§ 1. Організація виявлення і розслідування злочинів: поняття, види

Найбільш небезпечними для суспільства порушеннями закону є вчинення злочинів, тому боротьба зі злочинніс­тю є важливим складником правоохоронної діяльності. Виявлення й розслідування злочинів — напрямки правоохоронної діяльності, які тісно по­в’язані між собою, у зв’язку з чим їх розмежовувати досить складно. Так, виявлення злочину полягає у встановленні дії або бездіяльності, яка кримінальним законодавством кваліфікується як злочин.

Джерелами інформації про подію злочину можуть бути фізичні або юридичні особи, засоби масової інформації, документи тощо.

Досить часто факти вчинення злочинів є очевидними: заподіяння тілесних ушкоджень, убивство, пограбування та ін. Про ці факти повідомляють потерпілі, їхні родичі, свідки, працівники медичних установ та інші фізичні або юридичні особи. Як правило, заяви й повідомлення про злочини надходять до міліції, яка провадить їх реєстрацію й перевірку в установленому законом порядку. Якщо інформація про вчинення злочину підтверджується, порушується кримінальна справа і провадиться розслідування цьо­го злочину.

У той же час у багатьох випадках факти вчинення злочинів ретельно приховуються і для їх виявлення потрібні значні зусилля органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Наприклад, для виявлення злочинів у сфері банківської діяльності або фактів ухилення від сплати податків необхідно провести низку цілеспрямованих висококваліфікованих дій, вивчити і проаналізувати необхідні документи, часто із залученням відповідних спеціалістів.

Найчастіше виявлення злочину передує розслідуванню. У разі отримання достатніх даних, що вказують на наявність ознак злочину, порушується кримінальна справа і провадиться її розслідування. Але нерідко під час розслідування кримінальної справи виявляються інші злочини. У такому випадку діяльність з виявлення злочинів є складовою частиною досудового розслідування.

Досудове розслідування — це діяльність спеціально уповноважених органів держави з виявлення злочинів та осіб, які їх учинили, а також діяльність щодо збирання, перевірки, всебічного, повного й об’єк­тив­ного дослідження й оцінки доказів, з’ясування причин та умов учинення злочинів.

Виконання цієї складної й відповідальної роботи покладається законом на спеціальні державні органи з різними повноваженнями — органи досудового розслідування. Вони поділяються на органи дізнання й органи досудового слідства⁵². Завданнями органів досудового розслідування є оперативне й повне розкриття злочинів, викриття вин­них у їх учиненні, притягнення їх до кримінальної відповідальності, а також попередження і припинення злочинів. Органи досудового розслідування покликані забезпечувати дієвість принципу невідворотності покарання за вчинене злочинне діяння.

§ 2. Органи, які здійснюють оперативно­розшукову діяльність, їх компетенція

Розслідування злочинів неможливе без пошуку певних об’єктів, які можуть мати значення у справі: фізичних осіб (особи, яка вчинила злочин, свідків, потерпілих), майна, слідів злочину та ін. Такі пошуки проглядають у здійсненні слідчих, пошукових дій або оперативно­розшукових заходів.

Слідчі дії регламентовані кримінально­процесу­альним кодексом і здійснюються слідчими або органами дізнання.

Пошукові дії полягають у направленні до різних установ відповідних запитів, витребуванні довідок, використанні різноманітних повідомлень та ін. Такі дії здійснюються як слідчими, так і органами дізнан­ня. Такі дії виконують також спеціальні органи, які здійснюють опе­ративно­розшукову діяльність. Закон України «Про оперативно­розшукову діяльність» наводить поняття такої діяльності як систему гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно­технічних засобів. Ця діяльність провадиться з метою припинення правопорушень, в інтересах кримінального судочинства, отримання інформації в інтересах громадян, суспільства й держави шляхом пошуку й фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, а також про розвідувально­під­ривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій.

Оперативно­розшукова діяльність здійснюється виключно спеціальними підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, органів Прикордонної служби України, Управління державної охорони, органів Державної податкової служби, органів та установ Державного департаменту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони України. Проведення опера­тивно­розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями й особами забороняється.

Для виконання завдань оперативно­розшукової діяльності зазначеним вище оперативним підрозділам надається право:

— негласно виявляти й фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами його підготовки або вчинення, одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки тощо;

— знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

— вести візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото­, кіно­ і відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних засобів;

— мати гласних і негласних штатних і позаштатних працівників;

— застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законом, і виконувати інші пов­новаження, передбачені законом.

Надаючи такі широкі повноваження органам, які здійснюють оперативно­розшукову діяльність, законодавець у той же час установлює гарантії законності в процесі її виконання. Так, негласне проникнення в житло чи інше володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації провадяться лише за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, що пояснюється тим, що ці дії є обмеженням прав і свобод. Вони мають винятковий і тимчасовий характер, можуть застосовуватися лише щодо особи, в діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину. Про отримання такого дозволу або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурора протягом доби.

Застосування вищезазначених заходів провадиться виключно з метою запобігти злочину чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Результати оперативно­розшукової діяльності, які становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі й гідності людини не підлягають передачі й розголошенню.