Шляхи і способи розв’язання проблем

Заслуговують на увагу пропозиції провідних і відомих в Україні та за її межами університетів щодо введення дипломів власного зразка, гарантію якості якого забезпечує сам вищий навчальний заклад. Це не означає, що такий університет стає недоступним для перевірок у встановленому порядку. Але роботодавці, які дійсно турбуються про якість кадрового поповнення, отримають кращі можливості для свого вибору і, з часом, сформують і для себе, і для суспільства власні рейтинги і критерії оцінювання якості підготовки, що, у комбінації з акредитацією, суттєво поліпшить рівень зовнішнього оцінювання рівня підготовки випускників навчальних закладів. Перші кроки окремими роботодавцями вже зроблено. Як приклад, можна назвати рейтинг університетів «Компас», започаткований у 2008 р. під егідою корпорації «Кепітел менеджмент систем». До речі, такий підхід поширений у США, де університети, видаючи власні дипломи і відповідаючи за їх якість, прагнуть отримати акредитацію провідних фахових асоціацій і у такий спосіб заявити про це.

Ще одним кроком до підвищення об’єктивності оцінювання результатів діяльності вищих навчальних закладів та інформування про це громадськості паралельно з акредитацією може стати введення незалежного тестування рівня досягнення студентами і випускниками вищих навчальних закладів компетентностей відповідно до системи Дублінських дескрипторів. Для цього доцільно використати потужності вже створеної в Україні системи центрів тестування вступників до вищих навчальних закладів. Адже ці два типи тестування дуже легко можуть бути розведені з часом. Таким чином, можна забезпечити належний контроль як «на вході», так і «на виході» системи вищої освіти.

Оскільки в Україні поки що не реалізовано принцип «третьої сторони» і ліцензування та акредитація здійснюється під орудою того самого органу, що й організовує процес надання освітніх послуг, оскільки першочерговим завданням для органів управління є підготовка нормативної бази щодо порядку створення, реєстрації та діяльності незалежних акредитаційних агенцій, а також затвердження стандартів і критеріїв оцінювання роботи самих агенцій та оцінювання ними результатів роботи навчальних закладів. При формуванні таких критеріїв потрібно більшою мірою використовувати якісні індикатори оцінювання і меншою – кількісні. Це дасть змогу також позбутися занадтої громіздкості та заформалізованості чинної системи ліцензування й акредитації, зробити її сприятливішою для здійснення диференційованого оцінювання послуг, які надають вищі навчальні заклади.

Ці агенції мають бути зареєстровані від України в Європейському реєстрі забезпечення якості (EQAR), членами якого (у тому числі й Україна) на початку 2008 р. були 18 країн, а його засновниками виступили чотири європейські структури: ENQA – Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти, EUA – Європейська асоціація університетів, EURASHE – Європейська асоціація вищих навчальних закладів, що не є університетами, ESIB – Європейська спілка студентів. Реєстр діятиме відповідно до норм і стандартів забезпечення якості вищої освіти, що прийняті у м. Бергені (Норвегія) у 2005 р.

Слід також чітко визначитися щодо шляхів розширення участі і підвищення результативності роботи Державної інспекції навчальних закладів у реалізації завдань забезпечення і контролю якості підготовки. Є можливими кілька варіантів. Перший − інспекція залишається поза системою органів, які забезпечують ліцензування та акредитацію вищих навчальних закладів, і здійснює окремий моніторинг на відповідність стандартам діяльності провайдерів освіти, що завершується видачею (чи її відмовою) установленого сертифіката. Другий − інспекція здійснює поточний контроль дотримання вищими навчальними закладами ліцензійних та акредитаційних вимог, що враховується в установленому порядку при вирішенні питань продовження дії документів про ліцензування чи акредитацію, або, навпаки, є підставою для ДАК України розглянути питання про припинення дії чи навіть анулювання відповідних документів. У такий спосіб можна змістити акцент системи акредитації з апріорного контролю надання послуг на контроль відповідності організації підготовки встановленим стандартам безпосередньо у процесі такої діяльності, що притаманно системам акредитації багатьох країн.

Оскільки Україна долучилася до країн, що взяли зобов’язання виконувати вимоги, які необхідні для входження в ЄПВО, остільки постає завдання забезпечення якості на рівні міжнародних вимог. У міжнародній, зокрема, європейській освітній практиці існує поняття міжнародної (європейської) акредитації. Однією з організацій, що надає такі послуги, є, наприклад, Всесвітній союз транснаціональної освіти. Серед його послуг – міжнародна акредитація, сертифікація і ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів. Ця організація формує банк даних щодо акредитованих навчальних закладів і програм. Існують також й інші галузеві інституції, що проводять акредитацію на замовлення університетів. Приміром, магістерська програма з державного управління Національної академії державного управління при Президентові України ще в 2004 р. отримала акредитацію (на період до 2011 р.) Європейської акредитаційної асоціації з державного управління. На жаль, більшість українських університетів (за не великим винятком) переважно з фінансових причин не взмозі скористатися такими послуги і перевірити себе на міжнародному рівні. Хоча окремі закладів, аби отримати право на освітню діяльність в інших країнах, використовують механізми укладання двосторонніх угод щодо розроблення спільних навчальних програм, визнання включеного навчання і видачі подвійних дипломів. Така практика є одним із підвидів акредитації вищого рівня – акредитації за критеріями, що зорієнтовані на лідера у своїй галузі та на міжнародні стандарти. Згадана Національна академія державного управління до отримання європейської акредитації магістерської програми з державного управління, починаючи з 1995 р., спільно з Лондонським столичним університетом 1260 випускникам за цією програмою видала як вітчизняні, так і іноземні дипломи. Отже за нинішніх несприятливих фінансових умов органам управління освітою потрібно провести організаційні заходи з метою популяризації досвіду провідних університетів щодо зазначеного виду гарантування якості підготовки, розробити нормативні документи, які дадуть змогу враховувати відповідну роботу у процесі стандартної процедури акредитації. Це певним чином наблизить вітчизняну вищу школу до системи міжнародної акредитації.