2.5.6. Педагогічна майстерність – стратегічна домінанта підготовки вчителя до підвищення якості учіння

Особистісно-розвивальні педагогічні технології можуть ефективно використовуватися за умов, якщо педагог, виконуючи свої професійні обов’язки, народжує власну педагогічну дію й існує своїми творчими здобутками для самого себе і своїх учнів. Адже створення особистісно-розвивальної ситуації є процесом авторським, що вимагає вияву суб’єктивності, співавторства учителя й учня. Своїм „самовключенням” у педагогічну дію педагог робить її проблемною, пропонує свій власний варіант проживання смислу, чим і актуалізує особистісну позицію учня. Безсумнівно, професійна компетентність учителя в своїй сфері має вирішальне значення для досягнення успіху у відповідальній, соціально значущій справі – справі учіння і виховання, бо чим більше він володіє закономірностями протікання педагогічного процесу, тим технологічніше впливає на формування досвідних різновидів учня. Інакше, педагог повинен знати про те, як зробити так, щоб досягнути досконалості, якщо оцінювати за грецькою етимологією поняття „технологія” (техно – уміння, мистецтво, артистизм, майстерність; логос – слово, вчення).

У цьому розумінні питання про педагогічні технології тісно пов’язані з поняттям педагогічної майстерності, бо дії майстра завжди досконалі. Можна бути професійно компетентним педагогом, тобто вільно орієнтуватись у предметній сфері, системно сприймати і діяти у педагогічній реальності, мати особистісно-гуманітарну орієнтацію (на відміну від технократичної), уміти узагальнювати і передавати свій досвід іншим колегам, бути здатним до рефлексії, володіти сучасними педагогічними технологіями, але при цьому не бути майстром, а отже, не досягати вагомого і якісного результату в учінні. Щоб бути майстром, необхідно володіти особистісною професійною неповторністю і унікальністю, своїм стилем діяльності, концептуальністю професійного мислення. Педагогічна майстерність є індивідуальним внеском у педагогічну культуру суспільства, і лише повне усвідомлення механізмів власної діяльності, завдяки набутим професійним компетентностям, уможливлює передачу майстерності іншим. Тому справжній педагог-майстер має свою авторську систему учіння і виховання, свою школу, своїх послідовників. Це не означає, що педагоги-майстри відокремлені своїм мистецтвом педагогічної дії один від одного. Їх єднає високий результат досягнень своїх учнів, зважаючи на їхню природну обдарованість та особистісні схильності.

Уявлення про ідеального вчителя характеризується чималою кількістю якісних показників. Найголовніші з них:

• „ученість”, зазвичай – вітчизняна, за національністю її носія, та глобалізаційна – за інтернаціональністю поставлених перед учителем освітньо-виховних завдань;

• доступність методів педагога для учнів, тобто „методичність” знань як здібність ці знання ефективно викладати і сприймати;

• розуміння натури дитини, бачення в ній задатків майбутніх здібностей як придатність для певного виду майбутньої діяльності;

• моральність педагога як зразок поведінки для вихованців, хоч у цілому роль, що відводилася й відводиться йому, є незначною – він лише передавач знань шляхом використання правильної методи;

• естетичність як необхідне постійне вміння учителя включати у процес педагогічної дії позитивні почуття прекрасного й піднесеного, рідше – комічного, наповнюючи дію потребою-спонукою кожного учня до набування статусу суб’єкта педагогічної дії.

Актуальні проблеми

У роки незалежності різко погіршилася ситуація з індивідуальною підготовкою вчителя, про що йшлося у відповідному підрозділі. Вихід з кризи – у зміні підходів до викладання психолого-педагогічних дисциплін, у наповненні змісту цих дисциплін пізнанням і набуттям у різновидах учительського досвіду практичних компетентностей, що зумовлюють його педагогічну дію. Раз і назавжди у підготовці вчителя треба відійти від єдиної знаннєвої парадигми, з якою вчитель-початківець виходить на педагогічну практику, і яка, крім інформативної насиченості на рівні формальної логіки, що обмежує впливовість на учня та підвищує поріг утомлюваності, не несе в собі певних засобів впливу на свідому й безсвідому сферу, на розвиток ціннісних параметрів людської пам’яті й волі, уяви й фантазії, практичної дії та її результату. Отже, кожен педагог психолого-педагогічних дисциплін повинен опанувати курс педагогічної майстерності, без чого неможливо досягти якісних параметрів педагогічної праці у вищих навчальних закладах педагогічного профілю.

