§ 6. Народні засідателі та присяжні

6.1. Поняття народних засідателів та присяжних

Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядають у складі суду разом з професійними суддями справи у першій інстанції. Під час здійснення судової влади народні засідателі користуються усіма правами судді.

У справі, яка розглядається колегіально судом у складі професійного судді і двох народних засідателів і для розгляду якої необхідний значний час, за розпорядженням головуючого у судовому засіданні з його початку можуть перебувати один чи декілька запасних народних засідателів. У разі вибуття народного засідателя зі складу суду його замінює запасний народний засідатель, про що головуючий виносить постанову.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються для розгляду у першій інстанції судових справ у складі колегії присяжних. При судовому розгляді справи в залі судового засідання постійно знаходяться запасні присяжні. Вони до винесення вердикту можуть бути включені до складу колегії присяжних замість присяжних, які не можуть брати участь у подальшому розгляді справи. Якщо можливості щодо заміни вибулих присяжних вичерпані, головуючий оголошує судовий розгляд, що відбувся, недійсним і приступає до повторного відбору присяжних.

Ці представники народу відіграють важливу роль у реалізації судової влади. Вони збагачують суд життєвим досвідом і ціннісними орієнтаціями суспільства, що значною мірою сприяє підвищенню авторитету судової влади.

6.2. Вимоги до народних засідателів та присяжних

Народним засідателем може бути особа яка, по­перше, є громадянином України; по­друге, досягла тридцятирічного віку; по­третє, постійно проживає на території юрисдикції відповідного суду.

Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку.

Наявність громадянства, як законодавча вимога до представників народу, які беруть участь у здійсненні судової влади, присутня у законодавстві практично всіх держав. Віковий ценз, що ставиться до представників народу, також традиційна вимога законодавства в усіх країнах.

Постійне проживання на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, передбачено у ст. 59 Закону «Про судоустрій і статус суддів України» як вимога, що висувається лише до народних засідателів.

6.3. Підстави й порядок увільнення від виконання обов’язків народного засідателя та присяжного

Підстави для увільнення від виконання обов’язків народного засідателя та присяжного можна класифікувати на дві групи. До першої групи належать підстави, згідно з якими особа не включається до списків народних засідателів та присяжних і безумовно не може брати участі у відправленні правосуддя незалежно від його бажання. До другої — підстави, згідно з якими особа увільняється від виконання обо­в’язків народного засідателя або присяжного за його проханням.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів та присяжних громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недіє­здатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя;

3) які мають не зняту чи не погашену судимість;

4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;

5) громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;

6) особи, які не володіють державною мовою.

Особа, яка включена до списку народних засідателів чи присяжних, зобов’язана повідомити суд про обставини, що унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх наявності (ст. 59, Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Існує також перелік осіб, що включені до списків народних засідателів але розпорядженням голови суду за їхнім проханням підлягають увільненню від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного (ст. 60 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). До них належать:

1) особи, які перебувають у відпустці в зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку, або утримують дітей­інвалідів, інших хворих або членів сім’ї похилого віку;

2) керівники і заступники керівників органів місцевого самоврядування;

3) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;

4) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

Ознакою, що поєднує всі ці категорії громадян, є те, що:

— по­перше, усі ці особи включені до списків народних засідателів та присяжних;

— по­друге, рішення про їх увільнення від виконання обов’язків народних засідателів чи присяжних приймається безпосередньо головою відповідного суду;

— по­третє, увільнення від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного є тимчасовим і не впливає на можливість подальшої участі цих осіб як народних засідателів або присяжних.

Особам, що досягли віку 65 років, і вагітним жінкам навіть фізично доволі важко знаходитися в процесі декілька годин поспіль, а матері, у яких є малолітні діти, діти­інваліди, або інші особи, у яких є хворі або члени сім’ї похилого віку, фізично не можуть залишити їх без догляду. У той же час було б непродуманим однозначно не включати цю категорію громадян до списків народних засідателів і присяжних. Індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку міг би забезпечити право на безумовне виключення зі списків народних засідателів або списків присяжних таких осіб згідно з поданою ними заявою.

Особливо необхідно торкнутися проблеми виконання обов’язків народного засідателя і присяжного особою, яка не володіє мовою судочинства. Хотілося б зазначити, що в жодній країні світу, де успішно діє суд, особи, котрі не розуміють і не знають мову, якою ведеться судочинство, не можуть виконувати обов’язки професійних суддів або судових засідателів. Ця норма повинна мати безспірний характер і в нашому законодавстві.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Однак це положення не поширюється на суб’єктів, що здійснюють правосуддя (професійних суддів, народних засідателів і присяжних), оскільки згідно з принципом безпосередності їх внутрішнє переконання в справі має формуватися шляхом безпосереднього сприйняття кожним з них усього, що відбувається в судовому засіданні. Одне лише припущення про те, що професійний суддя, народний засідатель або присяжний, які не володіють мовою судочинства, неадекватно сприймають те, що відбувається в судовому засіданні, і осмислюватиме досліджувані факти опосередковано, через перекладача, породжує недовіру до справедливості судового рішення у справі.

