Структура собівартості продукції, робіт чи послуг на підприємствах гірничо-металургійного комплексу

Собівартість продукції поряд з рентабельністю є одним з основних узагальнюючих економічних показників роботи кожного підприємства гірничо-металургійного комплексу України. У ній відбивається ступінь технічної озброєності підприємства, раціональність витрат матеріальних та фінансових ресурсів, рівень організації праці та виробництва на підприємстві. У собівартості відбиваються всі витрати живої та матеріалізованої праці на виробництво та реалізацію продукції, виражені в грошовій формі.

Собівартість залишається найважливішим розрахунковим показником, без якого неможливо визначити рівень витрат, розмір прибутку, рентабельність та інші показники. Тому на підприємстві та у всіх його структурних підрозділах необхідно приділяти серйозну увагу плануванню та обліку витрат виробництва.

На підприємствах гірничо-металургійного комплексу використовується попередільний метод калькулювання витрат, або комбінація двох методів — позамовного та попередільного.

Попередільний (від слова переділ – це певна сукупність технологічних операцій, унаслідок яких одержують продукт праці, готовий для використання чи продажу) метод обліку застосовується на виробництвах з однорідною за вихідною сировиною, матеріалом і характером обробки масовою продукцією. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва (наприклад, у гірничорудній галузі промисловості – це видобуток руди, її подрібнення, збагачення та огрудкування у формі агломерату або обкотишів).

При попередільному методі, як правило, застосовують напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. При цьому витрати на виробництво, починаючи з підготовки або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У зв’язку з цим собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається з понесених ним витрат (собівартості переділу) і собівартості напівфабрикатів. Так для фабрики подрібнення вихідним продуктом є сира руда, для фабрики збагачення – подрібнена руда, для агломераційної фабрики та фабрики огрудкування – концентрат. Кінцевим продуктом гірничо-збагачувального комбінату, в залежності від кількості стадій переробки, може бути – концентрат, агломерат або обкотиші.

При застосуванні попередільного методу облік витрат ведеться за калькуляційними статтями витрат у розрізі видів або груп продукції по переділах.

Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється на підприємствах.

При обліку й калькулюванні однорідної продукції або послуг допоміжних виробництв, що не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний метод, або так званий простий.

Суть цього методу обліку витрат на виробництво полягає у тому, що шляхом ділення вартості усіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом звітного періоду, на загальну кількість виробів (загальний випуск) готової продукції, яка була виготовлена протягом звітного періоду, визначається вартість одного виробу або вартість одиниці продукції.

У разі застосування попередільного методу використовуються елементи нормативного методу – систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм, а також виявлення зміни цих норм. Відхилення фактичних витрат від діючих (поточних) норм (понаднормові виробничі витрати) відносяться до собівартості реалізованої продукції.

У первинних документах та в оперативній звітності (за зміну, добу, декаду тощо) відображаються не тільки фактичні витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива, енергії тощо, але й витрати їх за нормами або згідно із заснованими на них виробничими завданнями (рецептурами, сумішами, регламентами). Використання елементів нормативного методу обліку забезпечує своєчасне виявлення економії або додаткових витрат за рахунок відступів від установленого технологічного процесу, змін складу витрачених сировини, напівфабрикатів і матеріалів, асортименту випущеної продукції, її сортності тощо.

На підприємствах гірничо-металургійного комплексу – рудниках (кар’єрах і шахтах) собівартість видобутку руди включає наступні калькуляційні статті витрат:

• сировина і основні матеріали;

• допоміжні матеріали;

• енергія на технологічні цілі;

• паливо на технологічні цілі;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи від заробітної плати виробничих робітників;

• амортизація основних засобів;

• витрати на ремонт та утримання основних виробничих фондів власними силами;

• послуги виробничого характеру (у т.ч. ПВП „Кривбасвибухпром” та сторонніх організацій з ремонту й утримання основних виробничих фондів);

• податки, збори та інші обов’язкові платежі (у т.ч. збір за геологорозвідувальні роботи, збір за спеціальне використання надр, збір за забруднення навколишнього середовища, збір за спеціальне використання води, плата за землю та ін.);

• загальновиробничі витрати;

• адміністративні витрати;

• витрати на збут (у т.ч. залізничний тариф на експорт);

• інші витрати.

