Лекція 15. Науково-технічний прогрес та інноваційна діяльність у гірничорудній галузі промисловості
ПРОГНОЗУВАННЯ Й ПЛАНУВАННЯ НТП НА ПІДПРИЄМСТВІ
Закордонна й вітчизняна практика вже давно довела, що підприємства, особливо великі й середні, не можуть розраховувати на успіх без систематичного прогнозування й планування НТП. У цілому прогнозування являє собою науково обґрунтоване передбачення розвитку соціально-економічних і науково-технічних тенденцій.
Науково-технічний прогноз — обґрунтована імовірнісна оцінка перспектив розвитку певних галузей науки, техніки й технології, а також необхідних для цього ресурсів і організаційних заходів. Прогнозування НТП на підприємстві дає можливість як би заглянути в майбутнє й побачити, які найбільш імовірні зміни можуть відбутися в області застосовуваних техніки й технології, а також у продукції, що випускається, і як це позначиться на конкурентоспроможності підприємства.
Прогнозування НТП на підприємстві — це, по суті, знаходження найбільш імовірних і перспективних шляхів розвитку підприємства в технічній області.
Об'єктом прогнозування можуть бути техніка, технологія і їх параметри, організація виробництва й праці, керування підприємством, нова продукція, необхідні фінанси, НДР, підготовка наукових кадрів і ін.
По змісту розрізняють прогнози:
• появи принципово нових відкриттів і винаходів;
• областей використання вже зроблених відкриттів;
• появи нових конструкцій, машин, устаткування, технологій і їх поширення у виробництві.
За часом прогнози можуть бути: короткострокові ( до 2-3 років), середньострокові ( до 5-7 років), довгострокові ( до 15-20 років).
Дуже важливо, щоб на підприємстві досягалася безперервність прогнозування, тобто наявність усіх тимчасових прогнозів, які періодично повинні переглядатися, уточнюватися й продовжуватися. Вітчизняна й закордонна практика нараховує близько 150 різних методів розробки прогнозу, але на практиці найбільше поширення одержали наступні методи:
• методи екстраполяції;• методи експертних оцінок;• методи моделювання.
Суть методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей, що склалися в науці й техніцы в передпрогнозний період, на майбутнє. Недолік даного методу полягає в тому, що він не враховує багатьох факторів, які можуть з'явитися в прогнозованому періоді й значною мірою змінити сложившуюся передпрогнозну закономірність (тенденцію), яка склалася, а це може суттєво вплинути на точність прогнозу.
Методи екстраполяції найбільше доцільно застосовувати для прогнозування напрямків науки й техніки, що змінюються в часі еволюційним шляхом, у тому числі для прогнозування процесів, що розбудовуються екстенсивним шляхом. При прогнозуванні нових напрямків розвитку науки й техніки більш ефективні методи, що враховують випереджальну інформацію про нові технічні ідеї й принципи. Одним із цих методів може бути метод експертних оцінок.
Лекція 16 Інвестиційна діяльність в гірничорудній галузі промисловості
МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
У період планової економіки діяла офіційно затверджена методика визначення економічної ефективності капітальних вкладень. Згідно з нею визначалася абсолютна й порівняльна ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень для різних рівнів обчислюється по формулах:
а) на народногосподарському рівні
де Еп/х — коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних вкладень на народногосподарському рівні;
— приріст національного доходу;
К — капітальні вкладення, що викликали приріст національного доходу;
Тor — строк окупності капітальних вкладень;
б) на галузевому рівні (Ео)
де НЧП - приріст нормативної чистої продукції;
в) на рівні підприємств
для прибуткових підприємств:
для збиткових підприємств:
де П — приріст прибутки на підприємстві за рахунок вкладення інвестицій;
С1, С2 — собівартість одиниці продукції до й послу вкладення інвестицій;
V2 — обсяг випуску продукції після використання капітальних вкладень.
