1.2. Інноваційна спрямованість змісту і технологій освіти

Актуальні проблеми і причини їх виникнення

Інновації – сутність постіндустріального, інформаційного суспільства, постійні зміни якого проблематизують буття людини. Особливе значення цей феномен має для освітньої галузі України, у межах якої реалізуються програми підготовки як фахівців, так і громадян. Інноваційна діяльність в освітній сфері є принципово важливою відповіддю на виклики сучасності, що детерміновані переходом суспільства до інноваційного типу розвитку і зумовлюють гнучкість системи освіти, її відкритість до нового (у різних сферах людського життя), реалізацію конкурентоспроможних освітніх національних і транснаціональних проектів. Імплементація освітніх інновацій є запорукою конкурентоспроможності національної освіти, її здатності формувати інноваційну людину.

Інновації в освіті визнаються не лише як кінцевий продукт застосування будь-якої новизни з метою внесення якісних освітніх змін й отримання економічного‚ соціального‚ науково-технічного‚ екологічного та іншого ефекту, а й як її постійне оновлення. Вони характеризуються новизною, спрямованою на якісне поліпшення освітнього процесу і результати, та відображаються в удосконалених чи нових освітніх складових (мета, зміст, структура, форми, методи, засоби, результати), освітніх технологіях (дидактичні, виховні, управлінські), наукових і науково-методичних розробках, технічних засобах, нормативно-правових документах, що регламентують діяльність навчальних закладів і установ освіти та їх відносини з іншими інституціями.

Специфіка освітніх інновацій багатоаспектна: здійснюються переважно через інтеракцію суб’єктів педагогічної взаємодії; мають обов’язковий вплив на суб’єктів, що здобувають освіту; мотив отримання прибутку не є головною рушійною силою їх запровадження.

Інновації в освіті спрямовуються на розв’язання проблем: якісне покращення мотивації учасників навчального процесу (навчальні інновації); формування партнерських відносин між суб'єктами педагогічної взаємодії та особистісних цінностей у контексті із загальнолюдськими (виховні інновації); створення умов для прийняття самостійного оперативного й ефективного управлінського рішення (управлінські інновації).

Інноваційна спрямованість змісту освіти також виявляється багатоаспектно, насамперед, у: державних стандартах освіти; концепціях розвитку особистості, яка навчається; авторських навчальних планах і програмах, підручниках, навчальних посібниках нового покоління; новій системі оцінювання навчальних досягнень і моніторингу якості освіти; розвитку творчих можливостей особистості як основи її подальшої інноваційної діяльності, конкурентоспроможності закладів й установ освіти, учасників навчально-виховного процесу; освітніх технологіях – упровадженні діалогових, діагностичних, активних, інтерактивних, дистанційних, комп’ютерних, мультимедійних, телекомунікаційних, тренінгових, проектних, модульних, колективних (у малих групах), індивідуальних (самостійних); створенні особистісно орієнтованих навчальних планів і програм, де розвивальна функція освіти стає пріоритетною.

Основні проблеми інноваційної спрямованості змісту і технологій сучасної освіти полягають у: підтриманні інноваційної ініціативи, творчості, самодіяльності і самостійності об’єктів управління; переході від стихійних механізмів застосування інноваційних процесів до свідомо керованих, посиленні їх стійкості; інформаційній, матеріально-технічній, кадровій забезпеченості реалізації основних етапів інноваційних освітніх процесів; прогнозуванні зворотних або незворотних структурних змін в інноваційному освітньому середовищі; прискоренні розвитку інноваційних процесів у закладах і установах освіти.

Формування цілей національної освіти у короткостроковій і середньостроковій перспективі

Глобалізаційні процеси й нові виклики актуалізували питання про оновлення освітніх цілей на всіх рівнях освіти як системоутворюючих чинників освітньої модернізації.

Виходячи з цього дошкільна освіта повинна посилити вплив на ранній особистісно орієнтований розвиток дитини.

