2.1.3. Спрацювання, старіння, амортизація та відтворення об’єктів основних засобів

Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу. В результаті цього вони зазнають фізичного (матеріального) й економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це особливо характерно для такої групи основних засобів, як основні фонди. Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель.

Поступова втрата основними засобами своєї вартості у період функціонування називається спрацюванням.

Розрізняють:

• фізичне спрацювання;

• моральне спрацювання;

• соціальне спрацювання;

• екологічне спрацювання.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням об’єктів основних засобів (фізичним зносом) розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей, що призводять до зменшення їх реальної вартості, тобто до економічного спрацювання.

Рівень фізичного спрацювання основних засобів залежить від ступеня навантаження на них, обумовленого відношенням фактично виробленої продукції до максимально можливого випуску; коефіцієнта змінності; якості, стаціонарності основних фондів, кваліфікації робітників; порядку утримання, природних умов експлуатації, а в гірничій промисловості й від терміну служби гірничого підприємства.

Чим вище навантаження на машини й устаткування, тим вони швидше зношуються. У стаціонарних машин спрацювання менше, ніж у пересувних або переносних. Чим вище кваліфікація робітників, тим менше зупинок обладнання з причини поломок, менше й спрацювання. Належний догляд за об'єктами основних засобів дозволяє попереджати передчасний вихід їх з ладу.

Фізичне або матеріальне зношування властиве не тільки функціонуючим об'єктам основних засобів, але й таким, що перебувають у бездіяльності (у резерві) або не використовуваним з яких-небудь організаційних причин.

Фізичне спрацювання є результатом впливу на об'єкти основних засобів атмосферних умов, а також процесів, що відбуваються у внутрішній структурі матеріалів, з яких вони виготовлені або побудовані.

Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини: одну з них періодично усувають шляхом ремонтів, а другу частину таким способом усунути неможливо. Це означає, що з періодом часу спрацювання поступово накопичується, і в результаті обумовлює такий техніко-технологічний стан засобів праці, при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання (зносу), яке обумовлює необхідність заміни цих засобів праці новими, аналогічного призначення.

Отже, існує два види фізичного спрацювання: те, яке можна усунути, і те, яке усунути неможливо.

Рівень фізичного спрацювання (фізичного зносу) основних засобів визначається на основі даних про терміни служби основних засобів за такою формулою:

, (2.10)

де Т_ф – фактичний термін (строк) служби основних засобів, роки;

Т_н – нормативний термін (строк) служби основних засобів, роки.

Для більш точного визначення спрацювання основних засобів (зносу) необхідно встановити технічний стан їх складових елементів.

Ступінь фізичного спрацювання основних засобів можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта (К) за такою формулою:

, (2.11)

де В_КР – вартість чергового капітального ремонту, грн.

Зазначимо, що за допомогою капітального ремонту відновлюється первісна вартість, а поточний та інші види ремонту усувають тимчасове фізичне спрацювання.

Наявність на підприємстві значної кількості застарілих основних засобів обумовлює значні невиправдані витрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництво нової техніки та її ефективного використання. У результаті цього зменшуються обсяги випуску продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале й застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.

Моральне спрацювання (техніко-економічне старіння) основних засобів настає швидше, ніж фізичне (матеріальне) спрацювання. Воно виявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання. Характерною особливістю техніко-економічного старіння основних засобів є втрата засобами праці своєї споживчої вартості в результаті удосконалення діючих та створення нових, більш досконалих основних засобів виробництва, застосування принципово нових технологій, старіння виготовлюваної продукції.

Моральне спрацювання властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає йому відчутних економічних збитків.

Рішення про заміну конструктивно застарілих, але ще фізично придатних машин новими повинно прийматися на основі детального, усебічного економічного розрахунку, тому що передчасне віднесення обладнання до морально застарілого спричинює нічим не виправдані матеріальні втрати в народному господарстві.

