2.1.2. Облік та оцінка основних засобів

Для організації і проведення різних видів обліку основних засобів підприємств можна використати наведену раніше їх класифікацію (див. рис. 2.2).

Облік основних засобів може проводитись у натуральному та вартісному виразі. Облік основних засобів у вартісному виразі називається їх оцінкою. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Облік основних засобів у натуральному виразі потрібен для оцінки їх технічного стану. Він здійснюється шляхом використання інформації, наявної в технічних паспортах, які заведено на кожну одиницю засобів праці. У таких паспортах дається всебічна характеристика кожного об'єкта оцінки, а саме:

• дата виготовлення;

• технічні параметри (надійність);

• маса і габарити;

• гарантійний термін роботи (строк служби);

• технологічні можливості;

• продуктивність (швидкодія);

• дата введення та первісна вартість;

• кількість ремонтів;

• кількість і особливості проведених модернізацій;

• ступінь зносу;

• дата виведення з експлуатації та ін.

Отже, такий облік дає змогу встановити кількісний і якісний склад основних засобів кожного виду та типорозмірів, їх вікову та технологічну структуру з кожного виробничого підрозділу і з підприємства в цілому. Однак, на основі даних такого обліку неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві основних засобів. Практично не можна поєднати в натуральному виразі кількість верстатів–автоматів і транспортних засобів, будівель і передавальних засобів, малоцінні необоротні матеріальні активи. Тобто, підрахувати можна лише кількість засобів праці одного типорозміру й певного виду, що свідчить про обмежену сферу застосування такого обліку.

Вартісна форма оцінки основних засобів необхідна для планування розширеного відтворення основних засобів; визначення розмірів амортизаційних відрахувань; розрахунків економічних показників ефективності господарської діяльності підприємства.

Оцінка основних засобів підприємства – це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб визначити загальну величину основних засобів, їх динаміку і структуру, й проводиться з метою визначення ступеня зносу, планування витрат на відтворення основних засобів, шляхом оновлення, модернізації та ремонту їх складових.

Розрізняють такі види оцінки основних засобів:

• первісна;

• залишкова;

• ліквідаційна;

• середньорічна;

• балансова;

• амортизована;

• справедлива;

• переоцінена;

• відновлювальна.

Первісна вартість - фактична вартість основних засобів у момент їх придбання чи введення в експлуатацію. Згідно з П(С)БО 7 первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Вона складається з елементів витрат, наведених на схемі (рис. 2.3):

ВОЗ_П = Впр + В_р + Трансп + Монт + Інш , грн. (2.1)

Залишкова вартість основних засобів характеризує їх реальну вартість, що не переноситься на вартість виготовленої продукції. Вона визначається як різниця між повною первісною (відновлюваною) вартістю і сумою зносу на певну дату, що виражена сумою амортизаційних відрахувань:

ВОЗ_з = ВОЗ_П - СПР = ВОЗ_П - АВ, грн., (2.2)

де  СПР – загальна сума спрацювання основних засобів підприємства з початку експлуатації до звітного моменту часу;

АВ – загальна сума амортизаційних відрахувань з початку експлуатації, грн:

АВ = (ВОЗ_П • Н_а • Т_екс) / 100% , грн., (2.3)

де Н_а – середньорічна норма амортизації, %;

Т_екс – кількість років експлуатації об’єкта з моменту введення, років.

Ліквідаційна вартість основних засобів - це сума коштів чи вартість будь-яких активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних засобів (необоротного активу) після закінчення терміну її корисного використання за винятком витрат, пов'язаних з таким продажем (ліквідацією), тобто ліквідаційна вартість представляє собою вартість можливої реалізації основних засобів після закінчення терміну їхньої служби. Визначення ліквідаційної вартості є винятково самостійним рішенням підприємства на основі прогнозної оцінки можливої вартості, за якою може бути продано об'єкт основних засобів з урахуванням його працездатності після закінчення терміну експлуатації.

Для аналітичних розрахунків та оформлення аналітичної звітності використовується показник середньорічної, балансової та амортизованої вартості основних виробничих засобів.

