2.4.3. Професійне навчання на виробництві і навчання безробітних

Актуальні проблеми

У сучасних умовах професійно-технічні навчальні заклади з різних причин (відсутність чітких вимог до випускників, застаріла матеріально-технічна база, організаційна та нормативно-правова невизначеність системи професійно-технічної освіти тощо) не можуть забезпечувати підготовку кваліфікованих робітників з урахуванням перспективи попиту ринку праці, а роботодавці не виявляють активності в цьому питанні.

Зростання конкуренції та безробіття зумовлюють необхідність суттєвої зміни стратегії професійного навчання робітників на виробництві. Основними завданнями професійного навчання кадрів стають:

• забезпечення потреб підприємства у конкурентоспроможних працівниках шляхом професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітників;

• формування оптимального балансу між потребами особистості у неперервному професійному розвитку та потребами роботодавця у працівниках, які володіють ключовими компетентностями − знаннями, уміннями, практичним досвідом та нормами поведінки, що відповідають вимогам конкретного робочого місця і формуються відповідно до корпоративних цілей;

• переорієнтація працівників на опанування другими та суміжними професіями, а також цільове підвищення кваліфікації з питань освоєння нової техніки і технологій, раціональних прийомів організації робочого місця тощо;

• забезпечення зв’язку професійного навчання кадрів на виробництві з системою безперервної професійної освіти.

Разом із тим сучасний стан професійного навчання на виробництві не дає змоги успішно розв’язувати зазначені та інші завдання.

Також актуальною є проблема навчання безробітних.

Причини виникнення проблем

Розвиток професійного навчання на виробництві гальмується низкою чинників, серед яких – основні:

• руйнація системи професійного навчання на виробництві у 90-х роках унаслідок економічної кризи в Україні в 1990-1999 рр. Крім того, небезпечною є друга хвиля руйнації в результаті дії нинішньої світової фінансової та економічної кризи;

• відсутність взаємоузгоджених підходів до організації цього виду навчання з боку органів управління професійно-технічною освітою і роботодавцями;

• недостатня розробленість методологічних, дидактичних і методичних підходів до професійного навчання на виробництві в умовах ринку праці;

• низький рівень матеріально-технічного, кадрового і навчально-методичного забезпечення цього виду навчання;

• відсутність системного науково обґрунтованого підходу до підготовки і підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників навчальних підрозділів підприємств.

Низька ціна на послуги робочої сили не сприяє формуванню дієвих механізмів мотивації професійного навчання персоналу підприємств. Водночас спостерігається недостатня зацікавленість і з боку окремих роботодавців у якості персоналу, нерозуміння ними важливості цієї справи й небажання вкладати інвестиції у людський ресурс.

Крім того, відсутність фінансового стимулювання і заохочення працівників, які пройшли підготовку або підвищення кваліфікації, зумовлює пасивність виробничого персоналу щодо професійного навчання.

Професійне навчання кадрів ускладнює чинний механізм ліцензування професійної підготовки робітників на виробництві, що спонукає підприємства брати на роботу робітників не як учнів, а відразу на робоче місце за професією та кваліфікацією, що їм не присвоювалася. Це стосується й необґрунтовано розширеного переліку робіт підвищеної безпеки й ускладненого механізму видачі дозволів на здійснення професійного навчання за такими професіями, а також завищена вартість послуг органів охорони праці.

До основних причин, що впливають на показник охоплення безробітних професійним навчанням в Україні слід віднести:

• відсутність систематизованих даних щодо необхідних на ринку праці компетентностей робітників конкретних професій;

• зменшення замовлень на підготовку кваліфікованих кадрів з боку роботодавців (зумовлено поглибленням і поширенням економічної і фінансової кризи);

• зменшення надходжень до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні на випадок безробіття і як наслідок погіршення фінансування програм професійного навчання безробітних;

• недостатній рівень мотивації безробітних щодо навчання, заборгованості по заробітній платі, значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, відсутність перевірених даних про попит на ринку праці на працівників робітничих професій.