Момент настання морального спрацювання та його ступінь обумовлені цілим рядом різних факторів і насамперед особливістю й масштабами виробництва, рівнем спеціалізації. Машини й устаткування, застосування яких стає невигідним в одних умовах виробництва, можуть із успіхом застосовуватися в інших. У цьому випадку можна говорити про часткове моральне спрацювання устаткування.

Моральне спрацювання буває двох видів (форм). Техніко-економічне старіння першого виду виявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Отже, цей вид спрацювання пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання, а з темпами технічного прогресу, який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють. Таким чином, при моральному спрацюванні першого виду споживча вартість основних засобів не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.

У разі зменшення амортизаційних відрахувань підприємство втрачає частку прибутку при незмінних обсягах виробництва.

Моральне спрацювання основних засобів другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії (функціонування), обумовленої зниженням їх продуктивності при тій же вартості, а також тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва, обумовлює втрату прибутку за рахунок зменшення обсягів виробництва.

Моральне спрацювання основних засобів першого виду (М_ст(1)) можна визначити шляхом співставлення балансової і переоціненої (первісної і відновлювальної) їх вартостей за такою формулою:

, (2.12)

де В_б – балансова вартість основних засобів, грн.;

В_п – переоцінена вартість основних засобів, грн.

Моральне спрацювання основних засобів другого виду (М_ст(2)) передусім слід визначати на основі порівняння продуктивності засобів праці (устаткування):

, (2.13)

де П_рд – продуктивність діючих основних засобів у готових виробах, од.;

П_рн – продуктивність нових основних засобів у готових виробах, од.

Однак, при такому розрахункові не враховується економія сировини і матеріалів, вивільнення працюючих, що можуть мати місце в результаті застосування нових основних засобів. Тому, для більш точного врахування морального спрацювання другого виду порівнюють основні засоби і витрати виробництва шляхом використання такої формули:

, (2.14)

де – витрати виробництва при діючих основних засобах, грн.;

І_н – витрати виробництва при використанні нових основних засобів, грн.

Для оцінки ступеня морального спрацювання окремих видів засобів праці використовують коефіцієнт (К_мор), який розраховують за такою формулою:

(2.15)

Соціальне спрацювання – існуюча техніка перестала відповідати новим соціальним вимогам до неї.

Екологічне спрацювання – основні засоби, що використовуються, увійшли в протиріччя з критеріями сучасних підходів до охорони навколишнього середовища.

Для оцінки загального техніко-економічного рівня старіння засобів праці використовують показник питомої ваги тих з них, що експлуатуються понад 10,15 та 20 років.

Фізичне спрацювання (фізичний знос) та моральне спрацювання основних засобів на діючих підприємствах можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння (зносу) основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис.2.4).

Усунення фізичного спрацювання (зносу), яке є тимчасовим (усувним), здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів, передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи поточним ремонтом. Сукупність дій з оновлення загального зовнішнього вигляду та відновлення техніко-економічних, фізичних властивостей основних засобів дозволяє підтримувати конкурентоспроможність підприємства на належному рівні, а також здійснювати розвиток його можливостей.

Як уже відзначалося раніше, у процесі використання основних засобів відбувається їх поступове спрацювання (знос), у результаті якого вони втрачають свої споживчі властивості. У зв'язку з цим, вартість діючих основних засобів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу). Під економічною оцінкою зносу об’єктів основних засобів розуміють суму амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Амортизаційні відрахування - це грошова сума перенесеної вартості основних виробничих засобів на вироблену продукцію з метою накопичення коштів для подальшого їх відтворення. Об'єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні його на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Під строком корисного використання (експлуатації) слід розуміти очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

• очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

• передбачений фізичний та моральний знос;

• правові або інші обмеження щодо строків використання (експлуатації) об'єкта та інші фактори.

Рис. 2.4. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння основних засобів (засобів праці) та форми їхнього усунення

Ухвалення рішення про вибір методу нарахування амортизації основних засобів належить засновникам, інвесторам, акціонерам тощо, тобто залежить від облікової політики держави.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання (п.29 П(С)БО 7). Амортизація нараховується щомісячно протягом усього терміну корисного використання об'єкта (п.23 П(С)БО 7). Разом з тим, нарахування амортизації призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації об'єкта (п.23 П(С)БО 7) або припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів (п.29 П(С)БО 7).

