2.4.4. Професійно-практична підготовка в системі професійної освіти

Актуальні проблеми

На сучасному етапі спостерігається доволі низький рівень кваліфікації трудових ресурсів з професійно-практичною підготовкою – робітників, які працюють у різних галузях економіки (в Україні робітники високої кваліфікації становлять лише 10 %, тоді як у розвинених європейських країнах майже 50 %). Як наслідок, спостерігається низька якість виготовленої продукції, її неконкурентоспроможність. Тому потрібна докорінна перебудова професійно-технічної школи, суттєві зміни в організації і змісті професійно-технічної освіти.

Причини виникнення проблем

Контингент робітничих кадрів формується переважно за рахунок випускників професійно-технічних навчальних закладів, куди, як правило, приходять випускники загальноосвітньої школи з низькими і посередніми освітніми досягненнями, із заниженим рівнем розвитку. Таким чином, частина таких закладів стала другосортною, де сконцентрувався соціально складний контингент молоді.

Не адекватною сучасним виробничим вимогам є організація і тривалість професійно-технічної освіти.

Наприклад, у 2005 – 2008 рр. прийом на базі повної середньої освіти для здобуття професійно-технічної освіти складав лише 15 – 16 % населення відповідного вступові віку. Решта відповідного молодого населення вступає у вищу школу. До здобуття Україною незалежності в профтехосвіту йшло у 2 – 3 рази більше молоді, серед якої було багато успішних й розвинених учнів.

Крім того, власне професійно-практичну підготовку в основному забезпечують майстри виробничого навчання, яких у закладах професійно-технічної освіти нараховується понад 45 тис. осіб, проте які з різних причин мають недостатню кваліфікацію. У багатьох випадках украй неефективною і відсталою є матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, яка останнім часом майже не розвивається.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Урахувавши, що професійно-практична підготовка є провідною у формуванні кваліфікованих робітничих кадрів і є невід’ємною складовою навчально-виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладах, поліпшення її стану слід розглядати у контексті вдосконалення навчально-виховного процесу загалом.

Зростання обсягів науково-технічної інформації, частки високотехнологічних виробництв вступають у суперечність з психофізіологічними можливостями учнів. Отже, для опанування потрібних компетентностей необхідно передбачити більш тривалі терміни навчання.

Разом з тим, автоматизація, кібернетизація виробництва, швидка зміна техніки та технології вимагають професійної мобільності працівника, його не менш швидкої професійної адаптації. Виникає потреба відбору найбільш здібних, обдарованих підлітків для підготовки “професійно-практичної еліти”. Це має здійснюватися також шляхом інтеграції змісту, форм i методів навчання. Стає доцільною перебудова організаційних структур – інтеграція різних типів професійних навчальних закладів (створення галузевих навчально-практичних центрів, центрів професійно-технічної освіти тощо).

Інженерно-педагогічні працівники професійно-технічних навчальних закладів і підприємств повинні мати право на керівництво виробничою практикою лише після педагогічної підготовки, що підтверджується відповідним сертифікатом, який дає змогу стати керівником практики та отримати за цю діяльність грошову винагороду.

Враховуючи циклічність і чергування теоретичних і практичних занять, доцільно зменшити до 600 годин на рік річне педагогічне навантаження викладача професійно орієнтованих та спеціальних дисциплін. Наповнення групи на заняттях з виробничого навчання зі складних професій має бути 8-9 учнів.

Критерієм оцінки діяльності викладача і майстра виробничого навчання має бути якість оволодіння кожним учнем насамперед професійними вміннями і навичками. 3аміщення посад викладача і майстра виробничого навчання мають здійснюватися за конкурсною системою.

Крім того, для підвищення якості професійно-практичної підготовки у професійно-технічних навчальних закладах необхідно:

• підняти престиж робітничих професій на державному, суспільному рівнях;

• трансформувати існуючі програми професійно-технічної освіти для засвоєння конкретного набору більш широких компетентностей;

• зміцнити і модернізувати матеріально-технічну базу професійно-технічних навчальних закладів за рахунок коштів державного бюджету і соціальних партнерів;

• забезпечити випереджувальний характер професійно-практичної освіти;

• відродити профільні видавництва з підготовки навчальної літератури;

• розробити нову концепцію професійно-технічної (професійної) освіти;

• переглянути перелік професій, за якими здійснюється підготовка кадрів з метою їх скорочення та інтеграції;

• забезпечити участь соціальних партнерів у розробленні освітніх стандартів, які відповідають кваліфікаційним вимогам;

• підвищення роль соціальних партнерів в організації навчально-виробничого процесу учнів, процесів перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів;

• формувати самостійність у професійній діяльності, яка передбачає здатність до проведення діагностики виробничої ситуації і вибору шляхів розв’язання проблем, критичного самоаналізу і самоконтролю;

• широко застосувати сучасні освітні технології для розвитку учнів і вдосконалення інженерно-педагогічних працівників;

• підвищувати рівень інформаційно-комунікаційної культури інженерно-педагогічних працівників як беззаперечної умови професійного зростання;

• підвищувати престиж педагогічної роботи у професійно-технічному навчальному закладі і вимоги до рівня компетентності інженерно-педагогічних працівників;

• формувати у випускників уміння шукати і знаходити роботу, включаючи створення робочих місць і відкриття власної справи.