2.3.6. Фактори зміни і резерви зростання продуктивності праці та кількісна оцінка їх впливу

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка програм підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації факторів, що впливають на рівень продуктивності праці.

Фактори зміни продуктивності праці класифікують за рядом ознак.

За сферами впливу та можливостями їх урахування в практичній діяльності усі фактори зміни продуктивності праці поділяють на:

─ загальнодержавні і загальноекономічні (законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення у суспільстві, природні ресурси, перехід на більш економічні види енергії, паливо, сировину і матеріали, уведення в дію нових потужностей);

─ галузеві (удосконалення управління галуззю; упровадження нових технологій; удосконалення форм суспільної організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо);

─ внутрішньовиробничі (характер продукції, технологія та устаткування, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва і праці, системи мотивації тощо).

Зовнішні (загальнодержавні і загальноекономічні) фактори мають прямий господарський інтерес і повинні враховуватись підприємством при розробці планів.

Внутрішньовиробничі фактори відіграють вирішальну роль у змінах рівня продуктивності праці і на них підприємство може безпосередньо впливати.

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють невикористані реальні можливості економії праці, реалізація яких забезпечила б досягнення мінімальних витрат праці на одиницю продукції (робіт, послуг), обумовлених впливом певного чинника при незмінних інших умовах.

Резерви зростання продуктивності праці класифікують за різними ознаками.

За часом використання розрізняють поточні і перспективні резерви.

Поточні резерви пов’язані з поліпшенням використання робочого часу та часу роботи машин, агрегатів і устаткування й можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається через тривалий період (більше року), оскільки їх реалізація пов’язана з суттєвими вдосконаленнями техніко-технологічної бази підприємства, організації й управління виробництвом.

За сферами реалізації резерви, як і фактори, поділяють на загальнодержавні, галузеві та внутрішньовиробничі.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці країни і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств, неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Галузеві резерви пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці підприємств галузі (недосконале управління галуззю, використання застарілих технологій, неефективні форми суспільної організації праці: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва).

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах і обумовлені недовикористанням матеріально-технічної бази виробництва: нереалізовані можливості повного використання засобів праці за часом та за технічними параметрами; недовикористання можливостей використовуваної (прогресивної) технології та технічного оснащення підприємства, нереалізовані можливості використовуваних (прогресивних) предметів праці; невідповідність продукту праці вимогам стандарту; недовикористання можливостей особистого чинника виробництва, недовикористання можливостей раціонального поєднання матеріально-технічних та особистих чинників виробництва.

Внутрішньовиробничі резерви поділяють на загальнофірмові, цехові та резерви робочих місць.

За змістом резерви продуктивності праці поділяються на:

─ соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використання робочої сили;

─ матеріально-технічні, що передбачають використання більш ефективних засобів виробництва;

─ організаційно-економічні полягають в удосконаленні взаємодії робочої сили і засобів виробництва.

За ознаками можливостей використання резерви поділяють на:

─ резерви запасу (недовикористання потужностей, змінності роботи, передових методів праці);

─ резерви втрат (втрати робочого часу, непродуктивні витрати).

За напрямами впливу внутрішньовиробничі резерви поділяють на:

─ резерви зниження трудомісткості продукції;

─ резерви підвищення ефективності використання робочого часу;

─ резерви вдосконалення структури кадрів.

Оскільки резерви зростання продуктивності праці виступають як невикористані можливості скорочення затрат праці під впливом тих чи інших чинників, кожен резерв можна розглядати відносно певного чинника, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації чинників. Така класифікація дає можливість найповніше виявити склад та структуру резервів, провести комплексний аналіз при їх оцінюванні, установити основні причини та накреслити шляхи усунення втрат і нераціональних затрат праці на виробництві.

Взаємозв’язану класифікацію факторів зміни (зростання чи зниження) та резервів підвищення продуктивності праці використовують для забезпечення методологічної єдності аналізу і планування зростання продуктивності праці на всіх рівнях управління. При цьому всю сукупність різноспрямованих факторів зміни продуктивності праці об’єднують у наступні типові групи.

1. Підвищення технічного рівня виробництва.

1.1. Удосконалення засобів праці:

─ упровадження високопродуктивних машин, агрегатів, транспортних засобів;

─ комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів;

─ удосконалення діючих агрегатів, машин і вузлів, модернізація устаткування.

1.2. Удосконалення технологічних процесів:

─ удосконалення технології робіт;

─ інтенсифікація технологічних процесів.

1.3. Використання нових видів сировини і матеріалів.

1.4. Комплексне використання сировини і відходів:

використання відходів виробництва (щебеню із скельних розкривних порід, будівельного піску із шламових відходів збагачувальних фабрик та доменного шлаку).

2. Удосконалення управління, організації виробництва і праці.

2.1. Удосконалення управління виробництвом:

─ удосконалення організаційної і виробничої структури підприємства;

─ спрощення схем і вдосконалення методів управління;

─ раціональний розподіл функцій управління;

─ розвиток і вдосконалення форм суспільної організації виробництва.

2.2. Удосконалення організації виробничих процесів:

─ жорстке дотримання режимів роботи структурних підрозділів;

─ забезпечення ритмічної та неперервної роботи;

─ удосконалення організації технічного контролю за виробництвом;

─ покращення організації забезпечення сировиною, матеріалами, паливом, енергією, напівфабрикатами, заготівками, технологічними пристосуваннями та інструментом;

─ забезпечення дотримання технічних умов і вимог експлуатації агрегатів, машин і механізмів;

─ забезпечення проведення своєчасних і якісних технічних оглядів і ремонтів устаткування;

─ забезпечення безперебійної роботи транспорту і якісного транспортного обслуговування виробництва;

─ покращення збуту продукції.