Визначаючи строк корисного використання об'єкта основних засобів, слід керуватися нормами п.24 П(С)БО 7. При цьому строк корисного використання об'єкта основних засобів не обов'язково повинен збігатися з нормативним строком його використання. Підприємство має право здійснити заміну такого об'єкта значно раніше, ніж закінчиться нормативний (паспортний) строк його використання, збільшуючи при цьому ліквідаційну вартість об’єкта.

Відповідно до п.28 П(С)БО 7 підприємство самостійно обирає метод амортизації з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання (рис. 2.5):

1) прямолінійний (пропорційний) метод – (1);

2) прогресивний метод (наростаючий) – (2);

3) прискорена амортизація (дегресивний метод) –(3).

Рис. 2.5. Динаміка зміни накопиченої суми спрацювання (амортизаційних відрахувань) за відповідними методами амортизації

Якщо очікуваний спосіб одержання економічних вигод змінюється, то може бути обраний інший метод нарахування амортизації. Нарахування амортизації за новим положенням дає можливість зробити висновок, що до вартості різних об'єктів основних засобів можуть застосовуватись різні методи нарахування амортизації. Разом з тим, у п.36.2 П(С)БО 7 передбачено, що підприємство повинно у примітках до фінансової звітності вказати методи амортизації, які ним використовуються (це вказує на можливість застосування різних методів до різних об'єктів амортизації). Амортизаційна політика підприємства регламентується чинним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (п.26 П(С)БО 7), яким передбачено, що амортизація основних засобів може нараховуватись із застосуванням різних методів: прямолінійного, зменшення та прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного і виробничого. Підприємство також може застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені чинним податковим законодавством. Розглянемо коротко сутність кожного з них (рис. 2.6).

1. Прямолінійний метод передбачає, що річна сума амортизації (А_р) визначається діленням вартості об'єкта основних засобів, яка амортизується на очікуваний строк його корисного використання та розраховується за такою формулою:

, (2.16)

де Т – строк корисної експлуатації (використання) об'єкта основних засобів, роки; ВОЗ_П – первісна або переоцінена вартість об'єкта основних засобів, грн.; ВОЗ_лікв – ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.

Може бути застосований з використанням норм амортизації:

, .

2. Метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації (ВОЗ_залt) та річної норми амортизації (На) за формулою: . (2.17)

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість за формулою:

. (2.18)

Залишкова вартість об’єкта на початок t-го періоду: . (2.19)

3. За методом прискореного зменшення залишкової вартості річна сума амортизації (А_і) в і-му році експлуатації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного (і-го) року (або первісної вартості на початок нарахування амортизації) та подвійної річної норми амортизації, що обчислена, виходячи із строку його корисного використання, розраховують за такою формулою:

, (2.20)

де – залишкова вартість основних засобів на початок і‑го року, грн.; – річна норма амортизації, установлена за прямолінійним методом або , % (рік).

4. За кумулятивним методом річна сума амортизації (А_і) в і‑му році експлуатації визначається як добуток вартості об'єкта основних засобів, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт (Кі) в і-му році експлуатації розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів (Т) на суму числа років його корисного використання за формулою: , (2.21)

тоді . (2.22)

5. За виробничим методом місячна сума амортизації (Ам) визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації й розраховується за такою формулою:

, (2.23)

де Н_вир – виробнича ставка амортизації, грн./ шт.; Q_міс – фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг), шт./міс.

Рис. 2.6. Динаміка зміни та особливості формування накопиченої суми амортизаційних відрахувань за методом: а) прямолінійним; б) зменшення залишкової вартості; в) прискореного зменшення залишкової вартості; г) кумулятивним; д) виробничим

Величина виробничої ставки амортизації (Н_вир) розраховується діленням вартості об'єкта основних засобів, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів:

, (2.24)

де Q_заг – загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити з використанням даного об'єкта основних засобів, грн.

