- •Національної освіти україни
- •Головний редактор
- •Вступне слово президента апн україни в. Г. Кременя..
- •Розділ 2. Пріоритети розвитку освіти за рівнями
- •2.1. Дошкільна освіта
- •2.2. Загальна середня і позашкільна освіта
- •2.3. Спеціальна освіта
- •2.4. Професійна освіта й освіта дорослих
- •2.5. Вища освіта
- •Вступне слово президента апн україни в.Г.Кременя
- •Преамбула українська система освіти в контексті глобалізаційних тенденцій і викликів часу
- •Розділ 1 загальні (наскрізні) стратегії розвитку освіти для інформаційного суспільства
- •1.1. Людиноцентризм і демократизація освіти
- •Актуальні проблеми
- •1.2. Інноваційна спрямованість змісту і технологій освіти
- •1.3. Виховання моральної особистості, патріотичного громадянина, ініціативного й відповідального працівника в освітньому і соціальному середовищах
- •1.4. Збереження і розвиток здоров’я, забезпечення безпеки особистості через освіту
- •1.5. Формування екологічної свідомості і поведінки Актуальні проблеми
- •1.6. Інтелектуально-творчий розвиток особистості у навчальній і дозвіллєвій діяльності
- •1.7. Створення сприятливого розвивального навчально-виховного середовища
- •1.8. Утвердження української мови в освіті. Багатомовність як ознака освіченості
- •1.9. Розвиток системи безперервної освіти
- •Стан розв’язання проблеми в Україні
- •1.10. Системний моніторинг процесуального і результативного компонентів освіти всіх рівнів
- •1.11. Безперервний професійний розвиток і саморозвиток педагогічних й науково-педагогічних працівників
- •1.12. Інвестиційно активна, багатоканальна фінансова політика в освіті
- •Причини виникнення проблем
- •1.13. Державно-громадське управління розвитком освіти (державний, регіональний, місцевий, інституційний рівні)
- •1.14. Інформатизація і комп’ютеризація освіти, формування комп’ютерно орієнтованого навчального середовища, відкритих систем освіти
- •1.15. Психологічний супровід розвитку особистості в системі освіти
- •Розділ 2 Пріоритети розвитку освіти за рівнями
- •2.1. Дошкільна освіта
- •2.1.1. Дошкілля України: реалії і перспективи
- •2.2. Загальна середня і позашкільна освіта
- •2.2.1. Модернізація змісту загальної середньої освіти
- •2.2.2. Оновлення дидактичних систем, методик і педагогічних технологій Актуальні проблеми і причини їх виникнення
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.2.3. Удосконалення навчально-методичного забезпечення дидактичного процесу в школі
- •2.2.4. Запровадження системи профільного навчання у старшій школі
- •Актуальні проблеми
- •2.2.5. Особистісно орієнтована дозвіллєва життєдіяльність дитини Актуальні проблеми
- •2.2.6. Моделювання освітньо-інформаційного середовища майбутнього Актуалізація проблеми
- •2.3. Спеціальна освіта
- •2.3.1. Спеціальна освіта: шляхи реформування з урахуванням світових тенденцій суспільного розвитку
- •2.4. Професійна освіта і освіта дорослих
- •2.4.1. Модернізація професійно-технічної освіти
- •2.4.2. Науково-методичне та інформаційно-аналітичне забезпечення професійно-технічної освіти
- •2.4.3. Професійне навчання на виробництві і навчання безробітних
- •2.4.4. Професійно-практична підготовка в системі професійної освіти
- •2.4.5. Професійна орієнтація населення
- •Актуальні проблеми і причини їх виникнення
- •2.4.6. Освіта дорослих в умовах ринкової економіки
- •2.4.7. Підготовка педагогічного персоналу для системи професійно-технічної освіти і освіти дорослих
- •2.4.8. Управління розвитком професійно-технічної освіти
- •2.4.9. Фінансування підготовки робітничого персоналу
- •2.5. Вища освіта
- •2.5.1. Стандартизація підготовки фахівців у вищій школі
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •Актуальні проблеми і причини їх виникнення
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.5.2 Запровадження компетентнісного підходу у підготовці фахівців з вищою освітою
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.5.3. Інтеграція освітньої і наукової складових у діяльності вищої школи
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.5.4. Підготовка педагогічних, науково-педагогічних, керівних кадрів
- •2.5.5. Підготовка вчителя до забезпечення якості освітньо-виховного процесу
- •Особливості підготовки вчителів у деяких країнах світу Велика Британія
- •Сполучені Штати Америки
- •Федеративна Республіка Німеччина
- •Франція
- •Загальні підходи до стратегії реформування педагогічної освіти в Україні