У загальній середній освіті сутнісні інноваційні зміни відбуваються при переході до профільного навчання у старшій школі, ефективного виявлення та підтримки обдарованих учнів, запровадженні системи незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників шкіл тощо. У спеціальній освіті зміна цільової орієнтації проявляється в оптимізації балансу „ексклюзивного” та „інклюзивного” підходів до навчання дітей з особливими потребами. У професійно-технічній освіті – при оновленні змісту освіти шляхом розроблення державних стандартів нового покоління та інтегрованого переліку робітничих професій, запровадженні децентралізації в управлінні. У вищій освіті – оптимізації і збалансуванні чисельності студентів та якості підготовки, державного замовлення і освітніх послуг, навчальної та дослідницько-інноваціної складових діяльності, національних традицій та євроінтеграційних інновацій, усталених та інноваційних (дистанційна освіта) форм навчання і т. ін. У післядипломній педагогічній освіті – при зростанні кількості слухачів, що навчаються за очно-дистанційною технологією, яка сприяє реалізації особистісно орієнтованого, компетентнісного і безперервного підходу в навчанні дорослих.

Хоча навчальні заклади різних рівнів, типів і видів стали мобільніше реагувати на сучасні тенденції, водночас процес цілепокладання не набув динамізму.

Так, сучасна загальна середня освіта досить повільно осмислює і використовує науково обґрунтовані уявлення про перспективи розвитку людства, вимоги до особистості в ХХІ столітті, що суттєво обмежує можливості підготовки випускників до життєдіяльності у нових суспільних умовах (економічних, політичних, інформаційних, технологічних, культурних тощо). У цій системі освіти існують суперечності між: процесом освіти і життям учнів; навчальним і виховним процесами; актуальними і майбутніми знаннями, їх обсягом і здатністю до застосування; обсягом знань, компетентностей та фізичними і психологічними можливостями учнів; учнями і школою.

Існуючий стан підготовки кваліфікованих працівників також викликає серйозні нарікання роботодавців. А причиною є низький рівень адаптованості змісту і технологій професійної підготовки робітничих кадрів до змін, що відбуваються на ринку праці, у галузях виробництва і сфері обслуговування, оптимальний період технічного і технологічного переоснащення яких скорочується до 4-5, а в окремих випадках − до 2-3 років.

Швидке зростання кількості студентів вищих навчальних закладів, на жаль, не характеризується відповідними якісними показниками, що, зокрема, виявляється в різкому зниженні працевлаштування випускників за фахом, набутим у вищій школі. Більшість вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації не здійснюють реальних наукових досліджень.

Відсутність законодавчої бази післядипломної освіти також не сприяє постійному фаховому вдосконаленню спеціалістів, що призводить до їхньої низької конкурентоспроможності на ринку праці.

Шляхи і способи досягнення цілей

1. Для підтримки інноваційної спрямованості змісту і технологій навчання, виховання й управління у закладах і установах освіти необхідно:

• забезпечити умови для високої фахової функціональності людини у період постійних змін ідей, знань і технологій, які відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь; в умовах глобалізації й інтеграції, зростання рівня комунікаційності життя та його інформаційної насиченості, формування людини дослідницько-інноваційного типу відповідно до природних здібностей, культивування в кожної особистості конструктивізму як основи життєвої позиції, утвердження культури, толерантності, свободи і самостійності, а також умови для постійної рефлексії у навчанні, вихованні й управлінні;

• розвинути мережу нових типів навчальних закладів, таких як “школа-родина”, “навчально-виховний комплекс”, “навчально-виховне об’єднання”, “школа-сад”, “ліцей”, “гімназія”, “колегіум” тощо;

• наповнити новим змістом 12-річну школу, для цього визначити головним призначенням початкової й основної школи формування ключових компетентностей, підготовку особистості учня для успішної життєдіяльності в сучасному змінному суспільстві, старшої, профільної школи – оформлення життєвого проекту особистості, становлення індивідуально-особистісної технології життєтворчості, орієнтація учня на життєву самовизначеність, майбутню професію, трудову діяльність;