При розробці родовищ корисних копалин розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюється за потонною ставкою (П_ст):

, грн./млн.т, (2.25)

де К_витр – капітальні витрати на гірничопідготовчі (гірничокапітальні) роботи з розкриття горизонтів і уступів, грн.;

З_кон – запаси у контурах кар’єру.

, грн., (2.26)

де - місячний видобуток руди у кар’єрі, млн.т.

Суми амортизаційних відрахувань для зменшення об’єкта оподаткування за податковим методом визначались до грудня 2010 року за квартал у відповідності до затверджених у законодавчому порядку норм амортизації. Так, згідно з раніше діючим чинним податковим законодавством, норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок розрахункового кварталу в таких розмірах:

• група І (будівлі, споруди, передавальні пристрої) – 2 відсотки;

• група ІІ (транспортні засоби, офісні прилади, інструменти, меблі) – 10 відсотків;

• група ІІІ (будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1, 2, 4) – 6 відсотків;

• група ІV (електронно-обчислювальна техніка й інформаційні системи, засоби зв'язку) – 15 відсотків.

На відміну від інших методів, за податковим методом амортизації підлягали тільки виробничі основні засоби, невиробничі основні засоби не амортизуються.

Суму амортизаційних відрахувань за розрахунковий квартал (А_(а)) можна було розрахувати за такою формулою:

, (2.27)

де Н_а – квартальна норма амортизації, установлена для відповідної групи основних засобів, %/квартал;

Б_в(а) – балансова вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок розрахункового періоду, грн.

Облік балансової вартості (і відповідно нарахування амортизації) основних засобів групи 1 ведеться для кожного об'єкта та в цілому для групи 1; облік балансової вартості (нарахування амортизації) основних засобів груп 2,3 і 4 ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних засобів.

Балансова вартість групи основних засобів (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за такою формулою:

, (2.28)

де Б_в(а-1) – балансова вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому, грн.;

П_(а-1) – сумарні витрати, понесені підприємством у результаті придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних засобів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, який передував розрахунковому, грн.;

В_(а-1) – сума коштів, отриманих при виведенні з експлуатації основних засобів (окремого об'єкта основних засобів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому, грн.;

А_(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому, грн.

Порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних засобів регламентується податковим законодавством. Так, витрати на придбання (виготовлення) основних засобів збільшують балансову вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на первісну вартість придбаних (виготовлених) основних засобів. Витрати на поліпшення основних засобів пропорційно збільшують балансову вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на суму перевищення нормативних витрат (ліміту) на поліпшення основних засобів. Норматив витрат на поліпшення основних засобів установлюється у відсотках до сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року. Згідно з чинним податковим законодавством балансова вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних засобів групи 1 збільшується пропорційно сукупній балансовій вартості цих груп чи об'єктів основних засобів на початок розрахункового кварталу, якщо витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок звітного року.

Виведення з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи 1 у зв'язку з його продажем зменшує балансову вартість цієї групи на балансову вартість такого об'єкта. Виведення з експлуатації основних засобів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем зменшує балансову вартість відповідної групи на суму продажної вартості таких основних засобів.

У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи 1 (крім їх продажу) або переведення його до складу невиробничих засобів балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При повторному введенні таких об'єктів основних засобів в експлуатацію балансова вартість об'єкта відновлюється та може бути збільшена на витрати, пов'язані з його поліпшенням.

У разі виведення з експлуатації основних засобів груп 2, 3 і 4 з будь-яких причин (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється. Зворотне введення таких основних засобів в експлуатацію може збільшити балансову вартість груп тільки на витрати, пов'язані з їх поліпшенням.

Амортизаційні відрахування, визначені за податковим методом, зменшують прибуток підприємства як об’єкт оподаткування.

Обраний підприємством метод амортизації повинен враховувати всю сукупність економічних вигод від використання об’єктів основних засобів.