Розглянемо стисло зміст перерахованих вище статей витрат.

У статтю „Сировина і основні матеріали” включається вартість сировини і матеріали, що входять до складу виробленої продукції, створюючи її основу або ті, що є необхідним компонентом для виробництва продукції. Витрати за статтею калькуляції „Сировина і основні матеріали” включаються безпосередньо в собівартість продукції окремих переділів гірничо-збагачувальних комбінатів. Наприклад: при виробництві концентрату це технічна вода, подрібнена руда, кулі та інші; при виробництві обкотишів або агломерату – концентрат залізорудний (аглоруда), флюсові і сполучні (вапняк, бентоніт), інші.

За статтею „Допоміжні матеріали” плануються витрати на всі допоміжні матеріали, необхідні для видобутку запланованих обсягів руди на кар’єрах та шахтах. При видобутку руди підземним способом до цієї статті відносяться: вибухові матеріали, лісові матеріали, металеве кріплення, бурова сталь, рейки, труби. На гірничо-збагачувальних комбінатах до допоміжних матеріалів включають витрати на: транспортерну стрічку, автомобільну гуму, фільтротканину, долота, колосники, футерувальну сталь, мастильні матеріали та інше.

За статтею „Паливо на технологічні цілі” та „Енергія на технологічні цілі” плануються витрати на всі види палива (тверде, рідке, газоподібне) й енергії (електроенергія, стиснене повітря, пара, вода), які отримують як зі сторони, так і виробляють на самому підприємстві і витрачають безпосередньо в процесі виробництва. При цьому витрати на паливо мають місце в основному на відкритих гірничих роботах (при вогневому бурінні свердловин, при роботі автомашин та тепловозів на транспортуванні гірничої маси, роботі агломашин та машин з оргудкування залізорудної сировини). На підземних гірничих роботах енергія витрачається, в основному, у формі електроенергії та стиснутого повітря.

У статтю „Витрати на оплату праці” включаються основна і додаткова заробітна плата всіх виробничих робітників основного виробництва, за виключенням робітників, зайнятих на виконанні робіт з поточного ремонту та утримання основних засобів, з охорони праці, на гірничопідготовчих і розвідувальних роботах.

Стаття «Відрахування на соціальне страхування» являє собою витрати, які підприємство перераховує органам соціального страхування. Фонди органів соціального страхування використовуються для пенсійного забезпечення, виплат працюючим при тимчасовій їх недієздатності (хворобі), у випадку безробіття та при нещасному випадку. Розмір цих відрахувань встановлюється у відсотках до загального фонду заробітної плати (основної та додаткової).

За статтею „Амортизація основних засобів” плануються амортизаційні відрахування на повне відновлення (реновацію) та капітальний ремонт основних фондів виробничого призначення (будівлі, споруди, робочі машини, транспортні засоби і др.).

При визначенні амортизаційних відрахувань усі основні фонди рудника поділяються на дві частини.

До першої частини відносять основні фонди, строк служби яких залежить від строку відроблення запасів руди в шахтному або кар’єрному полі і які після цього не можуть бути використані для інших цілей (гірничо-капітальні виробітки, копри, бункери, естакади та інші спеціалізовані будівлі і споруди). Якщо строк відроблення запасів руди з використанням цих фондів знаходиться в межах від 4 до 25 років, то їх амортизація здійснюється за потонною ставкою, яка розраховується та утверджується на кожний планований рік. При розрахунку потонної ставки основні фонди в залежності від характеру їх участі у відробленні запасів руди в шахтному або кар’єрному полі діляться на групи: фонди, пов’язані з відробленням усього родовища, та фонди, пов’язані з відробленням окремих дільниць родовища. Для кожної групи таких фондів визначається потонна ставка як співвідношення залишкової вартості відповідних фондів до залишків промислових запасів руди, які ці фонди обслуговують. Загальна потонна ставка для шахти або кар’єру визначається як сума потонних ставок для кожної групи розглянутих основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань для частини основних фондів, яка розглядається, визначається множенням планового об’єму видобутку на загальну потонну ставку.