Соціально продуманим слід також вважати підхід українського законодавця у питанні увільнення від обов’язків народного засідателя і присяжного за їх письмовою заявою осіб, які за релігійними переконаннями вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя. Такий підхід дозволяє кожній особі, з огляду на релігійні переконання, вважати себе вільною від участі у здійсненні правосуддя. Безумовно, при реалізації цієї підстави виникатимуть проблеми, оскільки досить важко визначити критерії, за якими голова відповідного суду повинен буде звільняти цих осіб від обов’язків народного засідателя та присяжного. За законодавством багатьох країн (наприклад, Англії, Російської Федерації та ін.) до категорії громадян, які не можуть виконувати обов’язки судового засідателя за релігійними переконаннями, належать тільки священнослужителі.

Законодавець передбачив увільнення від обов’язків присяжних й інших осіб, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються, наприклад, особи певних професій: лікарі (особливо «швидкої допомоги»), пожежники, викладачі, члени екіпажів повітряних і морських суден, диспетчери, робітники залізничного транспорту, водії комунального транспорту тощо. Тривала відсутність на роботі цих осіб може завдати істотної шкоди нормальній роботі транспорту, шкіл, лікарень та інших установ.

Як поважна причина увільнення від виконання обов’язків народного засідателя і присяжного у конкретній справі повинна фігурувати об’єктивність, що викликає обґрунтовані сумніви внаслідок здійсненого на цю особу незаконного впливу, наявності в неї упередженої думки, знання нею обставин справи з непроцесуальних джерел, а також з інших причин.

Найбільшу складність при відборі присяжних становить виявлення такої підстави відводу, як наявність у них упереджених думок про винність обвинуваченого. Подібні упереджені думки притаманні, наприклад, таким типам людей: а) особам, що самі (або їхні родичі, близькі їм люди) постраждали від злочину, аналогічного розглянутому; б) особам, підданим впливу негативних стереотипів суспільної свідомості, різним соціальним забобонам.

Усі перелічені вище категорії громадян мають право зробити заяву в суді про увільнення від виконання обов’язків присяжних. Таку заяву можна зробити до закінчення відбору кандидатів для виконання обо­в’язків народних засідателів або присяжних у конкретній справі. Рішення щодо заяви приймається головою відповідного суду. При реалізації цього нормативного положення головам відповідних судів важливо дивитися на виконання посади народного засідателя і присяжного не як на право громадян, але як на громадську повинність, від виконання якої не може ухилитися жоден член суспільства, здатний нести її. У той же час, всі особи не здатні виконувати обов’язки народного засідателя або присяжного, повинні бути звільнені від цієї повинності.

6.4. Порядок формування списків народних засідателів

Під організацією суду за участю представників народу слід розуміти процедурно врегульовану діяльність уповноважених органів, відповідно до якої, по­перше, складається список громадян для виконання функцій народних засідателів та присяжних; по­друге, перевіряється відповідність цих осіб вимогам, встановленим до них у законі; по­третє, здійснюється відбір народних засідателів або присяжних для розгляду конкретної справи і вони викликаються у суд. Крім того, у це поняття включаються всі інші орга­нізаційно­правові аспекти, що виникають у період виконання ними своїх обов’язків (надання послуг і приміщення для народних засідателів і присяжних; використання часу народних засідателів і присяжних; компенсація витрат народним засідателям і присяжним; забезпечення безпеки народних засідателів і присяжних).

Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території юрисдикції даного суду, відповідають вимогам, які встановлені у законі до народних засідателів і дали згоду бути народними засідателями.

Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і переглядаються у разі необхідності, але не рідше, ніж через два роки. Список народних засідателів публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

6.5. Залучення народних засідателів і присяжних до виконання обов’язків у суді

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі. Народні засідателі у здійсненні правосуддя спеціалізованими судами участі не беруть.

Порядок відбору присяжних для розгляду справи та принесення ними присяги будуть визначатися процесуальним законом. Мета процесу відбору присяжних полягає в досягненні випадкового характеру вибору кандидатів у колегію присяжних. Відбору присяжних повинні здійснюватися або ручним, або ав­томатизованим методи випадкової вибірки кандидатів із загального списку.

Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя має бути надіслано судом народному засідателю або присяжному не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання. У запрошенні зазначаються права та обов’язки відповідно народного засідателя та присяжного, перелік вимог щодо народних засідателів та присяжних, а також підстави для звільнення їх від виконання вказаних обов’язків.

Суд, який запрошує народного засідателя чи присяжного, повинен письмово повідомити про це керівництво підприємства, установи, організації за місцем його роботи не пізніш як у двотижневий строк до початку судового засідання.

Керівник підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, зобов’язаний звільнити народного засідателя або присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків у суді.

Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду і тягне передбачену законом відповідальність винних посадових осіб.