Практичні рекомендації для розв’язання проблем

1. Упровадити в зміст підготовки вчителів у ВНЗ педагогічного профілю курс „Педагогічна майстерність” за програмою, розробленою колективом учених Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, затвердженою МОН України (лист Інституту інноваційних технологій і змісту освіти від 9 січня 2009 р. № 1.4/11.1.21). Для реалізації навчальної програми видані наступні науково-методичні матеріали: підручник „Педагогічна майстерність” (авт. колектив – І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, О. Г. Мирошник, В. А. Семиченко, Н. М. Тарасевич. За ред. І. А. Зязюна). – К., 2008. – 376 с.; Хрестоматія „Педагогічна майстерність” (авт. колектив – І. А. Зязюн, Н. Г. Базилевич, Т. Г. Дмитренко, І. Ф. Кривонос, Л. В. Малаканова, Н. М. Пивовар, Н. М. Тарасевич, А. В. Ткаченко, Л. Ф. Українець, О. Г. Штепа. За ред. І. А. Зязюна). – К., 2008. – 461 с.; Історія педагогічної майстерності. Авт. – О. А. Лавріненко. – К., 2009. – 328 с.

2. Поки що методичні комісії при МОН України визначили для курсу „Педагогічна майстерність” півтора кредити, що зовсім недостатньо (принагідно зауважимо, що Міністерство народної освіти України у 80-х роках ХХ століття, у підпорядкуванні якого було 30 педагогічних інститутів, цій дисципліні відводило 112 год.). За рахунок „знаннєвих” психолого-педагогічних навчальних дисциплін курсу „Педагогічна майстерність” можна відвести без жодних на це втрат щонайменше чотири кредити.

3. Для кафедр педагогічної майстерності слід відбирати добре підготовлених і природно обдарованих педагогів. Непідготовлені й предметно неорієнтовані педагоги, як правило, завдано майбутнім учителям великої шкоди, що зводиться до зневіри у виборі учительської професії. Педагогічну майстерність математикам має читати математик, фізикам – фізик, історикам – історик і т. ін. Поквапливості у створенні кафедр педагогічної майстерності не повинно бути. Предметно орієнтовані викладачі педагогічної майстерності повинні досконало володіти методикою предмета. За відсутності таких особистостей у вищому навчальному закладі слід запрошувати на цю роботу провідних методистів-предметників з регіону розміщення закладу, допомагати їм у здобуванні наукового ступеня.

4. Кафедри педагогічної майстерності мають бути обладнані найсучаснішою інформаційною і відеотехнікою. За можливості необхідно запрошувати до викладання, з наступним обранням на доцентські й професорські посади, режисерів і акторів театрів (з відповідними державними званнями) зі здібностями до педагогічної праці для вироблення педагогічного мовлення, постановки голосу і дихання педагогів, режисури уроку.

5. Теоретично й практично вартісною є реалізація програми курсу „Педагогічна майстерність” в обласних, Київському і Севастопольському міських інститутах підвищення кваліфікації учителів. МОН України надіслало електронні варіанти програми курсу „Педагогічна майстерність” до всіх інститутів України. На часі забезпечення інститутів підручником і допоміжними джерелами та методичною літературою з курсу. Необхідно виходити з пропозиціями до Кабінету Міністрів України про перейменування інститутів на Академії педагогічної майстерності. У Росії функціонують два університети педагогічної майстерності, у США при провідних університетах країни створено Центри педагогічної майстерності. Не завадять такі центри і в Україні для ретельної професійної підготовки педагогічних кадрів усіх вищих навчальних закладів країни, чого вони не мали впродовж усього періоду їх існування.

6. В обласних центрах України мм. Києві і Севастополі, при інститутах підвищення кваліфікації вчителів, продовжити проведення семінарів з методики саморозвитку кожним учителем власної системи компетентностей педагога-майстра, з використанням розробленої програми курсу „Педагогічна майстерність” та науково-методичних джерел її забезпечення.