2.2.2. Класифікація, склад та структура оборотних коштів
Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості і залежить від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції, що виготовляється, матеріально-технічного постачання тощо.
Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.
Наприклад: особливість видобувних галузей полягає в тому, що видобуток корисних копалин ведеться з надр, які знаходяться у державній власності. Унаслідок цього в складі оборотних коштів кар'єрів, рудників, шахт сировина й основні матеріали практично відсутні. Однак ці елементи присутні в складі оборотних коштів гірничо-збагачувальних комбінатів на збагачувальних і брикетних фабриках; ремонтно-механічних майстерень і заводів; заводів гірничого машинобудування, що входять у структуру гірничодобувної галузі.
Структура оборотних коштів – це співвідношення окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу до їхньої загальної наявності, яке виражається у відсотках.
Структура оборотних коштів впливає на ефективність їх використання. Так кошти, вкладені у виробничі запаси, обертаються швидше, ніж кошти у витратах майбутніх періодів і т.д. Тому вивчення структури і закономірностей її зміни має велике значення для підвищення економічної ефективності використання оборотних коштів.
За розрахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (у тому числі на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу – 28% (з них близько 17% - вартість готової продукції, а 6% - грошові кошти). У залежності від визначальних факторів структура оборотних коштів гірничодобувних галузей промисловості має ряд особливостей.
Для визначення складу і структури оборотні кошти класифікуються за певними ознаками (рис. 2.11).
1. Виробничі запаси.
У складі виробничих запасів враховуються запаси сировини й основних матеріалів, допоміжних матеріалів, палива, тари і тарних матеріалів, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Питома вага виробничих запасів у гірничодобувній промисловості вдвічі менше, ніж у цілому по промисловості; у виробничих запасах незначна частка основних матеріалів, що є характерним лише на підприємствах з переробки корисних копалин.
До сировини й основних матеріалів відносять предмети праці, що складають матеріальну основу готового продукту (вугілля – для коксу, руда – для чавуну, метал – для машин і т.д.).
Рис. 2.11. Склад і класифікація оборотних коштів
Запаси допоміжних матеріалів у гірничодобувній промисловості складають 20–30% від усіх виробничих запасів, що у 2–3 рази перевищує цю величину в цілому для промисловості. Це пояснюється великою витратою різного роду кріпильних матеріалів, вибухових речовин, бурової сталі та ін., що залежить від геологічних характеристик родовищ, які розроблюються, і гірничотехнічних умов виробництва. Допоміжні матеріали, на відміну від основних, речовинно не входять до складу видобутих корисних копалин, але їхня наявність необхідна для забезпечення процесу їх видобутку. Допоміжні матеріали (мастильні та обтиральні, запасні частини) споживаються засобами праці, служать для полегшення умов праці (вибухові матеріали і т.п.), створюють безпечні умови праці (лісові матеріали, спецодяг, спецвзуття). На гірничодобувних підприємствах використовується понад 3000 найменувань конкретних предметів, що відносяться до допоміжних матеріалів.
Паливо (газ, бензин і т.п.) – один з видів допоміжних матеріалів, однак унаслідок важливості їх для народного господарства вони виділені в окремий елемент оборотних коштів. У даній статті відображаються кошти, передбачені для створення запасів палива на виробничі і побутові потреби гірничих підприємств. Частка цього елемента оборотних коштів у виробничих запасах не перевищує 1–2%.
Тара і тарні матеріали – ємності, призначені для пакування продукції (бочки, мішки). Особливостями гірничодобувної промисловості є витрати на тару і тарні матеріали, у яких надходять різні матеріали від заводів-постачальників (інвентарні шухляди, кабельні котушки, вибухові речовини, і засоби проведення вибухів і т.п.), а відвантаження корисних копалин здійснюється без пакування.
Запасні частини призначені для заміни деталей машин і устаткування під час їхніх поточних ремонтів.
Малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та інші) – є засобами праці, які мають термін служби менший одного року або вартість меншу, ніж установлено підприємством для основних засобів.
