Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Книга національної освіти України.doc
Скачиваний:
21
Добавлен:
14.11.2019
Размер:
1.73 Mб
Скачать

1.12. Інвестиційно активна, багатоканальна фінансова політика в освіті

Актуальні проблеми

1. Освітній системі України хронічно не вистачає коштів, хоча її фінансування з огляду на кращі міжнародні стандарти є цілком задовільним. Справді, останніми роками лише з державного бюджету на освітні цілі було спрямовано майже 6,2 % валового внутрішнього продукту (ВВП), а з урахуванням фінансування приватних навчальних закладів – понад 6,5 % ВВП. Цей показник значно вищий, ніж у середньому по 30 країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) у 2005 р. – 5,8 % (5,0 % на державні і 0,8 % на приватні заклади). Отже, державні і суспільні можливості фінансового забезпечення освіти в Україні майже вичерпані. Кращі, ніж в Україні, зазначені показники асигнувань на освіту з країн ОЕСР були в Ісландії (8,0 %), Данії (7,4 %), Кореї (7,2 %) та США (7,1 %).

2. Заробітна плата в „Освіті” як виді економічної діяльності, незважаючи на її підвищення останніми роками, у 2007 р. складала лише 78 % від середньої оплати праці за всіма видами економічної діяльності й 68 % – у „Промисловості”. Для порівняння: за видом „Державне управління” відповідні показники становили 137 % і 119 %, тобто заробітна плата в 1,7 раза більша, ніж в „Освіті”. Це не відповідає вимогам Закону України „Про освіту” у частині оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників, зумовлює відтік кваліфікованих фахівців в інші сфери економічної діяльності.

3. У вищих навчальних закладах украй мізерне фінансування дослідницько-інноваційної складової їх діяльності. Так, частка „вузівського сектора” у загальному обсязі коштів різних джерел на наукові і науково-технічні роботи в 2007 р. в Україні становили приблизно 7 % і складали менше 5 % від асигнувань на вищу школу ІІІ і IV рівнів акредитації. Для порівняння, ця частка у бюджетах вищих навчальних закладів країн ОЕСР складає 25-30 %.

4. Професійно-технічні навчальні заклади ледь відчутно інтегровані в економіку, їх спеціальний фонд (самостійно зароблені кошти) в бюджеті становить менше 9 % (для порівняння, дошкільних навчальних закладів – понад 9 %, позашкільних – більш як 8 %) і значно поступається вищій школі (34 %) і післядипломній освіті (23 %).

5. У структурі фінансування невелику частку становлять асигнування на розвиток навчальних закладів, натомість домінують видатки на заробітну плату, нарахування на неї, комунальні платежі, поточні витрати. Нестача коштів спричинила різке зменшення видатків на зміцнення матеріально-технічної бази, закупівлю обладнання, приладдя, устаткування, створення засобів навчання, видання підручників, ремонт і будівництво навчальних приміщень. Останніми роками спорудження професійно-технічних училищ фактично припинилося, уведення в дію новобудов дошкільних, загальноосвітніх, вищих навчальних закладів зменшилося у багато разів, хоча річна народжуваність у країні перевищила мінімальний показник (376 тис.) у 2001 р. і склала майже на 100 тисяч.

6. У багатьох випадках неоптимальною є структура бюджету навчальних закладів за джерелами фінансування. Так, у 2008 р. у вищу школу на початковий цикл навчання (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст) прийнято за кошти державного бюджету 43 %, місцевого бюджету 5 %, юридичних осіб 0,3 %, фізичних осіб 52 % студентів, на завершальний цикл (магістр, спеціаліст) – відповідно 32 %, 1 %, 0,2% і 67 % студентів.

7. Фінансова діяльність навчальних закладів є, на жаль, зарегламентованою й обмеженою, навіть включаючи спеціальний фонд державного бюджету, не сприяє виявленню ініціативи в умовах ринкової економіки.