Наприклад: визначити потонну ставку та річну суму амортизаційних відрахувань для шахти при наступних умовах: промислові запаси руди в шахтному полі складають 185 млн. т, у тому числі в першому поверсі – 7360 тис. т, в другому поверсі -12500 тис. т. Залишкова вартість основних фондів для І групи (фонди, пов’язані з відробленням всіх запасів руди в шахтному полі) дорівнює 12480 тис. грн., для ІІ групи (фонди, пов’язані з відробленням двох поверхів) – 4840 тис. грн.; для ІІІ групи (фонди, пов’язані з відробленням першого поверху) – 3644 тис. грн. Річний видобуток руди по шахті – 3 млн. т.

Розв’язування.

1. Потонні ставки за групами основних фондів:

р1 = = 0,0675 грн/т;

р2 = = 0,0244 грн/т;

р3 = = 0,4951 грн/т.

2. Загальна потонна ставка для шахти на планований рік:

р = _і = 0,0675 + 0,0244 + 0,4951 = 0,587 грн/т.

3. Річна сума амортизаційних відрахувань за потонною ставкою:

А _г.п. = 3 000 000 х 0,587 = 1761 тис. грн.

Якщо строк служби гірничих виробіток, а також спеціалізованих будівель та споруд на поверхні більше 25 років, то їх амортизація здійснюється не за потонними ставками, а за звичайними нормами амортизації, які виражені у відсотках від балансової (первісної або відновної) вартості основних фондів.

За звичайними нормами амортизується також друга частина основних фондів, не пов’язаних зі строками відроблення запасів руди в шахтному або кар’єрному полі (робочі машини, силове обладнання, транспортні засоби, інструменти, адміністративно-побутові будівлі, придатні до використання після відроблення запасів руди).

Сума амортизаційних відрахувань за планований рік розраховується для кожної групи основних фондів множенням середньорічної їх вартості на відповідні норми амортизації. Має свою специфіку амортизація автомобільного транспорту. Вона полягає в тому, що норми амортизації автотранспорту встановлені у відсотках від добутку балансової вартості на величину пробігу, виражену в тисячах кілометрів.

За статтею „Витрати на ремонт та утримання основних виробничих фондів” враховуються витрати на поточний ремонт обладнання, а також витрати на утримання стаціонарного обладнання (підйомних установок, насосних та компресорних станцій, вентиляційних установок й ін.), включаючи заробітну плату, відрахування на соціальне страхування, матеріали та інші елементи витрат.

Для гірничопідготовчих і розкривних робіт складаються окремі калькуляції та кошториси витрат. Витрати на гірничопідготовчі роботи при підземній розробці повністю включаються у відповідні статті собівартості видобутку руди у міру виконання робіт. При відкритій розробці ця стаття витрат має назву „Розкривні роботи”.

У статті „Послуги транспортних цехів” враховуються витрати за послуги технологічного транспорту, який не входить у структуру шахти або кар’єру. Сума витрат для цієї статті визначається, виходячи з об’ємів перевезень у тоннах, відстані в кілометрах і вартості перевезень 1 т або 1 т*км, отриманої за калькуляціями у відповідних цехах. Сюди включаються також послуги транспортних організацій і підприємств, які не входять у склад гірничорудного підприємства. Такі послуги оплачуються за відповідними тарифами.

За статтею „Інші витрати” враховуються ті витрати, які, зазвичай, мають невелику питому вагу в собівартості видобутку руди та за своїм призначенням не можуть бути віднесені до інших статей. У цю статтю включаються: оплата витрат за проби та іспити (підйомних канатів, трансформаторної олії) й інші грошові витрати.