2. Незавершене виробництво в гірничодобувній промисловості – це витрати на видобуток гірничої маси, яка внаслідок особливостей технологічного процесу протягом визначеного періоду часу не здатна стати готовою продукцією. Це характерно для збагачувальних, агломераційних фабрик та фабрик огрудкування, ремонтно-механічних і машинобудівних заводів, що знаходяться в системі гірничодобувної галузі.
3. Витрати майбутніх періодів – це витрати некапітального характеру великої одиночної вартості на виконання науково-дослідних, раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату тощо, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому. На гірничодобувних підприємствах – це витрати на проведення гірничопідготовчих і розкривних робіт, які не можуть бути списані на собівартість видобутку корисних копалин у поточному періоді. Вони списуються поступово, у міру їх використання під час видобувних робіт.
4. Готова продукція – це вартість виробленої продукції, що відповідає встановленим стандартам та призначена для продажу споживачам.
Наявність запасів готової продукції на складі підприємств обумовлено необхідністю накопичення мінімальних транспортних партій готової продукції, а також є наслідком можливих ускладнень зі збутом продукції й з організацією її транспортування споживачам.
Відвантажена продукція – це відправлена покупцю готова продукція, але не оплачена з різних причин: не минув термін надходження платежів, покупець не може оплатити її в термін (через відсутність у нього грошових коштів) чи відмовляється оплачувати отриману готову продукцію, тому що вона не відповідає встановленим стандартам, або з інших причин.
5. Грошові кошти та їх еквіваленти включають як реальні гроші, які перебувають у касі підприємства та на банківських рахунках у національній чи іноземній валюті, в дорозі, так і у формі грошових документів.
Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості, що виникає внаслідок взаємних розрахунків між підприємствами за надані їм послуги або здійснену поставку продукції, а також за розрахунками з бюджетом (у зв'язку з переплаченими податками, зборами та іншими платежами до бюджету), виданими авансами, нарахованими дивідендами, відсотками, роялті тощо.
Дебіторська заборгованість може бути представлена такими її видами: векселі одержані; заборгованість за товари, роботи, послуги; заборгованість за розрахунками. Векселі одержані – це заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію, яка забезпечується векселем. Вексель – це безумовне письмове зобов'язання сплатити певну суму протягом визначеного періоду чи у встановлений термін на користь пред'явника векселя. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – це заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). Надання продукції в кредит сприяє зростанню обсягів реалізації, але водночас існує ризик її неповернення боржником, тобто можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості.
За рівнем охоплення нормуванням оборотні кошти поділяють на нормовані і ненормовані. До нормованих належать ті елементи оборотних коштів, мінімальні запаси яких можуть бути розраховані з достатнім ступенем точності. До нормованих належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі, витрати майбутніх періодів. До ненормованих оборотних коштів належать – продукція відвантажена, але ще не оплачена, кошти в розрахунках, кошти в касі підприємства і на рахунках в банку та ті елементи оборотних коштів, мінімальні запаси яких буває складно визначити.
За рівнем ліквідності розрізняють оборотні кошти: високоліквідні (грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції); швидколіквідні - ті, що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість та інші оборотні кошти); повільноліквідні – ті, що повільно реалізуються (запаси). Така класифікація застосовується при аналізі ліквідності балансу, який полягає у порівнянні ліквідних засобів із зобов'язаннями підприємства, згрупованими за термінами погашення. Ліквідність характеризує час, необхідний для перетворення окремих видів оборотних коштів у готівку. Чим швидше той чи інший вид може набути грошової форми, тим вища його ліквідність.
Залежно від ступеня ризику розрізняють такі групи оборотних коштів: перша – з мінімальним ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); друга – з малим ризиком вкладень (дебіторська заборгованість без урахування сумнівної, виробничі запаси, залишки готової продукції і товарів за винятком тих, що не користуються попитом); третя – з великим ризиком вкладень (сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом). Класифікація оборотних коштів підприємства не обмежується вищепереліченими ознаками, однак їх можна вважати найважливішими.