2.3.5. Продуктивність праці: сутність, методи та показники вимірювання
Персонал підприємства повинен ефективно використовувати свій трудовий потенціал у процесі праці для підвищення його результативності.
Для характеристики ефективності використання персоналу підприємства застосовують показник продуктивності праці, який показує співвідношення обсягу виробництва і витрат праці на виробництво.
Підвищення продуктивності праці означає зростання обсягу виробництва продукції без підвищення витрат праці або при менших витратах праці. Одна і та ж кількість праці протягом певного часу може дати більшу кількість продукції. При підвищенні продуктивності праці зменшується частка витрат живої праці в продуктах, а частка витрат минулої праці збільшується при зменшенні загальних витрат праці на одиницю продукції.
У загальному вираженні продуктивність праці ─ це кількість споживчої вартості (продукції, робіт, послуг), виготовленої певною організаційною системою за одиницю витраченого часу або витрати часу на виготовлення одиниці споживчої вартості.
Для деяких організаційних систем розрахунки обсягів виробництва є простими. Для організацій, що виробляють продукцію за широкою номенклатурою й асортиментом різної якості, а також продукцію різного ступеня обробки, визначення обсягу продукції є складним.
Визначення витрат часу на виготовлення продукції є складним для всіх організаційних систем, тому що на виробництво продукції витрачається як жива праця працівників, зайнятих безпосередньо у виробництві, так і минула праця, уречевлена в засобах виробництва (матеріалах, сировині, машинах і устаткуванні тощо), а приведення їх до спільного вимірника потребує додаткових складних розрахунків.
Вибір вимірників для обсягів виробництва і трудових витрат та конструювання їх співвідношення ─ це вибір методів вимірювання продуктивності праці, які в кожній організаційній системі мають бути унікальні.
На рівні національного господарства розраховують суспільну продуктивність праці відношенням обсягу суспільного виробництва (національного доходу) до чисельності працівників матеріального виробництва.
На рівні підприємства і в його структурних підрозділах (цехах, дільницях), на робочих місцях визначають індивідуальну продуктивність праці, яка відображає ефективність конкретної живої праці при виробництві конкретних матеріальних благ і визначається співвідношенням обсягів виробництва продукції і витрат часу на її виготовлення.
Пряму характеристику рівня продуктивності праці, що розраховується відношенням обсягу виробництва (О) до витрат часу на виготовлення продукції (Т), називають виробітком продукції (робіт, послуг) одним працівником за одиницю витраченого часу (В):
(2.100)
Оберненою характеристикою продуктивності праці є трудомісткість одиниці продукції (t), що відображає витрати часу на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг):
(2.101)
Показники виробітку продукції характеризують прямий результат живої праці та ефективність використання персоналу підприємства.
Трудомісткість продукції використовують як базу для визначення загального обсягу витрат праці на виробництво продукції або для визначення обсягу виробництва у трудових вимірниках.
Як бачимо із наведених формул, між виробітком продукції і її трудомісткістю існує обернена залежність: зниження трудомісткості призводить до зростання виробітку.
Залежність між темпами зміни зазначених показників виражається наступними формулами:
(2.102)
(2.103)
де
─
темп
зростання виробітку продукції, %;
∆t ─ темп зростання трудомісткості продукції, %.
Показник трудомісткості продукції найбільш повно враховує витрати живої праці.
У залежності від складу трудових витрат, що формують трудомісткість продукції, та їх ролі в процесі виробництва, розрізняють наступні види трудомісткості.
1. Технологічна трудомісткість (Тт), що включає витрати праці робітників, які технологічно діють на предмети праці (змінюють форму, стан, фізичні та хімічні властивості):
Тт = Тв + Тп, (2.104)
де Тв, Тп ─ витрати праці основних робітників відповідно відрядників та на погодинній оплаті праці.
2. Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає витрати праці допоміжних робітників основних служб та усіх робітників допоміжних цехів і служб, зайнятих обслуговуванням.
3. Виробнича трудомісткість (Твир) ─ це витрати праці усіх робітників:
Твир = Тт+Тоб. (2.105)
4. Трудомісткість управління виробництвом (Ту) враховує витрати праці керівників, спеціалістів та службовців.
5. Повна трудомісткість продукції (Т) включає витрати праці усіх працівників:
Т = Тт + Тоб + Ту; (2.106)
Т = Тв +Тп +Тоб + Ту; (2.107)
Т =Твир + Ту. (2.108)
За характером і призначенням витрат праці розрізняють нормативну, фактичну і планову трудомісткість продукції.
Нормативна трудомісткість ─ це витрати на виготовлення одиниці продукції, установлені за діючими нормами.
Фактична трудомісткість ─ це реальні витрати праці на виробництво продукції або виконання певного обсягу робіт.
Планова трудомісткість характеризує витрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості в результаті здійснення заходів, передбачених планом підвищення ефективності виробництва.
Показники трудомісткості дозволяють планомірно регулювати витрати робочого часу і є точним еквівалентом продуктивності праці. За допомогою показників трудомісткості визначають економію витрат робочого часу для окремих видів продукції, окремих робочих місць та факторів, що впливають на неї.
Різниця між нормативними і фактичними витратами праці характеризує резерви економії витрат праці.
Широке використання показників трудомісткості стримує відсутність обґрунтованих норм трудових витрат за всіма категоріями персоналу, крім основних виробничих робітників.
Залежно від одиниць вимірювання обсягу виробництва використовують натуральні, трудові та вартісні показники продуктивності праці.