За статтею „Загальновиробничі витрати” враховуються витрати на утримання цехового персоналу (інженерно-технічних робітників, спеціалістів, службовців), утримання будівель, споруд та інвентарю, поточний ремонт будівель та споруд, амортизація будівель, споруд та інвентарю, витрати на охорону праці й інші витрати.

У статтю „Адміністративні витрати” включаються витрати на утримання персоналу управління підприємством, виплати на відрядження, утримання легкового транспорту, рудничних складів, витрати з підготовки кадрів, утримання пожежної та воєнізованої охорони, відрахування на утримання воєнізованих гірничорятувальних частин (ВГРЧ), конторські й інші витрати, передбачені номенклатурою адміністративних витрат.

За статтею „Витрати на збут” враховуються витрати, пов’язані з реалізацією готової продукції, а також витрати на науково-дослідницькі роботи, опанування нової техніки і т.п.

Для складання планових калькуляцій собівартості одиниці продукції необхідно завчасно підготувати наступні кошториси комплексних витрат:

• кошторис витрат на утримання та експлуатацію обладнання;

• кошторис витрат на виробництво за допоміжними цехами;

• кошторис загальновиробничих витрат;

• кошторис інших виробничих витрат;

• кошторис адміністративних витрат;

• кошторис інших операційних витрат;

• кошторис витрат на збут.

У залежності від структури гірничорудних підприємств і конкретних умов виробництва склад собівартості видобутку руди буде різним. Так, витрати на паливо для технологічних потреб мають місце в основному на кар’єрах для автомобільного транспорту, якщо останній не виділено в окремий цех. Витрати на збут включаються в повну собівартість видобутку руди тільки для шахт і кар’єрів, які видобувають товарну руду, що іде безпосередньо в реалізацію.

Для збагачувальних, агломераційних та інших фабрик, які входять до складу гірничо-збагачувального комбінату, калькуляція собівартості відрізняється від вищеописаної тим, що в ній відсутня стаття „Збір за геологорозвідувальні роботи та спеціальне використання надр” і додається стаття „Сировина”, яка враховує витрати на видобуток сирої руди за рудничною собівартістю.

Якщо гірничорудне підприємство має декілька шахт, кар’єрів і збагачувальних фабрик, то складаються зведені калькуляції на виробництво готової продукції (товарної руди, концентрату, агломерату, обкотишів).

У якості прикладу в табл. 4.1 та 4.2 наведено планову калькуляцію собівартості руди.

Для визначення загальної суми всіх планових витрат підприємства (за економічними елементами) складається кошторис витрат на виробництво готової продукції. У зведений кошторис витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, які беруть участь у виробництві промислової продукції; амортизаційні відрахування, які йдуть на відшкодування вартості основних фондів; послуги непромислового характеру; витрати на освоєння нових видів продукції, які відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки та за рахунок оборотних коштів підприємства.

У зведений кошторис витрат не включаються витрати, які виділяються на утримання виробничих структурних підрозділів підприємств, які відносяться до інших галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство та ін.), а також невиробничих структурних підрозділів (житлово-комунального, побутового господарства і т.п.).

