Франція

Перша педагогічна умова професійно-педагогічної підготовки вчителя спрямовується на забезпечення:

• мотивованості вибору педагогічної професії (майбутні студенти відбираються на основі особової справи, рекомендації педагогічних колективів і спеціальних співбесід з абітурієнтами);

• формування особистісних якостей вчителя за допомогою курсів за вибором: інтегрованість свідомості; глобальність мислення; широка інформованість; педагогічна майстерність.

• підготовки вчителя до вирішення сучасних проблем: шкільна адаптація дітей різних етнічних груп;

• практичної спрямованості у викладанні психології і педагогіки: майбутні вчителі оволодівають тестовими завданнями і технікою їх інтерпретації.

Другою педагогічною умовою, що забезпечує професійну підготовку вчителя, є модернізація педагогічної практики у процесі його підготовки. Існує три моделі педагогічної практики: 1) підпорядковано-допоміжна; 2) з оволодіння методичними прийомами; 3) опанування аналітичної педагогіки. Саме за третьою моделлю й повинна модернізуватися педагогічна практика.

У французькій педагогічній освіті намічаються такі тенденції реформування педагогічної практики: збільшення обсягу годин практики, різноманітність місць її проведення; системність завдань проходження педагогічної практики з поступовим ускладненням її змісту; проведення практики у спеціальних навчально-виховних центрах, де систематизовано усе передове й найкраще.

Загальні підходи до стратегії реформування педагогічної освіти в Україні

Відродження селекції

Помітною є професійна занедбаність педагогічних навчальних закладів України. Призначені для підготовки вчителів і інших педагогічних працівників (практичних психологів, логопедів, методистів, соціальних працівників і т. ін.), заклади почасти втрачають свій профіль. У списку спеціальностей – юристи, соціологи, менеджери, журналісти, працівники мистецтва, рекламники, регенти церковних хорів та ін. У школах, за експертними оцінками, залишається працювати меншість випускників. Причини цього зрозумілі: дефіцит гуманітарних закладів і необхідність виживання в 90-х роках ХХ століття на фоні “масовизації” вищої освіти зумовили перепрофілізацію педагогічних вищих навчальних закладах: із центрів підготовки кадрів для шкіл вони перетворилися на загальногуманітарні навчальні заклади.

Утрата професійного призначення закладів з низьким престижем педагогічної професії та масовою вищою школою зумовили іншу проблему – зниження рівня і мотивації абітурієнтів. Відбувається негативна селекція: спочатку до закладу педагогічного профілю потрапляють мало мотивовані студенти з недостатньою академічною підготовкою, потім студентське середовище, цілеспрямоване не завжди на педагогіку, переорієнтовує тих небагатьох, хто дійсно мав бажання стати вчителем. Таким чином, у школи часто-густо потрапляють академічно найслабші і професійно неамбіційні випускники з числа тих, хто не зміг швидко замістити “достойніші” вакансії після закінчення підготовки. Отже, необхідно відродити справжню селекцію майбутніх педагогів для роботи у школі.

Початкова школа – основний базис освіти

У багатьох розвинених країнах вища освіта є обов’язковою умовою обіймання вчителем посади у навчальному закладі. На Заході це питання вирішене, у східних країнах наближається до свого завершення. Особливі успіхи у цьому має Фінляндія, де ще в 1977 р. була прийнята постанова щодо необхідності кожному вчителеві мати ступінь магістра. Із 1981 р. на посаду вчителя зараховуються лише магістри. Фінський досвід наслідують інші країни світу, зокрема, Республіка Корея. В Україні ще не всі вчителі мають повну вищу освіту. Значна частина з них працює у школі з дипломом педагогічного училища чи коледжу, особливо у початковій школі. У світі до початкової школи – стартового майданчика, що закладає базу і мотивацію подальшого учіння – прикута особлива увага менеджерів освіти. Часу для здобуття диплома вчителя початкової школи витрачається майже шість років. І заробітна плата педагогів початкової школи є відносно високою з метою утримання висококваліфікованих педагогічних кадрів. Значна увага приділяється професійній підготовці. У Південній Кореї лише дванадцяти університетам дозволено здійснювати підготовку вчителів початкової школи, водночас учителів інших спеціальностей готують майже 350 університетів. Як правило, психолого-педагогічну підготовку спеціально відібрані кандидати на одержання вчительського диплома отримують у магістратурі.

Заробітна плата вчителів, професійні фільтри, системи підтримки

В економічно розвинених країнах більшість учителів мають середній достаток, їхня праця добре оплачується. На шляху до реалізації формули “платити багато, але найдостойнішим” вибудовується система фільтрів.

На педагогічні спеціальності у Канаді, наприклад, конкурс абітурієнтів становить 6-8 осіб на місце, у Фінляндії – 7-10, це вище, ніж на юридичні чи медичні спеціальності. У Японії після закінчення університету необхідно скласти спеціальний іспит на придатність до педагогічної професії і одержати на неї ліцензію. Резюме претендента надсилається до обраної префектури, якщо та подала відомості про вакансії. На одне місце може бути 20-30 заявок. Префектура влаштовує свої іспити і, якщо вони успішно складені, департамент освіти укладає з учителем угоду із зазначенням, що той тепер знаходиться у штаті префектурних службовців, і направляється на роботу у школу.

