваги до суду, слово «суд» застосовується саме в четвертому значенні.}

5 ^{Інстанція (лат. іnstantia — безпосередньо, близькість) — ступінь (щабель, рівень) у системі органів держави.}

6 ^{Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477 // Офіц. вісн. України. — 2006. — № 12. — Ст. 792.}

7 ^{Див.: Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводст­ва. — Т. 1. — Изд. 3, доп. и пров. — СПб, 1902. — С. 320– 321.}

8 ^{Відповідно до Указу Президента України від 16.11.2004 р. № 1417/2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» судові округи місцевих адміністративних судів поширюються на одну з областей України і АРК, а апеляційних су­дів — на декілька областей (див.: Урядовий кур’єр (Орієнтир). — 2004. — № 224. — С. 14).}

9 ^{Про арбітражний суд: Закон України № 1142­XII від 04.06.1991 р. //Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). — 1991. — № 36. — Ст. 469.}

10 ^{Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд»: Закон України № 96/97­ВР від 21.06.2001 р. //Відомості Верховної Ради України — 1997. — №18. — Ст. 124.}

11 ^{Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 56.}

12 ^{Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів: Указ Президента України № 1417/2004 від 16.11.2004 р. //Урядовий кур’єр. — 2004. — 24 листопада. — № 224.}

13 ^{Про незалежність, дієвість та роль суддів: Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (94)12 // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 4(6). — С. 10, 11.}

14 ^{Мережа і кількісний склад місцевих господарських судів затверджені Додатками № 1 і № 2 до Указу Президента України від 11 липня 2001 р. № 511/2001 в редакції Указу від 30 травня 2002 р. № 499/2002 (Офіційний вісник України. — 2002. — № 23. — Ст. 1087. — С. 1).}

15 ^{Мережа, кількісний склад та територія місцевих адміністративних судів затверджені Додатками № 1 і № 3 до Указу Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. № 1417/2004 (Урядовий кур’єр. — 2004. — 24 листопада. — № 224).}

16 ^{Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» № 88­р від 24 лютого 2003 р. чітко визначено, які посади належать до кожної з шістьох категорій державних службовців (Офіційний віс­ник України. — 2003. — № 9. — Ст. 404. — С. 183).}

17 ^{Приміром, він може доручити заступнику контроль виконання рішень зборів суддів місцевого суду.}

18 ^{Уявлення про великий обсяг указаної роботи, що здійснюється в місцевих судах, може дати назва лише кількох форм звітності: «Звіт про розгляд цивільних справ судами першої інстанції», «Звіт про розгляд кримінальних справ судами першої інстанції», «Звіт про неповнолітніх засуджених», «Звіт про розгляд судами справ на виконання Закону України «Про боротьбу з корупцією», «Дані в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість засуджених осіб», «Звіт про склад засуджених, місце і час вчинення злочину».}

19 ^{Відповідно до п. 6 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, призначений на посаду судді вперше, проходить щорічну двотижневу підготовку в Національній школі суддів України; суддя, який обіймає посаду судді безстроково, проходить двотижневу підготовку в Національній школі суддів України не менше, ніж раз на три роки.}

20 ^{Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України: Указ Президента України від 11 липня 2001 р. № 511­2001 (з подальш. змінами) // Офіційний вісник України. — 2001. — № 28. — Ст. 1243. — С. 24.}

21 ^{Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: Указ Президента України № 810/2010 від 12.08.2010 р.// електронний ресурс: // http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U810_10.html.}

22 ^{Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України: Указ Президента України від 11.07.2001 р. № 511/2004// Офіц. вісн. України. – 2001. — № 28. — Ст. 1243.}

23 ^{Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України: Указ Президента України від 01.10.2002 р. № 889/2002 // Офіц. вісн. України. — 2002. — № 40. — Ст. 1856.}