- •2.5.6. Педагогічна майстерність – стратегічна домінанта підготовки вчителя до підвищення якості учіння
- •2.5.7. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників: стан, проблеми, перспективи
- •2.5.8. Демократизація вищої освіти
- •2.5.9. Упорядкування мережі вищих навчальних закладів
- •Література
- •Нормативно-правова література
- •Адреси основних електронних ресурсів
- •Склад авторів
1.8. Утвердження української мови в освіті. Багатомовність як ознака освіченості
Актуальність проблеми
Формування в учнів, студентів багатомовності визначається тим, що володіння кількома мовами сприяє мовному і загальному розвитку людини, умінню орієнтуватись у сучасному багатомовному світі, розв’язувати проблеми міжнаціональних відносин у своїй країні і за її межами. У Національній доктрині розвитку освіти України зазначено, що система освіти забезпечує обов’язкове опанування української державної мови, можливість знати іншу мову з тих, які поширені в Україні, і вивчати іноземні мови. Глобалізаційні процеси викликали гостру потребу у вивченні англійської мови як мови загальнонаціонального спілкування, регіональних, європейських, поширених мов. Сьогодні загальноприйнятою цивілізаційною нормою стає досконале володіння національною державною мовою та інтернаціональною англійською мовою.
Хоча загальна ситуація з упровадження української мови у навчальних закладах щороку поліпшується, до повного розв’язання проблеми ще потрібно докласти чимало зусиль. У 2007 р. 85 % дітей дошкільних, 80 % учнів денних загальноосвітніх, майже 60 % учнів професійно-технічних, 83-86 % студентів вищих навчальних закладів навчалися українською мовою. Водночас російською мовою відповідно навчалися 14 %, 19 %, майже 40 %, 14-17 % осіб. У 2008 р. середній показник (за даними закладів) викладання нормативних дисциплін у вищій школі за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста становив 89 %, бакалавра − 86 %, спеціаліста (магістра) − 88 %. МОН України розгорнуло роботу щодо переходу до викладання українською мовою у всіх вищих навчальних закладах до 2012 р., створення в освіті єдиного україномовного простору. Серед проблем − становлення українського професійного мовлення.
Крім того, у 2007 р. 6,9 тис. дітей дошкільного віку компактного проживання населення інших національностей виховувались угорською, молдавською, румунською, кримськотатарською й іншими мовами. На початок навчального 2007/2008 року румунською мовою навчалося 22,8 тис. учнів загальноосвітніх шкіл, угорською − 17,8 тис., молдавською − 5,2 тис., кримськотатарською − 5,9 тис., польською − 1,4 тис., англійською − 0,4 тис., болгарською − 0,09 тис., словацькою − 0,07 тис. У вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації угорською мовою навчалося 95 студентів у Закарпатській області, румунською мовою − 85 студентів у Чернівецькій області; вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації − англійською мовою 1,1 тис. студентів у м. Києві та 56 студентів у Тернопільській області, угорською мовою − 1,0 тис. студентів у Закарпатській області.
У 2008 р. у денних загальноосвітніх навчальних закладах мови викладали 130 тис. учителів, що становило 37,2 % від загальної кількості вчителів-предметників. З них 96,2 % мали повну вищу освіту. Серед учителів-мовників 40,0 % складали вчителі української мови, з яких 98,1 % мали повну вищу освіту, 28,2 % − англійської мови (92,2 % з повною вищою освітою), 23,2 % − російської мови (98,6 %) − разом 119 тис., або 91,4 %. У 2003 р. уперше кількість учителів англійської мови в Україні перевищила чисельність учителів російської мови. Учителі інших мов складали 8,6 %, зокрема німецької − 5,4 %, французької − 2,0 %, інших неукраїнських рідних мов − 0,8 %, інших іноземних (іспанської та ін.) мов − 0,3 %.
Цілі багатомовної освіти в Україні:
навчити учнів, студентів вільно користуватися українською та іншими кількома мовами;
розвивати в учнів етнічну самосвідомість, сприяти збереженню, розвиткові рідної мови;
формувати в учнів патріотичні почуття громадян України, створювати позитивний образ співвітчизника, відчуття приналежності до єдиної загальноукраїнської спільноти;
стимулювати і заохочувати поглиблене вивчення іноземних мов, насамперед глобальної англійської та інших європейських, регіональних мов, знайомити учнів з надбаннями світової культури, показувати Україну як частину світової і європейської спільноти.