Натуральні показники продуктивності праці розраховують відношенням обсягу виробництва продукції в натуральних одиницях виміру до витрат праці на виготовлення цієї продукції (чисельності працівників або робітників, відпрацьованого часу в людино-годинах чи в людино-днях) за відповідний період.
Натуральні показники використовуються для характеристики ефективності праці окремих робітників, і трудових колективів працівників (робітників) бригад, виробничих дільниць, цехів, вузькоспеціалізованих підприємств, що виробляють однорідну продукцію чи виконують однорідні роботи.
Натуральні показники прості, конкретні, точні та не зазнають впливу цін і матеріалоємності продукції, але й не враховують якості продукції (робіт, послуг), змін обсягів незавершеного виробництва та непридатні для порівняння продуктивності праці підприємств з багатопрофільною номенклатурою виробництва або підприємств, що виробляють одну продукцію з різною повнотою виробничого циклу, відрізняються виробничою структурою та часткою кооперованих поставок і послуг сторонніх організацій.
Можливість застосування натуральних показників розширюється використанням умовно-натуральних показників обсягу виробництва продукції, визначення яких включає перерахунки фізичних обсягів різновидів продукції однієї споживної вартості в один умовний вид за допомогою спеціальних коефіцієнтів, що відображають відмінність властивостей нееталонних різновидів продукції від еталонного виду.
Якщо для визначення перерахункових коефіцієнтів використовують трудомісткість виробів, то обсяг виробництва виражають в умовно-натурально-трудових показниках.
Точність умовно-натуральних і умовно-натурально-трудових показників залежить від правильності визначення перерахункових коефіцієнтів.
Трудові показники продуктивності праці (Bt) передбачають розрахунки загального обсягу продукції (робіт, послуг) за допомогою трудових вимірників:
, (2.109)
де Qi ─ обсяг продукції і-го виду;
─
трудомісткість
одиниці і-го
виду продукції відповідно фіксована
та фактична.
У господарській практиці за фіксовану трудомісткість приймають нормативну технологічну трудомісткість конкретних виробів, фактичну повну середньогалузеву трудомісткість, середню трудомісткість для групи підприємств або для окремого підприємства. У разі використання для розрахунку обсягу продукції нормативної трудомісткості розраховують процент виконання норм виробітку (Пвн):
(2.110)
де Тн, Тф ─ загальні витрати праці на виробництво продукції відповідно нормативні та фактичні;
─ нормативна
трудомісткість і-го
виду продукції.
Трудові показники найчастіше використовуються на робочих місцях, у бригадах, виробничих дільницях і в цехах з високим рівнем нормування праці, де обсяг виробництва продукції (виконаних робіт) визначається в нормо-годинах.
За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм праці ці показники достатньо точно характеризують зміни продуктивності праці. Разом із тим трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно.
Вартісні показники продуктивності праці здатні відображати ефективність праці як на підприємствах з багатопрофільною номенклатурою виробництва або в галузі, так і в матеріальному виробництві країни. При цьому ціни, за якими визначається вартість продукції, у певній мірі враховують якість продукції.
Проте, вартісні показники виробітку продукції мають певні недоліки:
─ зазнають впливу зміни частки минулої праці (матеріальних витрат) у вартості продукції й асортиментних зрушень;
─ залежать від рівня цін на продукцію, зміни обсягів поставок;
─ не відображають різниці у виробничих структурах підприємств;
─ зазнають впливу зміни вартості продукції, що постачається підприємству сторонніми організаціями.
Для підвищення вірогідності вартісних показників продуктивності праці (усунення впливу змін матеріалоємності продукції на показники обсягу виробництва) застосовуються додаткові методи вимірювання за чистою, умовно-чистою і нормативно-чистою продукцією та нормативною вартістю обробітку.
Чиста продукція розраховується як різниця між обсягом товарної (валової) продукції й елементами уречевленої праці, тобто, витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування, послуги сторонніх організацій. При використанні чистої продукції в розрахунках продуктивності праці вплив витрат минулої праці повністю усувається, але в умовах різноприбутковості окремих видів продукції зростає викривляючий вплив зміни питомої ваги прибутку.
Обсяг умовно-чистої продукції враховує заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи, амортизаційні відрахування та прибуток. Показники виробітку продукції розраховані на основі цього показника, зазнають викривлень унаслідок зміни питомої ваги прибутку й амортизаційних відрахувань.
Нормативно-чиста продукція (НЧП) включає норматив заробітної плати з відрахуваннями на соціальні заходи та середньогалузевий прибуток і розраховується за затвердженими нормативами на окремі вироби (НЧПі):
(2.111)
Норматив чистої продукції на і-й виріб визначається за формулою:
(2.112)
де Звр ─ заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, грн.;
Кз ─ коефіцієнт, що обчислюється відношенням суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;
Пн ─ нормативний прибуток, грн.
Недоліками використання НЧП є слабкий зв’язок з фінансовими результатами підприємства та можливість завищення заробітної плати при створенні нормативів.
На підприємствах легкої промисловості використовується показник нормативної вартості обробітку (НВО). До НВО включають заробітну плату виробничих робітників з нарахуваннями та нормативи загальновиробничих й адміністративних витрат. Виробничі матеріальні витрати і прибуток у НВО не враховуються. В умовах ринкової економіки розрахунки продуктивності праці з використанням НВО виконуються в аналітичних цілях.