2.5. Вища освіта

Значення вищої школи в особистісному і суспільному розвитку постійно зростає. Відбувається це завдяки незамінності її соціальної, виховної, навчальної, дослідницької, інноваційної ролей.

Стосовно соціальної місії, то вища школа дає змогу вирівняти різні, передовсім, дискриміновані соціальні групи населення. У результаті соціальна нерівність значною мірою усувається для громадян з вищою освітою. Так, установлено, що з підвищенням освітнього рівня населення, щонайпереше за наявності вищої освіти, зростають шанси отримати роботу, знижується ризик її втратити, підвищується рівень заробітної плати, зменшується різниця в оплаті праці чоловіків і жінок, люди здоровіші, живуть довше, здоровіші їх діти.

Щодо виховної функції, то вища школа покликана формувати активних і відповідальних громадян у демократичному суспільстві. Ця виховна формула передбачає, що випускники мають спрямовувати енергію не лише на руйнування застарілого, але й бути здатними конструктивно створювати нове, більш ефективне, конкурентноздатне. Домогтися цього одними закликами неможливо. Отже, студентів слід уключати в реальні справи, що вирішуються на засадах автономії, академічних свобод вищих навчальних закладів, державно-громадського управління.

Для реалізації навчальної ролі вищої школи пріоритетним є забезпечення якості освіти з урахуванням потреб і економіки, і окремих громадян, і суспільства в цілому. Доречно, зауважити, що якість пов’язана з кількістю. Так, у малочисельному вищому навчальному закладі важко утворити потрібну навчальну та дослідницьку інфраструктуру, сформувати кафедри, на яких існували б потужні наукові школи, а викладачі не читали б по кілька різнопланових дисциплін, а, крім того, організувати аспірантуру, докторантуру, кандидатські і докторські спеціалізовані вчені ради, видавати авторитетні наукові фахові журнали, мати достатню бібліотеку. З іншого боку, надто великі, незв’язні вищі навчальні заклади з розкиданими по Україні структурними підрозділами також не спроможні забезпечити належну якість. Розв’язання проблеми якості залежить від запровадження компетентнісного і кредитного підходів, які роблять надану вищу освіту прозорою, зрозумілою, зіставлюваною в межах європейських кваліфікаційних рамок для європейського простору вищої освіти та навчання впродовж життя, національних систем кваліфікацій.

Спеціальної уваги заслуговує дослідницько-інноваційна роль вищих навчальних закладів. У Бельгійському комюніке 2009 р. щодо Болонського процесу наголошено, що має бути забезпечена інтеграція освіти і досліджень на всіх циклах вищої школи. Крім того, згідно з Лісабонською стратегією, що шляхом створення європейського дослідницького простору прагне перетворити Європейський Союз на знаннєву спільноту з економікою знань, планується в країнах ЄС довести витрати на дослідження і розробки до 3 % ВВП (таке завдання поставлено і в США, а Японія вже взяла цей рубіж), підготувати 700 тис. дослідників. Звичайно, виконання цього завдання передовсім адресується вищим навчальним закладам, у яких частка фінансування на дослідницько-інноваційну діяльність пересічно становить 25-30 % від загальних коштів на їх утримання. На жаль, в Україні справи тут обстоять погано. На науку та науково-технічну діяльність у країні спрямовуються кошти в обсязі, меншому 1 % ВВП. Половина вітчизняних вищих навчальних закладів ІІІ і IV рівнів акредитації не проводять серйозних наукових досліджень. До того ж, у цілому видатки на наукові та науково-технічні роботи в національній вищій школі становлять трохи більше 3 % від асигнувань на її утримання, що в рази менше, ніж у розвинених країнах. Разом з тим, як зазначав Президент АПН України В.Г.Кремень у своєму виступі на Парламентських слуханнях 17 червня 2009 р. з розгляду питання про Стратегію інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів, така стратегія потребує формування людини, фахівця дослідницько-інноваційного типу, що можливо зробити лише в закладах з відповідним середовищем.

Отже, глобалізаційні тенденції, євроінтеграційні процеси вимагають докорінної модернізації вітчизняної вищої школи, що поряд з національно-історичним здобутками, на жаль, обтяжена багатьма проблемами, які необхідно якнайшвидше