Таблиця 4.1

Калькуляція собівартості товарної продукції ВАТ „Суха Балка” за 2005 рік

Товарна продукція – 177409,6 тис.грн Обсяги виробництва– 2935,5 тис.т

№ з/п	Елементи витрат	На одиницю			На весь обсяг
		Кількість	Ціна, грн	Сума, грн	Кількість	Сума, тис.грн
1	Матеріальні витрати			17,1607		50380,3
1.1	Матеріали			10,5867		31080,5
	у т.ч.: - кріпильний ліс	0,0018	281,8	0,6175	6434	1813,0
	- металокріплення	0,0006	1386,4	0,8647	1831	2538,5
	- вибухові речовини	0,666	2,4	1,5996	1955105	4696,2
	- інші			7,5049		22032,8
1.2	Енергія на технологічні цілі			6,1514		18059,4
	у т.ч.: - електроенергія	27,37	0,135	3,7112	80819200	10895,2
	- стиснене повітря	133,37	0,0182	2,4209	391519000	7107,4
	- вода	0,037	0,517	0,0193	110000	56,8
	- інші
1.3	Податки, збори та ін. обов'язкові платежі			0,4225		1240,4
	у т.ч.: - збір за геологорозвідувальні роботи			0,4084		1199,0
	- збір за спеціальне використання надр			0,0141		41,4
2	Витрати на оплату праці			10,9985		32289,4
3	Відрахування на соціальні заходи			4,1436		12164,9
4	Амортизація			3,9028		11457,8
5	Інші витрати			3,1034		9111,1
5.1	Послуги виробничого характеру			0,6132		1800,2
	у т.ч.: - послуги ПВП "Кривбасвибухпром"
	- послуги сторонніх організацій з ремонту та утримання ОВФ			0,2135		626,7
	- інші			0,3997		1173,5
5.2	Збір за забруд. навкол. середовища			0,0134		39,3
5.3	Збір за спеціальне використання води
5.4	Плата за землю			0,479		1409,0
5.5	Інші			1,996		5862,6

продовження таблиці 4.1

№ з/п	Елементи витрат	На одиницю			На весь обсяг
		Кількість	Ціна, грн	Сума. грн	Кіль-кість	Сума, тис.грн
6	Виробнича собівартість			39,309		115403,5
	у т.ч.: - витрати на ремонти та утримання ОВФ власними силами			3,273		9611,4
	- загальновиробничі витрати			4,104		12051,0
7	Адміністративні витрати			1,591		4672,2
8	Витрати на збут			11,520		33820,4
	у т.ч. залізничний тариф на експорт			8,867		26033,9
9	Повна собівартість			52,420		153896,1

Таблиця 4.2

Калькуляція собівартості товарної продукції ВАТ „ІнГЗК” за 2005 рік Товарна продукція – 1151179,7 тис.грн Обсяги виробництва концентрату – 13727,7 тис.т

№ з/п	Елементи витрат	На одиницю			На весь обсяг
		Кількість	Ціна, грн	Сума, грн	Кількість	Сума, тис.грн
1	Матеріальні витрати			46,266		635128,4
1.1	Сировина й основні матеріали			3,972		54526,5
	у т.ч.: - вапняк
	- бентоніт
	- аглоруда
	- кулі, кг	2,0414	1945,7	3,972	28,0	54526,5
	- інші
1.2	Допоміжні матеріали			19,046		261461,5
	- гума автомобільна			0,786		10797
	- фільтротканина	0,0104	14,37	0,149	143,1	2055,4
	- долота
	- колосники
	- фут. сталь	0,81005	4842,5	3,9227	11120,1	53849,6
	- мастильні матеріали			0,6142		8431,1
	- інші			13,0450		179078,1

продовження таблиці 4.2

№ з/п	Елементи витрат	На одиницю				На весь обсяг
		Кількість	Ціна, грн	Сума, грн	Кількість		Сума, тис.грн
1.3	Енергія на технологічні цілі			19,5257			268043,1
	у т.ч.: - електроенергія	139,47	0,1345	18,7600	19114658,8		257531,9
	- інші			0,7655			10508,2
1.4	Паливо на технологічні цілі			0,2981			4091,9
	у т.ч.: - газ			0,0003			4,5
	- мазут
	- дизельне паливо		1692,5	2,7988	2271,2		38421,7
	- бензин		2177,5	0,1153	727,1		1583,2
	- тверде паливо
	- інші			0,0060			82,5
1.5	Податки, збори та ін. обов'язкові платежі			0,8017			11005,4
	у т.ч.: - збір за геолого­розвідувальні роботи			0,6274			8613,1
	- збір за спеціальне використання надр			0,1743			2392,3
2	Витрати на оплату праці			6,8891			94571,9
3	Відрахування на соціальні заходи			0,2609			3582,1
4	Амортизація			5,3790			73841,9
5	Інші витрати			10,1242			138982,2
5.1	Послуги виробничого характеру			8,9368			122681,2
	у т.ч.: - послуги ПВП "Кривбасвибухпром"		3,679	0,4056	15134,0		5568,4
	- інші			1,0125			13898,9
5.2	Збір за забруд. навкол. середовища			0,5934			8146,6
5.3	Збір за спеціальне використання води			0,0174			239
5.4	Плата за землю			0,0137			187,4
5.5	Інші			0,0464			637