У досягненні зазначених цілей слід наголосити на таких проблемах:
з набуттям Україною незалежності значно збільшилася кількість мов, які вивчаються в школі, оскільки ті національні меншини, які раніше не мали доступу до шкільної освіти, набули можливості вчитися своєї мови (болгари, греки, євреї, гагаузи, кримські татари та ін.); шкільне вивчення багатьох мов національних меншин не має сталої традиції (натомість перервану традицію) і стикається з численними проблемами – науковими, методичними, кадровими тощо;
вивчення української мови в школах національних меншин (наприклад, у школах з угорською, румунською мовою навчання) так само не має сталої традиції і, як правило, будується за зразком вивчення української мови в школах з російською мовою навчання, хоча потребує принципово інших підходів до відбору змісту і методів навчання й оцінювання його результатів;
помітною є монолінгвалізація україномовної частини населення України, оскільки в багатьох школах з українською мовою викладання вивчають лише українську й одну іноземну мову, рівень володіння якою здебільшого не дає підстав говорити про двомовність;
у школах, де одночасно вивчають українську мову і мову тієї чи іншої національної меншини, їх викладають учителі, які володіють лише однією мовою, що негативно впливає на якість навчального процесу;
навчання іноземних мов ускладнюється недостатньою його орієнтованістю на сучасні комунікаційні методики, браком реальної практики користування мовою тощо;
методична підготовка вчителів, які навчають мови, не завжди достатньо висока, зокрема тому, що для курсів методики мови в педагогічних навчальних закладах відводиться обмаль часу; крім того, зовсім не викладається методика другої мови (наприклад, української у школах національних меншин);
недостатнім є забезпечення шкільних мовних курсів навчальними засобами (зокрема, мультимедійними);
науково-педагогічні дослідження спрямовані переважно на аналіз окремих мовних курсів і недостатньо враховують проблему багатомовності освіти, майже відсутні дослідження нових для нашої школи мовних курсів.
Шляхи розв’язання проблем
Для розв’язання проблем, які виникають у формуванні багатомовності, необхідно:
забезпечити реальний імператив вивчення української мови, зокрема професійної, в усіх навчальних закладах, створення в освіті у найближчими роками єдиного україномовного простору;
заохочувати вивчення не лише іноземних, а й “наших” мов у школах з українською мовою навчання (на основі типового навчального плану “для шкіл з українською мовою навчання з вивченням мов національних меншин”, згідно з яким ці мови введено до інваріантної частини плану, і школа (клас) може обрати цей варіант за бажанням учнів і їхніх батьків);
розробити різні моделі мовної освіти з урахуванням послідовності введення мов, розподілу часу на мовні курси у різних класах, спрямованості змісту й методів навчання на певних етапах навчання, співвіднесеності різних мовних курсів, що пропонуються школяреві, зокрема, запроваджувати двомовне навчання, яке передбачає одночасне застосування двох мов – рідної й іноземної, державної і мови певної етнічної групи тощо – у роботі з того чи іншого предмета, що дає можливість підвищити рівень мовної освіти;
розробити нові і модернізувати традиційні мовні курси на основі компетентнісного підходу до навчання мови, який передбачає зміщення акцентів з мовної (лінгвістичної) складової на розвиток здатності успішно користуватися мовою у реальному житті;
забезпечити шкільні мовні курси належними засобами навчання; передбачити видання літератури, розрахованої на різні рівні мовної підготовки читачів;
переглянути програми підготовки студентів вищих навчальних закладів до навчання мов у багатомовному середовищі відповідно до потреб мовної освіти в Україні та рівня сучасної лінгводидактики; ширше застосовувати підготовку фахівців з двох (трьох) мов;
здійснювати порівняльні дослідження мов, літератур, культур, які представлені в Україні, а також іноземних мов, що необхідно для належного відбору змісту і методів навчання;
здійснювати науково-педагогічні дослідження, орієнтовані на розв’язання проблем багатомовного навчання;
змістити акценти у мовній підготовці на нижчі освітні рівні – дошкільну, початкову, базову і повну середню освіту задля того, аби, приступаючи до опанування фахової професійно-технічної або вищої освіти, а тим більше до навчання на рівні післядипломної освіти, аспірантури, докторантури, молода людина вже володіла мовами;
особливу увагу має бути приділено вивченню англійської мови, яку сьогодні опоновують майже 80 % школярів, у найближчій перспективі забезпечити її 100-відсоткове знання учнями і студентами.