Процедура добору народних засідателів та присяжних у суді має вирішальне значення для формування неупередженої, об’єктивної колегії присяжних, що відповідає усім вимогам закону.

Необхідною умовою об’єктивності народних засідателів і присяжних є відсутність їх поінформованості про обставини справи. Якщо ж хтось із кандидатів у народні засідателі або присяжні виявить свою поінформованість про обставини справи або про це стане відомо з відомостей, наданих іншими особами, то суддя повинен вирішити питання про звільнення народного засідателя та присяжного від участі у розгляді справи.

Після того, як це питання вирішено, головуючий повинен установити наявність передбачених законом причин для звільнення кого­небудь із присяжних від участі в розгляді справи. Громадяни, які з’явилися, мають право вказати на поважні причини, що перешкоджають їм виконувати обов’язки присяжних, а також заявити самовідвід. Кожному з присяжних, що з’явилися, прокурором, а також потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, підсудним і його захисником може бути заявлено відвід.

6.6. Права народних засідателів і присяжних та гарантії їх захисту

Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні судової влади є їхнім громадянським обов’яз­ком. Причому, у правовому становищі народних засідателів поєднуються дві засади: за способом їх обран­ня — вони виступають як представники громад­ськості, а за характером здійснюваної ними діяльності у суді — є представниками держави, від імені якої вони діють. Тому, діяльності народних засідателів у суді властива низка особливостей, характерних також для професійних суддів. Процесуальне законодавство під суддею безпосередньо розуміє й народного засідателя. Наприклад, при розгляді у суді кримінальної справи народний засідатель має рівні з професійним суддею права при здійсненні правосуддя (ст. 18 КПК), підлягає відводу на тих же підставах, що й суддя (ст.ст. 54–57 КПК), а у разі прийняття завідомо неправосудного вироку — кримінальній відповідальності (ст. 375 КК ).

Серед обов’язків народних засідателів та присяжних можна виокремити наступні:

1) повідомити голову суду про обставини, що виключають можливість його внесення у списки присяжних;

2) надати необхідну правдиву інформацію про себе і про стосунки з іншими особами, що беруть участь у справі;

3) своєчасно подати заяву про звільнення від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного у конкретній справі;

4) вчасно з’являтися для участі в судовому засіданні;

5) зберігати порядок у судовому засіданні і підкорятися законним розпорядженням головуючого;

6) не відлучатися із залу судового засідання під час розгляду справи;

7) не спілкуватися у справі з особами, що не входять до складу суду без дозволу головуючого;

8) не збирати відомості у справі поза судовим засіданням.

Неявка без поважних причин у судове засідання народного засідателя і присяжного вважається неповагою до суду.

За неналежне виконання обов’язків, народний засідатель чи присяжний може бути відсторонений постановою головуючого від подальшої участі в розгляді справи.

Передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності для професійних суддів поширюються на народних засідателів і присяжних під час виконання ними обов’язків по здійсненню правосуддя.

Для захисту прав і законних інтересів народних засідателів і присяжних можуть застосовуватися такі заходи: а) їх особиста охорона, охорона їх житла і майна; б) видача їм зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) встановлення телефону за місцем їх проживання; г) використання технічних засобів контролю і прослуховування їх телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; г) їх тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; д) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту; е) переведення їх на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів тощо (ст.5 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).

Недоторканність народного засідателя і присяжного під час їх участі у розгляді справи поширюється на їх особистість, житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно та документи. Народний засідатель і присяжний не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом, якщо вони обвинувачуються у справі, в розгляді якої брали участь у складі суду.

Народний засідатель і присяжний не зобов’язані давати будь­які пояснення щодо суті розглянутих справ і нікому не підзвітні.

За прояв неповаги до народного засідателя або присяжного, а також за перешкоджання посадовою особою під будь­яким приводом явці до суду народного засідателя або присяжного настає адміністративна відповідальність (ст.185­3, 185­5 КУпАП).

Кримінальну відповідальність тягне втручання в будь­якій формі в діяльність народного засідателя або присяжного з метою перешкодити виконанню ними обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення (ст.376 КК), а також за погрозу або насильство щодо народного засідателя чи присяжного, умисне знищення або пошкодження їхнього майна, посягання на життя у зв’язку з їхнього діяльністю, пов’я­заною із здійсненням правосуддя (ст.ст. 377, 378, 379 КК).

Важливою передумовою справедливого розгляду справи за участю представників народу є належний рівень оплати за виконання обов’язків народних засідателів та присяжних у суді. Наразі розмір винагороди визначається виходячи з розміру середньомісячного заробітку чи пенсії народного засідателя чи присяжного, але не меншого, прожиткового мінімуму для працездатної особи. Їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові.

Зазначені виплати здійснюються територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 1 ст.62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Під час виконання народним засідателем і присяжним обов’язків у суді звільнення їх з роботи або переведення на іншу роботу без їхньої згоди, а також з мотивів виконання обов’язків народного засідателя або присяжного не допускається.

Розділ vІІ ОРГАНИ СУДДІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