24 ^{Див. п.п. 1, 4 ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».}

25 ^{До судової реформи липня 2010 р. посадовий склад Верхов­ного Суду України складав 85 суддів, які входили до складу судових палат. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. передбачає звуження юрисдикції цього суду, відповідно було скорочено його штат. Судді Верховного Суду України, не переведені до вищих спеціалізованих судів чи інших судів загальної юрисдикції, здійснюють свої повноваження до звільнення з посади відповідно до частини п’ятої ст. 126 Конституції України. Після звільнення таких суддів їх вакантні посади не заповнюються і підлягають скороченню до кількості посад суддів, визначеної цим Законом (п. 3 Перехідних положень Закону).}

26 ^{Відповідно до ст. 93 Конституції України це Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України.}

27 ^{За Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2001 р. Пленум Верховного Суду України приймав постанови, які містили рекомендації з порядку застосування окремих правових норм. Нині ці постанови є чинними, однак відповідні роз’яснення надають пленуми вищих спеціалізованих судів.}

28 ^{Про державну службу: Закон України № 3723­XII від 16.12.1993 р. //Відомості Верховної Ради України вiд 28.12.1993. — № 52.— Ст. 490; п. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».}

29 ^{Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних служ­бовців: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 88­р від 24.02.2003 р. // Офіц. вісн. України. — 2003. — № 9. — Ст. 404.}

30 ^{Европейская хартия о статусе судей. Постатейный ком­мен­тарий // Рос. юстиция. — 1999. — № 8, 9.}

31 ^{Рішення Конституційного Суду України у справі за кон­сти­туційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» від 24.06.1999 р., № 6­рп/99 // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 28. — Ст. 1432; Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статтей 32 і 25 Закону України «Про державний бюджет України на 2000 рік» від 03.10.2001 р., № 12­рп/2001 // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 41. — Ст. 1863.}

32 ^{Така норма Закону з’явилася у зв’язку з Рішенням Кон­ституційного Суду України у справі за конституційними по­даннями Вищого господарського суду України щодо офі­ційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення ді­яльності судів) від 11.03.2010 р. № 7­рп/2010, в якому вказано, що «у Державному бюджеті України мають визначатися окремо для всіх судів України видатки на їх утримання не нижче рівня, що надає можливість незалежного здійснення правосуддя, з подальшим забезпеченням повного і своєчасного виділення таких видатків» //Офіційний вісник України. — 2010 р. — 2 квітня. — № 21. — С. 28. — Ст. 881. — Код акта 50226/2010.}

33 ^{Юридична енциклопедія: В 6 т. — Т. 3 / Ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. — К.: Укр. Енцикл., 2001. — С. 362.}

34 ^{Щербина П. Ф. Судебная реформа на Правобережной Украине. — Львов: Вища школа, 1974. — С. 52.}

35 ^{Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Избранные произв. — М.: Госюриздат, 1956. — 678 с.}

36 ^{Головачев А. А. Десять лет реформ 1861–1871. — СПб: Типография Ф. С. Сущинского, 1872. — 398 с. — С. 148.}

37 ^{Возвращение к истокам права: Судебные уставы. О статусе судей // Законность. — 1994.— № 6. — С. 13–18.}

38 ^{Судебные уставы 20 ноября 1864 года съ изложением рассуж­дений, на коих они основаны. — СПб, 1864. — 690 с.}

39 ^{Положення про короткотермінові юридичні курси для підвищення кваліфікації судово­прокурорських працівників у Харкові, Києві та Одесі // Постанова РНК УРСР від 7 квітня 1924 року // ЗУ УРСР. — 1924. — № 9. — Ст. 65.}

40 ^{Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. — 1999. — № 7. — С. 2–4; № 8. — С. 2–4; № 9. — С. 5, 6.}

41 ^{Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. — 1999. — № 7. — С. 2–4; № 8. — С. 2–4; № 9. — С. 5, 6.}

42 ^{Рекомендація № R(94)12 щодо незалежності, дієвості та ролі суддів, ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р. // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 4. — С. 10, 11.}