Ще один фільтр – інтернатура. Після закінчення вищого навчального закладу випускник не відразу одержує диплом. Претендент на вчительську посаду рік працює “помічником учителя” й одержує диплом лише після складання кваліфікаційного іспиту. Педагогічну інтернатуру винайшли у Великій Британії, тому закономірною є її присутність у країнах, де спостерігається історичний англійській вплив (Канада, Гонконг). Але незалежні кваліфікаційні іспити вчителів набули поширення у багатьох країнах.

У Фінляндії введено радикальніший механізм – річні контракти. Кожен новий навчальний рік учителі приймаються на роботу за контрактом. Для школи цей механізм є зручним, оскільки уможливлює законні підстави відбирати кращих учителів. Прийнятний він і для обдарованих педагогів: школи намагаються утримати їх у своїх колективах. Водночас підвищується мобільність учителів, що дає змогу їм обрати школу на свій розсуд, на задоволення особистісного інтересу.

Є й свій фільтр “на вихід”. У Фінляндії через двадцять років педагогічної роботи, у Японії через п’ятнадцять безкоштовно перенавчають учителів, допомагаючи їм одержати нову спеціальність, тому що ефективність учителів у певному віці, незважаючи на великий досвід, помітно знижується. Частина з них залишається у системі освіти, отримуючи іншу роботу (наставника, педагога додаткової освіти, репетитора, куратора), частина переходить в інші гуманітарні сфери.

Паралельно з системою фільтрів існує й система підтримки, наставництва чи тьюторства для вчителів-початківців, стимулювання результативності роботи, зокрема й матеріальної (японський учитель за умови підвищення своєї кваліфікації за власною ініціативою одержує надбавку до 10 % заробітної плати); різні соціальні пільги (наприклад, зниження відсотка іпотечного кредитування).

Шляхи і способи розв’язання проблем

Насамперед слід упорядкувати мережу вищих навчальних закладів, що готують педагогів, яка склала б основу ефективної системи підготовки вчителів з урахуванням реальної потреби в них, їхньої мобільності, демографічної ситуації. Необхідно провести кардинальну реструктуризацію системи педагогічної підготовки, вирізнивши з існуючих більш-менш ефективні навчальні заклади і розвивати педагогічну підготовку саме в них. Тоді значна частина педагогічних закладів зникне за рахунок об’єднання, ліквідації перепрофілювання. Це дасть змогу зняти певні негативні явища, зокрема нецільові і неефективні бюджетні витрати і дискредитацію педагогічних дипломів, а найосновніше – розпочати оздоровлення самої педагогічної освіти.

Педагогічні коледжі (училища), за рахунок яких педагогічні вищі навчальні заклади ще не втратили повністю свій профіль, і які готують більш мотивованих студентів, вирізняються хорошою практичною професійною підготовкою, можуть працювати у складі університетів, педагогічних інститутів, або певний період самостійно. Зокрема, з метою забезпечення кадрами сільську місцевість.

Педагогічну підготовку в університетській системі реально реалізувати насамперед засобами створення педагогічних магістратур (потужних магістратур другого циклу або інтегрованих з дослідницькими центрами). За таких умов в Україні з’явиться модель підготовки вчителя, що адекватно враховує глобальні виклики і національні особливості.

Реформу кадрової освітньої інфраструктури необхідно синхронізувати зі змінами у шкільній сфері та зі змінами ставлення до вчительської професії в державі на різних рівнях влади і громадськості. Формула привабливості вчительської професії достатньо проста: середня загальнопромислова винагорода за працю, відкриті кар’єрні можливості і суспільне визнання.

Оплата праці вчителя повинна значно зрости. Тут є кілька проблем. Одна з них: десятиліття погодинного способу оплати змінили вчительську свідомість, і пряме збільшення заробітної плати як таке професіоналізму школі не додасть, а крім того закріплюватимуться недоліки існуючої кадрової ситуації. Цю проблему можна розв’язати, перейшовши на нову систему оплати праці, коли зарплата збільшуватиметься не в абсолютних показниках, а залежно від досягнутих результатів. Така система має передбачати, щоб “результатна” добавка була вагомою, а показники результативності – професійно виразними і зрозумілими. Така зарплата повинна існувати на державному і регіональному рівнях. Для кар’єрного зростання вчителю має надаватися чималий вибір. У кращих школах світу їх кілька десятків. Предметом особливої турботи повинно бути завдання підготовки і професійного зростання шкільних директорів, що є ключовим чинником успіху школи.

Важливо поступово вибудовувати систему фільтрів і підтримки: шкільна інтернатура, незалежні кваліфікаційні іспити, підтримка молодих учителів, матеріальні стимули професійного зростання і т. ін. Сюди слід відносити і систему профорієнтаційних програм, і створення спеціальних класів старшокласників, які вважають педагогіку своїм покликанням, і районні, міжшкільні “школи юного вчителя”, і академії педагогічної майстерності старшокласників при педагогічних вищих навчальних закладах.

Усі процеси у світі прискорюються. Японія розпочала кардинально перебудовувати педагогічну освіту понад 50 років тому, фінам знадобилося 30 років, щоб змінити інфраструктуру і створити кращу у світі школу; азіатські країни витратили два десятки років, щоб зробити свої школи видатними. Україна може реалізувати це завдання за 15 років, якщо використовуватиме світові розробки і спиратиметься на прогресивні вітчизняні традиції.