продовження таблиці 4.2

№ з/п	Елементи витрат	На одиницю			На весь обсяг
		Кількість	Ціна, грн	Сума, грн	Кількість	Сума, тис.грн
6	Виробнича собівартість			71,2666		978326,5
	у т.ч.: - витрати на ремонти та утримання ОВФ власними силами			12,5179		171841,7
	- загальновиробничі витрати			2,8653		39333,3
7	Адміністративні витрати			1,4085		19334,8
8	Витрати на збут			1,6755		23001
	у т.ч. залізничний тариф на експорт			0,6443		8844,3
9	Повна собівартість			74,3506		1020662,3

Як правило, у кошторис витрат на виробництво не включається вартість продукції власного виробництва, яка споживається всередині підприємства на промислово-виробничі потреби (внутрішньозаводський оборот).

Якщо необхідно обґрунтувати зведений кошторис витрат або його окремі статті, то складаються й інші розрахунки (наприклад, кошторис на гірничопідготовчі роботи).

Усі згадані розрахунки до кошторису витрат на виробництво складаються на основі обґрунтованих параметрів витрат матеріалізованої та живої праці, з урахуванням передбачених за планом змін у техніці, технології й організації виробництва, а також з урахуванням діючих оптових цін та тарифів.

Повна собівартість товарної продукції, установлена на основі загальної суми витрат на виробництво, повинна відповідати плановій (повній) собівартості товарної продукції у зведеному розрахунку за окремими техніко-економічними факторами, а також за собівартістю продукції, обчисленої за плановими калькуляціями окремих видів товарної продукції, та об’ємами їх випуску.

Витрати на виробництво продукції групуються за їх техніко-економічним змістом, тобто за елементами витрат:

• основні матеріали (за відрахуванням зворотних відходів);

• покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

• допоміжні матеріали;

• паливо зі сторони;

• енергія зі сторони;

• заробітна плата (основна та додаткова);

• відрахування на соціальне страхування;

• амортизація основних фондів;

• інші грошові витрати.

До інших витрат відносяться всі витрати, які за своїм характером не можуть бути віднесені до жодного із вище перерахованих економічних елементів витрат (оплата послуг стороннього транспорту, зв’язку, витрати на відрядження та інші).

Приблизний кошторис витрат на виробництво продукції залізорудного підприємства з підземним видобутком руди наведено в табл. 4.3.

Планова собівартість продукції для кожного виду визначається множенням планової собівартості одиниці такої продукції (1 т) на повний об’єм її випуску.

Повна собівартість усієї товарної продукції дорівнює загальній сумі витрат на виробництво за кошторисом витрат.

Витрати на 1 гривню товарної продукції визначаються діленням собівартості всієї товарної продукції на той же об’єм товарної продукції в оптових цінах підприємства.

Розрахунок планової собівартості реалізованої продукції виконується в повній відповідності з об’ємом її за планом реалізації і є безпосередньою базою для підрахунку суми планового прибутку від реалізації продукції.

Собівартість реалізованої продукції визначається наступним чином. До собівартості всієї виробленої в плановому році товарної продукції додається собівартість залишків готової продукції на складах та відвантаженої, але не оплаченої продукції на початок планованого року; з отриманої суми віднімається собівартість нормативних залишків продукції на складах і відвантаженої, але не оплаченої на кінець планованого року.

Таблиця 4.3

Кошторис витрат на виробництво (у тис. грн.)