43 ^{Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5­рп/2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 13. — Ст. 669. — С. 141–148.}

44 ^{Див.: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19­рп/2004.}

45 ^{Див.: Хавронюк М.І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — С. 11.}

46 ^{Див.: Виноградова Л. Про вдосконалення порядку притягнення суддів до цивільно­правової, кримінально­правової, адміністративної відповідальності // Юридична Україна. — 2005. — № 4. — С. 85–86.}

47 ^{Див.: Виноградова Л. Про вдосконалення порядку притягнення суддів до цивільно­правової, кримінально­правової, адмі­ністративної відповідальності // Юридична Україна. — 2005. — № 4. — С. 87.}

48 ^{Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. — Амстердам; ­Київ: Українсько­американське бюро захисту прав людини, 1996. — С. 28–31.}

49 ^{Див., наприклад: принцип IV — «Асоціації», Рекомендації № R(94)12 Комітету міністрів державам­­членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів //Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 4. — С. 10–11.}

50 ^{Наприклад, Міжнародна і Європейська асоціації суддів або Європейська організація «Європейські судді за демократію і свободи».}

51 ^{Ми наведемо лише загальну характеристику основних функцій прокуратури. Докладніше її функції розглядаються в навчальному курсі «Основи прокурорської діяльності».}

52 ^{У зв’язку з тим, що Конституція України вживає словосполучення «досудове слідство» (п. 9 розділу XV «Перехідні положення»), поняття «попереднє слідство», «попереднє розслідування», які до цього вживалися у законодавстві і в науці, тран­с­­форму­валися у поняття «досудове слідство», «досудове розслідування».}

53 ^{Див.: Положення про МВС України від 17 жовтня 2000 р.: Затв. Указом Президента України № 1138 // Офіц. вісн. України. — 2000. — № 42. — Ст. 304.}

54 ^{Слідчі підрозділи в системі МВС було створено 6 квітня 1963 р.}

55 ^{Положення про Головне управління карного розшуку МВС України від 25 травня 1992 р., № 287; Положення про державну службу боротьби з економічною злочинністю від 10 серпня 1993 р., № 474; Положення про Головне Управління Державної автомобільної інспекції МВС України від 30 травня 1992 р., № 327; Положення про Державну службу охорони при МВС України від 10 серпня 1993 р., № 615; Положення про органи попереднього слідства в системі МВС України від 25 листопада 1992 р., № 745; Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ від 29 липня 1991 р.; Статут патрульної і постової служби міліції від 17 січня 1963 р.; Дисцип­лінарний статут органів внутрішніх справ УРСР від 29 липня 1991 р.}

56 ^{Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 6.}

57 ^{Див: Проблемы судебной этики.— М., 1974. — С. 238, 239.}

58 ^{Науково­практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру» // Бюл. законодавчої та юрид. практики України. — 2003. — № 7. — С. 23}

59 ^{Логінова С.М. Адвокатська таємниця: теорія і практика. Дис. … канд. юрид. наук. — К., 2002. — С. 83, 84.}

60 ^{Варфоломеева Т.В. Адвокатура в Украине. — К., 1998. — С. 47.}

61 ^{Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62 (зі змінами, внесеними згідно з законами від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 16; від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 29; від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 8; від 17 листопада 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 1).}

62 ^{Положення «Про порядок реєстрації адвокатських об’єд­нань», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 27 квітня 1993 р.}

63 ^{Науково­практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру» // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — К., 2003. — С. 27.}

64 ^{Регламент Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури // Адвокат. — 2003. — № 1.}

65 ^{Положення про Єдиний реєстр адвокатів України, затверджено Постановою № 2 ВККА при Кабінеті Міністрів України від 10 березня 2000 р. № 2 // Бюл. законодавства та юрид. практики. — 2003. — № 7.}

66 ^{Див.: Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс. — Х., 1999. — С. 3–6.}