Переваги та недоліки методів амортизації.

1. Прямолінійний метод є найбільш поширеним у світі та найпростішим у застосуванні. Він дозволяє рівномірно розподілити суми амортизації між обліковими періодами. Його недоліком є те, що він не враховує моральний знос, відмінність виробничої потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби. Враховуючи це, його доцільно використовувати стосовно тих об'єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби, а також в умовах, де не існує ймовірності їх швидкого морального старіння (наприклад, будівлі, споруди, прилади, інструмент тощо).

2. Методи прискореної амортизації (метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод) доцільно застосовувати стосовно тих об'єктів, які зазнають швидкого морального старіння, у зв'язку з чим значно зростають витрати на ремонт, технічне обслуговування, експлуатацію (на транспортні засоби, комп'ютерну техніку тощо). Ще одним чинником, який впливає на вибір методів прискореної амортизації, є випуск продукції, попит на яку швидко змінюється (існує можливість падіння попиту раніше, ніж зноситься устаткування для її виробництва).

3. Сутність виробничого методу нарахування амортизації полягає в тому, що амортизація об'єкта основних засобів залежить від інтенсивності його використання. Цей метод використовують для амортизації вантажних автомобілів та необоротних матеріальних активів, які можуть самостійно виконувати заздалегідь визначений обсяг робіт. Отже, головним є не строк корисного використання, а виробничий ресурс засобу праці.

Відтворення основних засобів – це процес безперервного їх поновлення. Відтворення основних засобів буває просте і розширене (рис. 2.7).

Просте відтворення - основні засоби поновлюються у незмінному об’ємі. Сума балансової вартості основних засобів і коштів амортизаційного фонду підприємства практично величина постійна. При цьому загальна потужність та потенціал підприємства незмінні. Розширене відтворення - розмір основних засобів постійно збільшується – збільшується виробнича потужність підприємства, зростає його технічний потенціал, що дає можливість підвищити конкурентоспроможність вироблених товарів.

Рис. 2.7. Схема здійснення простого та розширеного відтворення основних засобів промислового підприємства

Практично просте відтворення здійснюється за допомогою ремонтів, модернізації та заміни.

Ремонт основних засобів – це відновлення фізичного спрацювання окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних засобів у працездатному стані протягом усього терміну служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

• поточний;

• капітальний;

• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних засобів. Має характер дрібних, налагоджувальних робіт: технічні огляди (ТО), поточні ремонти (ПР), інше.

Відновний – особливий вид ремонту, що породжується руйнуванням основних засобів підприємства у результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності. Фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Капітальний ремонт породжується закономірним спрацюванням основних засобів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Доцільність проведення капітального ремонту основних засобів повинна бути економічно обґрунтована.

Суть такого обґрунтування полягає в проведенні відповідних техніко-економічних розрахунків, які мають визначити, наскільки на даний момент часу вигіднішим для підприємства є проведення капітального ремонту засобів праці, тобто основних складових основних засобів у порівнянні з придбанням нових, аналогічного призначення.

Можливі два варіанти щодо ефективності витрат: 1) капітальний ремонт фізично спрацьованої машини та продовження терміну її експлуатації на один ремонтний цикл; 2) заміна обладнання, що потребує ремонту, на нове.

Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат та втрат. Для 1-го варіанта – витрати на майбутній капітальний ремонт (KR_i) та перевищення експлуатаційних витрат по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині (∆Р_е). Для 2-го варіанта – витрати на придбання та установку нової машини (З_н) і втрати недоамортизації діючої машини (П_а). Крім того, повинні враховуватись різниця продуктивності та довготривалості ремонтного циклу капітально відремонтованої машини і нової.

У загальному вигляді умова ефективності витрат на капітальний ремонт машини буде виражена нерівністю:

(2.29)

де α – коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

β - коефіцієнт, що характеризує співвідношення тривалості ремонтного циклу діючої та нової машини.