Розраховані в такий спосіб показники абсолютної ефективності капітальних вкладень рівнялися з нормативними величинами. Якщо вони були рівні або перевищували значення нормативних коефіцієнтів ефективності капітальних вкладень, то вважалося, що капітальні вкладення в економічному плані обґрунтовані.
Значення нормативних коефіцієнтів капітальних вкладень були диференційовані по галузях господарства й коливалися від величини 0,07 до 0,25.
У сучасних умовах основний недолік даної методики полягає в тому, що величини нормативних коефіцієнтів ефективності капітальних вкладень у значній мірі занижені. В умовах ринкової економіки їх величина повинна адекватно змінюватися залежно від зміни рівня інфляції й бути на рівні процентної ставки або іншого аналогічного критерію, наприклад ставки дивіденду.
Методика визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень заснована на порівнянні наведених витрат по варіантах. Згідно із цією методикою економічно доцільним варіантом вважається той, який забезпечує мінімум приведених витрат, тобто
де Сi — собівартість продукції по варіантах;
Кi — капітальні вкладення по варіантах.
При цьому річний економічний ефект від реалізації кращого варіанта визначається по формулі
де З1, З2 — наведені витрати по варіантах;
С1, С2 — собівартість продукції по варіантах;
К1, К2 — капітальні вкладення по варіантах.
Порівняльний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень визначається по формулах:
Якщо Eср Еп, то із цього випливало, що капітальні вкладення в економічному плані обґрунтовані.
Недоліком даної методики є й те, що критерієм для визначення кращого варіанта є наведені витрати, а не прибуток, який найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки. Крім того, дана методика не може бути використана при обґрунтуванні капітальних вкладень, що направляються на поліпшення якості продукції, тому що поліпшення якості продукції на підприємстві, як правило, веде до збільшення витрат виробництва продукції.
Тому великий теоретичний і практичний інтерес представляє методика визначення вигідності вкладення інвестицій у розвинених країнах з ринковою економікою, яка протягом десятиліть не перетерпіла істотних змін, що свідчить, по-перше, про її глибоку наукову обґрунтованість, по-друге, про її підтвердження практикою.
Основні методичні підходи досить докладно описані в економічній літературі західних країн. Відомі два методи розв'язку даної проблеми, хоча вони мають і багато загального.
Перший метод зв'язаний з порівнянням величини інвестицій з величиною одержуваного доходу від їхнього використання шляхом зіставлення ціни попиту із ціною пропозиції. Підприємець зацікавлений у вкладенні інвестицій, тобто в придбанні капітального товару, тільки в тому випадку, якщо очікуваний дохід від його використання за певний період складе не менш величини вкладення інвестицій. Але як зрівняти ці величини?
Підприємець за товар відразу платить певну суму, а дохід буде одержувати частинами протягом ряду років. Слід визначити, скільки коштує той дохід, який підприємець може одержати в майбутньому, у момент вкладення інвестицій. У світовій практиці подібні розрахунки називають дисконтованими, а отриману в результаті цих розрахунків величину називають дисконтованою або поточною вартістю.
Дисконтована вартість (PV) будь-якого доходу (П) через певний період (Т) при процентній ставці (r) буде рівна:
де 1, 2, 3,..., n-роки, протягом яких очікуються щорічні доходи в розмірах П1, П2, П3,..., Пn.
Із цієї формули випливає, що дисконтована вартість якоїсь суми буде тим нижче, чим більше строк, через який вкладник має намір одержати певну суму П, і чим вище процентна ставка r.
Вигідність вкладення інвестицій, як було вже відзначене, визначається шляхом зіставлення ціни попиту із ціною пропозиції.
Ціна попиту (ДР) на товар — це найвища ціна, яку міг би заплатити підприємець. Вона дорівнює дисконтованій вартості очікуваного чистого доходу від вкладення інвестицій:
ДР = PV очікуваного чистого доходу.
