- •Національної освіти україни
- •Головний редактор
- •Вступне слово президента апн україни в. Г. Кременя..
- •Розділ 2. Пріоритети розвитку освіти за рівнями
- •2.1. Дошкільна освіта
- •2.2. Загальна середня і позашкільна освіта
- •2.3. Спеціальна освіта
- •2.4. Професійна освіта й освіта дорослих
- •2.5. Вища освіта
- •Вступне слово президента апн україни в.Г.Кременя
- •Преамбула українська система освіти в контексті глобалізаційних тенденцій і викликів часу
- •Розділ 1 загальні (наскрізні) стратегії розвитку освіти для інформаційного суспільства
- •1.1. Людиноцентризм і демократизація освіти
- •Актуальні проблеми
- •1.2. Інноваційна спрямованість змісту і технологій освіти
- •1.3. Виховання моральної особистості, патріотичного громадянина, ініціативного й відповідального працівника в освітньому і соціальному середовищах
- •1.4. Збереження і розвиток здоров’я, забезпечення безпеки особистості через освіту
- •1.5. Формування екологічної свідомості і поведінки Актуальні проблеми
- •1.6. Інтелектуально-творчий розвиток особистості у навчальній і дозвіллєвій діяльності
- •1.7. Створення сприятливого розвивального навчально-виховного середовища
- •1.8. Утвердження української мови в освіті. Багатомовність як ознака освіченості
- •1.9. Розвиток системи безперервної освіти
- •Стан розв’язання проблеми в Україні
- •1.10. Системний моніторинг процесуального і результативного компонентів освіти всіх рівнів
- •1.11. Безперервний професійний розвиток і саморозвиток педагогічних й науково-педагогічних працівників
- •1.12. Інвестиційно активна, багатоканальна фінансова політика в освіті
- •Причини виникнення проблем
- •1.13. Державно-громадське управління розвитком освіти (державний, регіональний, місцевий, інституційний рівні)
- •1.14. Інформатизація і комп’ютеризація освіти, формування комп’ютерно орієнтованого навчального середовища, відкритих систем освіти
- •1.15. Психологічний супровід розвитку особистості в системі освіти
- •Розділ 2 Пріоритети розвитку освіти за рівнями
- •2.1. Дошкільна освіта
- •2.1.1. Дошкілля України: реалії і перспективи
- •2.2. Загальна середня і позашкільна освіта
- •2.2.1. Модернізація змісту загальної середньої освіти
- •2.2.2. Оновлення дидактичних систем, методик і педагогічних технологій Актуальні проблеми і причини їх виникнення
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.2.3. Удосконалення навчально-методичного забезпечення дидактичного процесу в школі
- •2.2.4. Запровадження системи профільного навчання у старшій школі
- •Актуальні проблеми
- •2.2.5. Особистісно орієнтована дозвіллєва життєдіяльність дитини Актуальні проблеми
- •2.2.6. Моделювання освітньо-інформаційного середовища майбутнього Актуалізація проблеми
- •2.3. Спеціальна освіта
- •2.3.1. Спеціальна освіта: шляхи реформування з урахуванням світових тенденцій суспільного розвитку
- •2.4. Професійна освіта і освіта дорослих
- •2.4.1. Модернізація професійно-технічної освіти
- •2.4.2. Науково-методичне та інформаційно-аналітичне забезпечення професійно-технічної освіти
- •2.4.3. Професійне навчання на виробництві і навчання безробітних
- •2.4.4. Професійно-практична підготовка в системі професійної освіти
- •2.4.5. Професійна орієнтація населення
- •Актуальні проблеми і причини їх виникнення
- •2.4.6. Освіта дорослих в умовах ринкової економіки
- •2.4.7. Підготовка педагогічного персоналу для системи професійно-технічної освіти і освіти дорослих
- •2.4.8. Управління розвитком професійно-технічної освіти
- •2.4.9. Фінансування підготовки робітничого персоналу
- •2.5. Вища освіта
- •2.5.1. Стандартизація підготовки фахівців у вищій школі
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •Актуальні проблеми і причини їх виникнення
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.5.2 Запровадження компетентнісного підходу у підготовці фахівців з вищою освітою
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.5.3. Інтеграція освітньої і наукової складових у діяльності вищої школи
- •Шляхи і способи розв’язання проблем
- •2.5.4. Підготовка педагогічних, науково-педагогічних, керівних кадрів
- •2.5.5. Підготовка вчителя до забезпечення якості освітньо-виховного процесу