Елемент витрат	Звітний рік	Плановий рік
Допоміжні матеріали	1 813	1 855
Паливо зі сторони	2	3
Енергія зі сторони	695	715
Заробітна плата (основна та додаткова)	3 686	3 492
Відрахування на соціальне страхування	318	302
Амортизація основних фондів	3 576	3 462
Інші грошові витрати	2 449	2 206
Разом витрат на виробництво	12 539	12 035
Витрати непромислового характеру, які не включаються до валової продукції	749	660
У тому числі відшкодування з фонду освоєння нової техніки	-	-
Зміни залишків витрат майбутніх періодів (+ або -)	+ 91	+ 87
Зміна залишків за статтею „Інші витрати” (+ або -)	- 13	-
Загальна собівартість товарної продукції	11 868	11 462
Витрати на збут	445	426
Повна собівартість товарної продукції	12 313	11 898

Планова собівартість реалізованої продукції визначається за допомогою детальних розрахунків за всіма видами реалізованої продукції.

Лекція № 11. Тема: «Продукція гірничодобувних підприємств».

1. Поняття якості гірничої продукції

В умовах ринкової економіки успішна діяльність промислового підприємства спрямована на прибуткове рентабельне господарювання і досягається завдяки виконанню однієї з головних умов ефективної діяльності підприємства – задоволення конкретних потреб покупців. Стрижнем цієї політики є створення конкурентоспроможної і, насамперед, якісної продукції. Сучасна ринкова економіка висуває принципово нові вимоги до якості виробленої продукції. Якість показує міру переваги одного виробу над іншими за умов реальної експлуатації або використання товару споживачем. Цей показник характеризує ступінь ринкової відповідності продукту потребам споживача за техніко-експлуатаційними та економічними параметрами. Вона є найважливішою передумовою успіху підприємства на ринку. Якісна продукція отримає конкурентні переваги у числі перших.

Безумовно, якість продукції дуже багатогранна. Вона має фізичну і технічну суть, оскільки продукція – це фізичний об’єкт, змінений працею людини. Продукції в результаті виробничої діяльності надаються певні технічні властивості, пов’язані з її корисністю, надійністю тощо. Якість має економічну складову, тому що в кожному виробі є певна кількість суспільно необхідної праці. Продукція має товарну форму і підлягає економічному обліку. Якість визначає значну частину матеріального світу, що задовольняє соціальні потреби.

Відомо багато визначень поняття „якість продукції”, серед яких найточніше сформульоване Європейською організацією з контролю якості: „Продукція вважається доброї якості, якщо при мінімальних витратах протягом усього її життєвого циклу вона максимально сприяє здоров’ю і щастю людей, які залучені до її проектування і відновлення (повторного використання) за умови мінімальних витрат енергії та інших ресурсів”. Таке формулювання чітко визначає зв’язок проблеми якості продукції з іншими життєво важливими для людини проблемами – збереженням навколишнього середовища, раціональним використанням природних ресурсів, впливом результатів господарської діяльності на умови життя наших нащадків.

Отже, коли ми розглядаємо якість як сукупність характеристик, то це об’єктивно існуюча, незалежно від відношення до неї людей, комплексна характеристика будь-якої споживчої вартості, але про сукупність характеристик не можна сказати, влаштовує вона нас чи ні. Коли ж ми говоримо про якість як про економічну категорію, то це вже відношення людей до тієї чи іншої сукупності властивостей споживчої вартості. У цьому випадку якість - це споживча оцінка, яка характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, якими з урахуванням цих умов наділили її виробники. Ось тут як раз і доречні епітети „висока”, „низька”, „добра”, „погана”. A сукупність характеристик не може бути поганою чи доброю, низькою чи високою - вона просто об’єктивно існує.

Це одна із сторін поняття „якість”. Коли в цьому аспекті ми розглядаємо якість конкретного об’єкта, то перераховуємо всі значення показників, що характеризують ті чи інші його властивості. Такий підхід до якості відповідає визначенню, приведеному в МС ІСО 8402: „Якість – сукупність характеристик об’єкта, які відносяться до його здатності задовольняти сталі і припущені потреби”.

На основі загального поняття якості продукції можна сформулювати визначення якості продукції гірничодобувного виробництва. Вона є сукупністю властивостей добутого мінерального продукту, які обумовлюють придатність використання його у вигляді сировини, а також для експлуатації чи кінцевого споживання.