Підприємець не буде вкладати інвестиції більше цієї суми (ціни попиту), а якщо ні, то йому вигідніше вкласти гроші в банк під відсотки.
Ціна пропозиції товару (СР) визначається як сума витрат виробництва цього товару й витрат на його реалізацію. Як правило, це ціна, зазначена в прейскуранті, або продажна ціна.
Отже, можна зробити наступний вивід: якщо ціна попиту на капітальний товар перевищує ціну його пропозиції, то фірмі має сенс здобувати додаткові одиниці товару; якщо ціна попиту дорівнює ціні пропозиції, то для підприємця буде однаково правильно кожне з інвестиційних рішень — здобувати або не здобувати додаткові товари; для підприємця невигідно вкладати інвестиції, якщо ціна попиту нижче ціни пропозиції.
Виходить, стратегія прийняття фірмою інвестиційного розв'язку залежить в остаточному підсумку від співвідношення ціни попиту й ціни пропозиції.
Якщо все це перевести на більш зрозумілі нам терміни, то це означає:
якщо Д> К- вигідно вкладати інвестиції;
якщо Д < К — невигідно;
якщо Д = К-досягаються рівноцінні умови,
де Д- дохід (прибуток), який може бути отриманий за рахунок реалізації якогось проекту. Він визначається на основі дисконтування;
До-Капітальні вкладення, необхідні для реалізації проекту.
У нашому випадку Д є ціною попиту, К- ціною пропозиції.
Другий метод визначення економічної доцільності вкладення інвестицій пов'язаний з порівнянням норми віддачі від інвестицій із процентною ставкою або іншими аналогічними критеріями.
Норма віддачі інвестицій визначається по формулі
Якщо ROR>r, то фірмі вигідно вкладати інвестиції, якщо ж ROR < r — невигідно. При ROR = r досягаються рівноцінні умови.
Варто зазначити оцінку ефективності інвестиційних проектів, адаптовану для умов ринкової економіки.
Головними з них є:
• моделювання потоків продукції, ресурсів і коштів;
• облік результатів аналізу ринку, фінансового стану підприємства, що претендує на реалізацію проекту, ступені довіри до керівників проекту, впливу реалізації проекту на навколишнє природне середовище і т.д.;
• визначення ефекту за допомогою зіставлення майбутніх інтегральних результатів і витрат з орієнтацією на досягнення необхідної норми доходу на капітал або інших показників;
• приведення майбутніх різночасних витрат і доходів до умов їх порівнянності по економічній цінності в початковому періоді;
• облік впливу інфляції, затримок платежів і інших факторів, що впливають на цінність використовуваних коштів;
• облік невизначеності й ризиків, пов'язаних зі здійсненням проекту.
Методичні рекомендації орієнтовані на розв'язок наступних завдань:
• оцінки реалізуємості й ефективності інвестиційних проектів;
• обґрунтування доцільності участі в реалізації інвестиційних проектів зацікавлених підприємств, банків, російських і іноземних інвесторів, федеральних і регіональних органів державного керування;
• порівняння варіантів проекту;
• державна, галузева й інші види експертиз інвестиційних проектів.
Ефективність проекту характеризується системою показників, що відбивають співвідношення витрат і результатів стосовно до інтересів його учасників.
Розрізняють наступні показники ефективності інвестиційного проекту:
• показники комерційної (фінансової) ефективності фінансові наслідки реалізації проекту що враховують для його безпосередніх учасників;
• показники бюджетної ефективності, що відбивають фінансові наслідки здійснення проекту для, регіонального або місцевого бюджету;
• показники економічної ефективності, що враховують витрати й результати, пов'язані з реалізацією проекту, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту, які й допускають вартісний вимір. Для великомасштабних проектів рекомендується обов'язково оцінювати економічну ефективність.
У процесі розробки проекту проводиться оцінка його соціальних і екологічних наслідків, а також витрат, пов'язаних із соціальними заходами й охороною навколишнього середовища.