Основними причинами гальмування розвитку професійного навчання безробітних нині в Україні є:

• недосконалість нормативно-правового забезпечення професійного навчання безробітних у сучасних умовах;

• відсутність достовірного прогнозу про потреби ринку праці у кваліфікованих робітниках у професійно-кваліфікаційному розрізі;

• низький рівень технологізації процесу професійного навчання безробітних з урахуванням інноваційного розвитку економіки, циклічних і динамічних коливань ринку праці;

• декларативний характер соціального партнерства (відсутність ефективно діючого механізму);

• невідповідність змісту навчання вимогам інноваційного розвитку галузей виробництва;

• відсутність сучасного нормативно-правового, наукового, кадрового і навчально-методичного забезпечення.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Для конкретизації шляхів розв’язання проблем робочу силу слід визнати товаром. Основними виробниками цього специфічного товару є навчальні заклади, а його створення підпорядковується загальним закономірностям товарного виробництва.

Отже, з урахуванням поширення інтеграційних, глобальних процесів перед системою професійного навчання на виробництві постають певні завдання щодо розв’язання наявних проблем, а саме:

• забезпечення належного рівня підготовки робітників відповідно до вимог робочого місця;

• створення умов для професійної мобільності робітника як передумови підвищення ефективності використання кадрів, планування трудової кар’єри і професійно-кваліфікаційного просування працівників.

Це має підвищити продуктивність праці, поліпшити якість та оновлювати номенклатуру виконаних робіт чи наданих послуг і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності організації на ринку.

Серед завдань – своєчасне й адекватне реагування на зміни потреб виробництва у кадрах, а також надання можливості учням і робітникам проходити підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації згідно зі своїми інтересами, нахилами й здібностями.

Тому система професійного навчання робітників має бути гнучкою, здатною швидко змінювати методи, організаційні форми відповідно до потреб виробництва, надання послуг і кон'юнктури ринку.

Для забезпечення цього необхідним, зокрема, є розроблення методики формування замовлення на підготовку робітничих кадрів відповідно до вимог конкретного робочого місця. А це передбачає структурування професійної діяльності та системне виявлення характеристик структурних частин роботи, що мають логічно завершений характер. Реалізація такого підходу дає змогу визначити компетентності − здатності, навички, уміння тощо, якими повинен володіти кваліфікований робітник.

До основних напрямів подальшого розвитку професійного навчання кадрів на виробництві доцільно віднести:

• розроблення та апробація універсальної методики проведення досліджень з прогнозування потреб у кваліфікованих робітниках у професійно-кваліфікаційній структурі;

• визначення підходів щодо врахування у змісті навчання вимог роботодавців до професійних компетентностей кваліфікованих робітників;

• розроблення й перевірка основних індикаторів оцінювання якості навчання;

• напрацювання моделі співпраці з роботодавцями у питаннях підвищення якості професійної освіти і підготовки.

Необхідно консолідувати зусилля науковців, державних службовців, інженерно-педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів і навчальних підрозділів на виробництві, роботодавців з метою:

• розроблення ефективного механізму управління професійним навчанням на виробництві на основі результатів незалежного оцінювання успішності учнів;

• створення гнучкої системи навчання на основі напрацювання методологічної і методичної бази, удосконалення навчальних програм, їх спрямованості на розв’язання прикладних завдань підприємств;

• розроблення і впровадження ефективної моделі "відкритого навчання" як інноваційної форми оновлення компетентності працівників (посилення інтеграційних і глобалізаційних процесів, змінності, мобільності, конкурентності зумовлюють необхідність зміни або підвищення кваліфікації щонайменше 3-5 разів за час трудової діяльності);

• визначення змісту профорієнтаційної і виховної складових професійного навчання на виробництві;

• підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів навчальних підрозділів підприємств з урахуванням модернізації та інтеграції вітчизняного виробництва.

Необхідно упорядкувати відносин підприємств і навчальних закладів у сфері підготовки кваліфікованих робітників і забезпечити перехід від споживацького підходу отримання кваліфікованих робітників до обґрунтованих госпрозрахункових відносин з навчальними закладами. На основі чітко сформульованого замовлення на підготовку кваліфікованих робітників з’являється можливість упорядкувати мережу професійно-технічних навчальних закладів і вирішити питання щодо їх фінансування.