Елементи витрат, що беруть участь у формуванні первісної вартості основних виробничих засобів, ВОЗП

Контрактна вартість придбання об'єкта основних виробничих засобів (Впр) (без непрямих податків)

+

Суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків)

+

Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів (Вр)

+

Суми ввізного мита

+

Суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству)

+

Витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів

+

Витрати на транспортування (Трансп), установку, монтаж (Монт), налагодження основних засобів

+

Інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою (Інш)

=

Первісна вартість об'єкта основних виробничих засобів, ВОЗП

Рис. 2.3. Визначення первісної вартості об'єкта основних виробничих засобів

Середньорічна вартість основних виробничих засобів передбачає оцінку їх об'єктів з урахуванням строку введення або вилучення з виробництва, розраховується за формулою:

(2.4)

де ВОЗ_поч – вартість основних засобів на початок року, грн;

ВОЗ_в, ВОЗ_виб – вартість основних засобів, які відповідно введено в дію та виведено з експлуатації у відповідному місяці (t) поточного року, грн;

t_в – кількість місяців функціонування основних засобів, які введено в дію;

(12- t_вив) – кількість місяців, упродовж яких основні засоби, що вибули, не функціонували; t_вив – місяць, у якому було виведено об’єкт основних засобів;

N_t – кількість повних місяців від дати введення, вибуття (t) до кінця року.

Незалежно від того, на яку дату місяця здійснено введення або вибуття основних фондів, для об’єктів, що вибули у звітному місяці, він вважається повністю робочим, а для об’єктів, що введені в поточному місяці, їх облік починається з першого числа місяця, наступного за поточним.

Балансова вартість – це вартість, за якою об’єкти основних засобів зараховуються на баланс підприємства. Вона еквівалентна залишковій вартості об’єктів основних засобів. Методику обчислення даного показника наведено у п. 2.1.3.

Амортизована вартість основних засобів визначається з метою встановлення розміру коштів, необхідних на їх повне відновлення, використовується при обчисленні амортизаційних відрахувань у бухгалтерському обліку. Це вартість їх спрацювання за весь нормативний термін експлуатації:

ВОЗ_ам = ВОЗ_П – ВОЗ_лікв, грн., (2.5)

де ВОЗ_лікв – ліквідаційна вартість основних засобів.

Під справедливою вартістю основних засобів розуміється сума, за якою може бути здійснено обмін активами в результаті операції між обізнаними зацікавленими і незалежними сторонами. Вона передбачає оцінку за ринковою вартістю для будинків і землі (на основі кадастру), машин і устаткування з урахуванням їх фактичного зносу.

Переоцінена вартість основних засобів – це вартісний вираз необоротних активів після їх переоцінки.

Згідно з П(С)БО 7 підприємство може здійснювати переоцінку основних засобів. Така переоцінка здійснюється в тих випадках, коли справедлива вартість об’єкта більш ніж на 10% відрізняється від залишкової. Тут слід зауважити, що у разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Крім цього необхідно зазначити, що згідно з уже згадуваним Положенням (стандартом) переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою періодичністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Переоцінка основних виробничих засобів може здійснюватися у двох формах:

• дооцінка - збільшення залишкової вартості об'єкта основних засобів унаслідок збільшення його корисності;

• уцінка - зменшення залишкової вартості об'єкта основних засобів унаслідок зменшення його корисності.

При цьому під зменшенням корисності слід розуміти втрату економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Для коригування величини залишкової вартості об’єкта основних засобів (дооцінки або уцінки) з метою приведення її до рівня справедливої вартості застосовується індекс переоцінки (І_п), який обчислюється за формулою:

(2.6)

де – справедлива вартість, визначена шляхом експертної оцінки, грн.;

– залишкова вартість об’єкта, грн.

Переоцінена первісна вартість об’єкта основних засобів ( ) визначається за формулою:

. (2.7)

Переоцінену суму зносу об’єкта основних засобів ( ) обчислюють за формулою

(2.8)

де — сума зносу об’єкта основних засобів, грн.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат.

Відновлювальна вартість – це витрати на введення в експлуатацію вже діючих на підприємстві об’єктів, розрахована в цінах і тарифах поточного періоду часу. Якщо вона різко відрізняється від первісної вартості, за рішенням Кабінету Міністрів України централізовано проводять переоцінку всіх об’єктів основних засобів за відновлювальною вартістю. За період 1990-1996 рр. було проведено 6 таких переоцінок. Розраховується за формулою:

, грн., (2.9)

де ΔПп – середньорічний відсоток приросту продуктивності праці в країні, %;

t – кількість років експлуатації основних засобів.

Ця вартість показує, скільки б коштувало зараз створення засобів праці, придбаних раніше. Наприклад, будівля цеху була введена в експлуатацію у 2002 році, її вартість - 55 000 грн. У 2005 році будівництво такої ж будівлі коштувало б 47 500 грн. Отже, первісна вартість об’єкта – 55 тис. грн., а відновлювальна – 47,5 тис. грн.

Однакові об’єкти основних засобів, оцінені за відновлювальною вартістю, мають однакову ціну, незважаючи на те, коли вони були створені та введені в експлуатацію. У результаті підвищення продуктивності суспільної праці та зниження цін відновлювальна вартість основних засобів за наявності мінімального впливу інфляційного чинника менша за первісну.