Якість будь-якої промислової продукції визначається якістю вихідної сировини і якістю роботи:

, (8.1)

де – відповідно якість продукції, сировини і роботи.

Сировина є об’єктом виробництва. У гірничодобувній промисловості об’єкти виробництва – родовища (поклади) корисних копалин. Оскільки родовища з плином часу не можуть залишатись рівноцінними, умови для формування якості продукції шахт, рудників і кар’єрів не однакові. Природно, що більш висока якість руди легше забезпечується при розробці родовища з багатими рудами і менше – при складних гірничотехнічних умовах.

Розглядаючи другий компонент формули (8.1) q_p – якість роботи, необхідно виходити з того, що робота містить у собі не тільки виробничу діяльність з перетворення сировини в товарний продукт, але і проектно-конструкторську її складову (якість проекту).

На відміну від інших видів, гірничі роботи значною мірою залежать від природних умов. Ці умови (якість руди в надрах, міцність руди і порід, кут падіння і потужність покладу, стійкість масиву гірничих порід та ін.) по-різному чи побічно впливають на якість добутої рудної маси, ускладнюючи, як правило, виконання гірничих робіт.

Виходячи з вищесказаного, загальний вираз якості продукції гірничодобувного виробництва можна представити у вигляді:

, (8.2)

де – відповідно якість видобутої рудної маси, руди в промислових контурах покладу і гірничих робіт;

– показник, що характеризує складність природних умов виробництва гірничих робіт.

Якість гірничих робіт – комплексне поняття, що включає в себе технічний, технологічний і організаційний рівень гірничих робіт, обумовлений ступенем їхньої відповідності геологічним і гірничотехнічним умовам розробки конкретного родовища корисної копалини чи його ділянок.

За інших рівних умов якість гірничих робіт характеризується сукупністю наступних показників:

• рівнем видобутку корисної копалини з надр;

• засміченням корисної копалини породами, що знаходиться в ній;

• ступенем забезпечення стабільності якості рудної сировини в процесі її видобутку.

Для споживачів продукції гірничодобувних підприємств має дуже важливе значення не тільки абсолютний рівень показників якості мінеральної сировини (наприклад, вміст металу в руді), а й забезпечення стабільності цих показників (що більш важливе), тобто мінімізація їх коливань у кожному об’ємі руди і між окремими її партіями. Досягається це за рахунок виконання визначених заходів щодо стабілізації показників якості копалин.

Стабілізація якості корисних копалин складає багатоетапний процес формування однорідного складу копалини при її видобутку і первинній переробці. Здійснюється цей процес на всіх етапах гірничих робіт, починаючи від оконтурювання покладів, вибору напрямку і послідовності розробки родовища, обґрунтування способу розкриття і системи розробки до одержання товарної продукції гірничого підприємства. Стабілізація якості корисних копалин – поняття більш загальне, ніж усереднене, що являє собою процес змішування обсягів різноякісної мінеральної сировини у визначених пропорціях з метою вирівнювання (усереднення) її складу.

Усереднення – це завершальна стадія багатоетапного процесу стабілізації якості видобутої корисної копалини. Сам цей термін прийшов у гірниче виробництво з металургії, де при підготовці шихти до плавки вирівнюють склад рудної сировини, одержуючи (шляхом перемішування декількох різноякісних руд і інших добавок) усереднену масу. Усереднення широко використовується й у збагаченні.

Якщо ж розглядати поняття “якість” стосовно гірничо-металургійного комплексу загалом, то слід зауважити, що якість видобутих корисних копалин формується під сукупним впливом великої кількості факторів, які можна об’єднати в групи:

• природні;

• економічні;

• технологічні (включаючи технічні й організаційні).

У табл. 8.1 подано ці групи і найбільш важливі їх складові, що впливають на зміну якості видобутих корисних копалин. Між багатьма з цих факторів існують прямі взаємозв’язки і взаємозалежності. Таблиця 8.1