Потрібно розробити нормативно-правовий механізм стимулювання виробничого персоналу й роботодавців для посилення зацікавленості працівників у безперервному вдосконаленні знань, умінь і практичних навичок. Підґрунтям для такого механізму мають стати Кодекс законів про працю, Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, закони України про освіту, про професійно-технічну освіту, про вищу освіту, про зайнятість населення та ін. Безпосередньо правові засади створення і функціонування мережі організації професійного розвитку і сертифікації персоналу організацій мають визначати закони України “Про професійний розвиток персоналу на виробництві”, “Про національну систему кваліфікацій”, які потрібно розробити й ухвалити якнайшвидше.

У майбутньому Податковому кодексі України та Законі України “Про професійний розвиток персоналу на виробництві” для організацій доцільно запровадити знижки на оподаткування, пов’язані з витратами на професійне навчання кадрів. Суб’єкти господарської діяльності повинні мати право на зменшення своїх податків на прибуток в еквіваленті 1 % їх фонду оплати праці. Для сприяння професійному навчанню на малих підприємствах доцільно запровадити також систему підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників цих підприємств через механізм банківського кредитування, дотацій тощо.

У Законі України "Про професійний розвиток персоналу на виробництві" має знайти відображення порядок установлення верхньої межі вартості навчальних послуг для працівників підприємств, що відповідали б потребам роботодавців щодо звільнення їх від податків на прибуток. У межах цих лімітів організації матимуть право проводити професійне навчання у навчальних закладах чи безпосередньо на виробництві й зменшувати свої податки на прибуток, отримувати компенсацію в разі перевищення навчальних витрат податкових зобов’язань підприємства.

Щодо розв’язання проблем удосконалення системи професійного навчання безробітних необхідно здійснити низку комплексних заходів на усіх рівнях.

На державному рівні потрібно:

• забезпечити розроблення програми регулювання зайнятості населення на основі професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, у тому числі безробітних;

• розробити і схвалити в установленому порядку Концепцію розвитку професійного навчання безробітних в умовах циклічних і динамічних змін на ринку праці;

• створити умови для розвитку взаємовигідного соціального партнерства з проблем професійного навчання безробітних, для чого законодавчо підтримати пільгове оподаткування підприємств, що надають бази для практики, організовують учнівські місця для безробітних громадян;

• законодавчо закріпити відповідальність роботодавців за рівень професійного навчання безробітних для конкретних робочих місць безпосередньо на виробництві, створених за рахунок дотацій.

На рівні Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні на випадок безробіття:

• забезпечити здійснення цільових наукових досліджень з проблем якості і доступності навчання професійного навчання безробітних для прийняття науково обґрунтованих рішень у сфері управління і підвищення якості навчання цієї категорії;

• створити наглядову Раду з проблем професійного навчання безробітних, залучивши до її складу провідних фахівців і науковців з означеної проблеми;

• удосконалити інформаційно-аналітичний супровід професійного навчання безробітних на основі впровадження індикаторів доступності, якості та результативності навчання ідентичних тим, що використовуються у країнах з розвинутою економікою;

• збільшити поінформованість платників податку до Фонду щодо успішності діяльності державної служби зайнятості у цьому напрямі;

• розробити і впровадити на теренах професійного навчання безробітних технології, засновані на принципах модульного, компетентнісного і випереджувального підходів;

• у кошторисі витрат передбачати кошти на створення сучасного навчально-методичного супроводу.

На регіональному рівні:

• забезпечити розроблення регіональних програм зайнятості населення з урахуванням регіональної диференціації розвитку економіки, планів структурної і технологічної перебудови та потреб у підготовці кваліфікованих кадрів з числа вивільнюваних працівників з підприємств, безробітних громадян;

• забезпечити спільну діяльність підприємств і навчальних закладів щодо визначення обсягів і напрямів навчання, узгодження змісту з урахуванням галузевої специфіки.

На рівні навчальних закладів і навчальних підрозділів підприємств, які здійснюють професійне навчання безробітних:

• розширити спектр освітніх послуг, що можуть надаватися роботодавцям, державній службі зайнятості і безробітним, які проходять навчання;

• сформувати і постійно оновлювати банк даних щодо сучасного навчально-методичного забезпечення професійного навчання безробітних, інноваційних наукових розробок у сфері навчання дорослих.