• укрупнити професійно-технічні навчальні заклади, оновити матеріально-технічну базу їх кабінетів і майстерень, яка на 60 % є морально зношеною і не дає змоги здійснювати підготовку учнівської молоді до роботи в умовах наукоємного і високотехнологічного виробництва;

• створити в системі професійно-технічної освіти навчально-практичні центри сучасних виробничих технологій;

• запровадити в систему професійно-технічної і вищої освіти компетентнісний і кредитний підходи щодо підготовки фахівців;

• розвинути дослідницько-інноваційну складову діяльності вищої школи, у 3-4 рази збільшити фінансування наукових і науково-технічних робіт у вищих навчальних закладах;

• створити на базі вищих навчальних закладів і установ інноваційну інфраструктуру – технопарки, інноваційні-технологічні центри, інкубатори тощо;

• підвищити рівень мотивації науково-педагогічних працівників до дослідницько-інноваційної діяльності;

• удосконалити нормативно-правову базу вищої і післядипломної освіти;

• створити систему організаційного (управлінського) й науково-методичного забезпечення системи післядипломної освіти, визначити головні заклади післядипломної освіти різних галузей економіки;

• посилити увагу до досліджень нових каналів комунікацій у процесі навчання, які виникають завдяки впровадженню новітніх технічних засобів та інформаційних технологій, радикально змінюючи традиційну конфігурацію навчального процесу;

• запровадити моніторингові дослідження якості освіти міжнародного рівня (ТІMSS) з метою виявлення її відповідності очікуваним результатам;

• для розвитку системи освіти впродовж життя мають змінитися функції закладів і установ післядипломної освіти, які слід зорієнтувати на підготовку резерву керівних кадрів, здатних забезпечити подальший розвиток галузі, розроблятися нові ефективні технології навчання і виховання для всіх верств населення і людей різного віку (від дошкільного до похилого), використовуватися різноманітні методики навчання (організовані основні і додаткові – формальні і неформальні програми й курси підготовки і підвищення кваліфікації, відповідна науково-методична робота у галузі, регіоні, закладі освіти; неорганізовані – інформальне навчання через пресу, телебачення, Інтернет, спілкування з фахівцями, консультування, коучинг тощо, самостійне навчання), вивчатися основи комп’ютерної і телекомунікаційної техніки, педагогічної інноватики з метою розроблення власних інноваційних проектів, самостійно навчитися обирати місце, форму, зміст і термін навчання.

2. Для підготовки висококваліфікованих і конкурентоспроможних педагогічних і науково-педагогічних працівників необхідно:

• запровадити систему вивчення й оволодіння освітніми інноваціями, зокрема: розвивальним, коментованим, особистісно орієнтованим, кооперативним, проектним навчанням, навчанням через практику, досвід; розширити межі застосування ігрових, комп’ютерних, телекомунікаційних, дистанційних технологій тощо;

• підвищити рівень фундаментальності професійної підготовки майбутніх фахівців шляхом подальшого розроблення освітніх стандартів, заснованих на ключових (загальних) і предметних (спеціальних) компетентностях, які відображають сучасні вимоги до рівня кваліфікації, мобільності, сукупності професійно важливих якостей;

• посилити відповідальність вищих навчальних закладів за якість вищої освіти, її відповідність європейським стандартам і рекомендаціям;

• створити на національному рівні ефективну і сумісну з європейською практикою систему гарантування і контролю якості навчання;

• структурувати освітньо-кваліфікаційні рівні відповідно до змісту фундаментальної і практичної підготовки бакалаврів і магістрів;

• прискорити розроблення національної системи кваліфікацій;

• заохочувати тісне співробітництво професійно-технічних і вищих навчальних закладів із суб'єктами економічної діяльності, що освоюють нові технології, у справі розроблення відповідних нових програм, методів викладання і навчальних матеріалів;

• поліпшити і прискорити потік інформації, що надходить у систему професійної підготовки від суб'єктів економічної діяльності про зміст праці, його організацію, потреби у підготовлених кадрах.