1.6. Інтелектуально-творчий розвиток особистості у навчальній і дозвіллєвій діяльності

Актуальні проблеми

Ефективність діяльності у сучасному динамічному соціумі принципово залежить від структури і рівня розвитку інтелекту та креативності людини, що діє. Однак нинішня система освіти на всіх її рівнях не ставить розвиток інтелекту і творчості як психічних механізмів за пріоритетну мету, не використовує спеціальних засобів для впливу на його становлення. Справжня орієнтація сучасної школи на інтелектуально-творчий розвиток особистості принципово по-новому поставить питання про зміст і смисл освіти, про уявлення і параметри результативності освітнього процесу, адже суспільний розвиток дедалі більше потребує людини дослідницько-інноваційного типу.

Причини виникнення проблеми

Інтелектуально-творчий розвиток, саморозвиток особистості не може бути виміряний кількістю засвоєних знань за тією чи іншою програмою. Рівень інтелектуально-творчого розвитку є одним із тих показників, що засвідчує і результати освітнього процесу. Тут, між іншим, є й відповідь на запитання: кого фактично готує навчальний заклад? На жаль, розуміння інтелекту в освітній сфері відповідає його традиційному (застарілому) розгляду як конгломерату когнітивних процесів, тобто зводить інтелект до когніції. Однак сучасна психологія доповнює тлумачення інтелекту аналізом метакогнітивної сфери, системи метакогнітивних інтеграторів, які й утворюють коаліційований, інтегрований інтелект як онтологізовану реальність психічного життя, а творчість розглядає як особистісний дериват інтелекту.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Сучасні психологічні дослідження переконливо свідчать про можливість цілеспрямовано впливати на розвиток інтелекту, сприяти поліпшенню його базових характеристик, зокрема таких, як функціонально-структурна повнота, баланс плинності і кристалізованості, інтелектуальна децентрація тощо шляхом адекватної організації навчальної діяльності. Така організація має бути орієнтована на розвиток провідних функцій інтелекту, які конституюють його активність, суб'єктність і створювальні можливості; це – відображувальна, ціннісно-орієнтувальна і прогностично-перетворювальна. Відображувальна функція інтелекту забезпечує побудову системи ментальних моделей світу, відбиту в архітектурі когнітивної системи. Тому суб’єктивний характер відображення можна тлумачити як джерело особистісної своєрідності інтелекту, який конструює, творить свій власний світ. Через особистісну своєрідність відображення пов'язано з ціннісно-орієнтувальною функцією інтелекту, а через активність і гнучкість – з його прогностично-перетворювальною функцією.

Отже у системі освіти на всіх вікових рівнях можуть бути використані психолого-педагогічні технології розвитку базових характеристик інтелекту, а також умінь сприймати, обробляти, фільтрувати, засвоювати і використовувати інформацію різної модальності, перетворювати її на знання, а згодом і на засоби розв’язування задач (професійних, особистісних тощо). Слід також застосовувати технології для розвитку рефлексії, умінь змінювати рефлексивну позицію, виходити за рефлексивні межі ситуації, інтелектуальної активності (самостійна постановка задач), толерантності до невизначеності, творчого мислення та інших складників інтелекту.

Основним джерелом інтелектуального розвитку є створення відповідного навчального середовища, яке ми називаємо інтелектуально-насиченим. В інтелектуально-насиченому навчальному (тренінговому, дозвіллєвому тощо) середовищі з такими характеристиками як проблемність і невизначеність, метакогнітивний характер, процесуальність, інтелектуальна потенційність, безоцінковість, толерантність та ін. виникають умови для розгортання спроектованої інтелектуальної діяльності, і відповідно для розвитку і ампліфікації інтелекту.

Необхідно брати до уваги, що інтелектуальний розвиток є психологічним підґрунтям творчого розвитку особистості, інакше кажучи, творчість виступає особистісним дериватом інтелекту. Важливим аспектом творчого розвитку особистості є саморозвиток, у якому і формується нове поле цілей і задач, які є проявом нових суспільних освітніх потреб. На відміну від процесів розвитку, саморозвиток особистості є більш цілеспрямований, керований і усвідомлюваний процес. Зміни особистості відбуваються відповідно до поставленої (усвідомленої) цілі, завдяки власним вольовим зусиллям, самоконтролю, систематичній праці.

Слід урахувати те, що в психологічній структурі особистості, яка стає на шлях саморозвитку, відбуваються якісні перетворення. Вони пов'язані з підвищенням рівня організації особистості, з розширенням меж свідомості і поглибленням самосвідомості, розвитком здібностей здійснювати себе, з більш широким і складним сприйняттям світу. Особистість стає більш автономною і незалежною від оточення і соціальних структур. Процес саморозвитку – це накопичення нових можливостей, поява різнопорядкових новоутворень, зокрема в мотиваційно-потребнісній, пізнавальній, вольовій сферах особистості. За даними багатьох досліджень, людина стає здатною до саморозвитку на підлітковому етапі онтогенезу.

Аналіз сучасних досліджень саморозвитку як одного з аспектів творчого розвитку дозволяє робити висновок про наступні базові параметри особистості, що прагне до вдосконалення:

• це особистість з певним рівнем психологічної і соціальної зрілості, яка здібна не тільки до ефективної орієнтації в соціумі, але й до самореалізації;

• це особистість, у якої завдяки саморозвиткові удовольняються її актуальні потреби;

• це особистість, яка усвідомлює свої ціннісно-смислові орієнтації і рефлексивно відноситься до них;

• це особистість, яка має певний рівень мисленнєвої гнучкості та інші інтелектуальні здатності;

• це особистість, яка здатна до самостійного і конструктивного вибору за виникнення різних життєвих і професійних ситуацій.

На такі параметри має бути спрямована не тільки сучасна, але й перспективна освіта.

Проблема забезпечення інтелектуально-творчого розвитку і саморозвитку – це проблема вибудовування системи освітніх умов максимального здійснення індивідуальної суб'єктної діяльності всіх учасників освітнього процесу. Провідна цінність, яка лежить в основі створення таких умов – цінність свободи самовизначення людини, формування її суб'єктності, здатності до створення власного простору можливостей (а не просто до вибору із суми зовнішньо окреслених можливостей) і морального становлення.