Коефіцієнт доцільності проведення ремонту – це коефіцієнт, що характеризує ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт:

(2.30)

Якщо Кеф.р. > 0, то капітальний ремонт проводити доцільно. Якщо Кеф.р. < 0, то недоцільно. Якщо Кеф.р. = 0, то рівноцінно (або проводити капітальний ремонт, або придбати нову машину) і необхідно врахувати додаткові фактори, які впливають на ефективність виробництва гірничого підприємства.

Модернізація діючого виробничого устаткування - це його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння і підвищення техніко-економічних (експлуатаційних) параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Найбільш поширеним є частковий моральний знос засобів праці діючих підприємств. Ефективною формою його усунення є їх модернізація. Модернізація може проводитись окремо і в поєднанні з проведенням капітального ремонту.

У процесі модернізації є можливість конструктивно удосконалити діючі засоби праці, підвищити порівняно їх технічний рівень при незначному зростанні їх вартості. У багатьох випадках модернізовані засоби праці за своїми експлуатаційними характеристиками не поступаються навіть найбільш досконалим, новим засобам праці аналогічного призначення. У деяких випадках модернізація підвищує продуктивність на 10-15% і навіть більше.

Доцільність проведення модернізації визначається за тією ж методикою, що й для капітального ремонту. Тільки замість витрат на капітальний ремонт розглядаються витрати, пов’язані з модернізацією (М):

(2.31)

Для визначення доцільності проведення капітального ремонту разом з модернізацією застосовується наступний коефіцієнт:

(2.32)

У цьому випадку такі параметри, як α, β, ∆Р_е, П_а розраховуються за даними модернізованої та нової машин.

У випадках неусувного фізичного спрацювання засобів праці та їх повного морального спрацювання єдиною формою відтворення є заміна їх новими, більш досконалими засобами праці (повна реновація). Збільшення питомої ваги таких засобів праці на підприємствах дає змогу підвищити продуктивність праці робітників, домогтися зниження витрат, пов'язаних з експлуатацією засобів праці, зниження собівартості виготовлюваної продукції.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни застарілих засобів праці передбачає:

• установлення оптимальних строків експлуатації, відповідно їх видів (груп);

• розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних засобів.

Розширене відтворення основних засобів, тобто їх нагромадження й оновлення, нарощування виробничих потужностей підприємств, здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів.

Згідно з положенням про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України від 23 вересня 1996 р., розширене відтворення поділяють на:

• технічне переозброєння – це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, здійснюється без розширення виробничих площ діючих підприємств за проектами та кошторисами;

• реконструкцію діючих підприємств – переобладнання діючих цехів і об’єктів без розширення будівель та споруд з метою збільшення виробничих потужностей, покращення якості, для зміни номенклатури продукції без збільшення чисельності робітників;

• розширення діючих підприємств (будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві з метою створення додаткових чи нових виробничих потужностей; при цьому можливе розширення філій діючих підприємств, що входять до складу основних, але які після введення в експлуатацію не будуть знаходитись на самостійному балансі);

• нове будівництво (здійснюється на нових площах з метою створення нових виробничих потужностей, основні засоби після введення в експлуатацію будуть знаходитись на самостійному балансі).

Джерела фінансування відтворення основних засобів:

1. Грошові та матеріальні внески засновників;

2. Доходи, одержані від реалізації товарів, робіт, послуг, цінних паперів;

3. Амортизаційні відрахування на відновлення;

4. Частина прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства (фонд накопичення);

5. Кошти ремонтного фонду (якщо він передбачений на підприємстві);

6. Довгострокові кредити банків та інших кредиторів;

7. Кошти державного бюджету;

8. Безоплатні благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

9. Надходження від приватизації державної власності;

10. Інші джерела.

Витрати на технічний огляд, обслуговування і проведення ремонтів основних засобів включають до собівартості виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Для визначення прибутку підприємства з метою зменшення бази його оподаткування мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, що підлягають амортизації, у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних засобів групи 1 пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів основних засобів групи 1 на початок розрахункового кварталу.