- •Особливості підготовки вчителів у деяких країнах світу Велика Британія
- •Сполучені Штати Америки
- •Федеративна Республіка Німеччина
- •Франція
- •Загальні підходи до стратегії реформування педагогічної освіти в Україні
- •2.5.6. Педагогічна майстерність – стратегічна домінанта підготовки вчителя до підвищення якості учіння
- •2.5.7. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників: стан, проблеми, перспективи
- •2.5.8. Демократизація вищої освіти
- •2.5.9. Упорядкування мережі вищих навчальних закладів
- •Література
- •Нормативно-правова література
- •Адреси основних електронних ресурсів
- •Склад авторів
1.12. Інвестиційно активна, багатоканальна фінансова політика в освіті
Актуальні проблеми
1. Освітній системі України хронічно не вистачає коштів, хоча її фінансування з огляду на кращі міжнародні стандарти є цілком задовільним. Справді, останніми роками лише з державного бюджету на освітні цілі було спрямовано майже 6,2 % валового внутрішнього продукту (ВВП), а з урахуванням фінансування приватних навчальних закладів – понад 6,5 % ВВП. Цей показник значно вищий, ніж у середньому по 30 країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) у 2005 р. – 5,8 % (5,0 % на державні і 0,8 % на приватні заклади). Отже, державні і суспільні можливості фінансового забезпечення освіти в Україні майже вичерпані. Кращі, ніж в Україні, зазначені показники асигнувань на освіту з країн ОЕСР були в Ісландії (8,0 %), Данії (7,4 %), Кореї (7,2 %) та США (7,1 %).
2. Заробітна плата в „Освіті” як виді економічної діяльності, незважаючи на її підвищення останніми роками, у 2007 р. складала лише 78 % від середньої оплати праці за всіма видами економічної діяльності й 68 % – у „Промисловості”. Для порівняння: за видом „Державне управління” відповідні показники становили 137 % і 119 %, тобто заробітна плата в 1,7 раза більша, ніж в „Освіті”. Це не відповідає вимогам Закону України „Про освіту” у частині оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників, зумовлює відтік кваліфікованих фахівців в інші сфери економічної діяльності.
3. У вищих навчальних закладах украй мізерне фінансування дослідницько-інноваційної складової їх діяльності. Так, частка „вузівського сектора” у загальному обсязі коштів різних джерел на наукові і науково-технічні роботи в 2007 р. в Україні становили приблизно 7 % і складали менше 5 % від асигнувань на вищу школу ІІІ і IV рівнів акредитації. Для порівняння, ця частка у бюджетах вищих навчальних закладів країн ОЕСР складає 25-30 %.
4. Професійно-технічні навчальні заклади ледь відчутно інтегровані в економіку, їх спеціальний фонд (самостійно зароблені кошти) в бюджеті становить менше 9 % (для порівняння, дошкільних навчальних закладів – понад 9 %, позашкільних – більш як 8 %) і значно поступається вищій школі (34 %) і післядипломній освіті (23 %).
5. У структурі фінансування невелику частку становлять асигнування на розвиток навчальних закладів, натомість домінують видатки на заробітну плату, нарахування на неї, комунальні платежі, поточні витрати. Нестача коштів спричинила різке зменшення видатків на зміцнення матеріально-технічної бази, закупівлю обладнання, приладдя, устаткування, створення засобів навчання, видання підручників, ремонт і будівництво навчальних приміщень. Останніми роками спорудження професійно-технічних училищ фактично припинилося, уведення в дію новобудов дошкільних, загальноосвітніх, вищих навчальних закладів зменшилося у багато разів, хоча річна народжуваність у країні перевищила мінімальний показник (376 тис.) у 2001 р. і склала майже на 100 тисяч.
6. У багатьох випадках неоптимальною є структура бюджету навчальних закладів за джерелами фінансування. Так, у 2008 р. у вищу школу на початковий цикл навчання (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст) прийнято за кошти державного бюджету 43 %, місцевого бюджету 5 %, юридичних осіб 0,3 %, фізичних осіб 52 % студентів, на завершальний цикл (магістр, спеціаліст) – відповідно 32 %, 1 %, 0,2% і 67 % студентів.
7. Фінансова діяльність навчальних закладів є, на жаль, зарегламентованою й обмеженою, навіть включаючи спеціальний фонд державного бюджету, не сприяє виявленню ініціативи в умовах ринкової економіки.