Актуальні проблеми

Досвід запровадження профільного навчання показує, що сільська середня загальноосвітня школа найчастіше не може самотужки розв’язати проблему профільного навчання, оскільки виховні й розвивальні можливості більшості сільських шкіл, особливо малокомплектних, обмежені. Цим зумовлена потреба організації у сільській місцевості взаємодії різних загальноосвітніх навчальних закладів, обміну та спільного використання матеріальних, науково-методичних і кадрових ресурсів.

Отже, у сільській місцевості особливого значення набуває опорна профільна школа, що створюється на базі загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів, які мають необхідну матеріально-технічну базу, кадрове забезпечення і знаходяться у межах територіальної доступності для учнів інших закладів. Опорна старша школа забезпечує умови для реалізації навчальних програм профільного навчання за кількома напрямами. Напрям профілізації визначається інтересами учнів та їхніх батьків з урахуванням потреб місцевого ринку праці, замовлення регіону на підготовку фахівців, яких потребує реальна структура економіки. Опорна школа також виконує функції методичного центру для кількох територіально наближених шкіл.

У значній частині малочисельних шкіл учні, прагматично визначаючи свої освітні пріоритети, усе частіше разом із батьками роблять освітнє замовлення, здійснюючи вибір профільних курсів, і вивчають їх за індивідуальними планом і програмою. У багатьох сільських школах з малою наповнюваністю учнів, без паралельних класів, створюються різновікові динамічні профільні групи (10–11-ті класи), профільні групи за одним напрямом профільного навчання (за наявності відповідних матеріальних, кадрових умов, а також з урахуванням потреб учнів і соціального замовлення).

Особливого значення набувають профільні школи інтернатного типу, що здійснюють профільну і допрофесійну підготовку учнів з числа випускників основної (базової) школи. Напрям профілізації та профілі навчання визначаються з урахуванням освітніх потреб учнів, рівня розвитку матеріально-технічної бази, фінансових, кадрових ресурсів.

Реалізація програм профільного навчання у сільській місцевості може здійснюватися також шляхом створення освітнього округу, що дає змогу ефективно використовувати матеріальні, кадрові ресурси, концентрувати їх для вирішення освітніх потреб кількох шкіл. За такого підходу пропонована організаційна форма може розглядатися як система освіти адміністративного району, що здатна забезпечити надання якісних освітніх послуг. Профільне навчання у цей спосіб уже апробовано в Ставищенському районі Київської області.

З метою надання якісних освітніх послуг, здійснення допрофесійної та початкової професійно-кваліфікаційної підготовки створюються міжшкільні профільні групи на базі опорних профільних шкіл, навчально-виховні комплекси, міжшкільні навчально-виробничі комбінати.

Свою ефективність у сучасній шкільній практиці підтверджують навчально-виховні комплекси з профільним навчанням, навчально-виховні об’єднання з дошкільними та позашкільними закладами для задоволення освітніх і культурно-освітніх потреб, асоціації шкіл різних типів, опорні школи з мережею філій тощо, про що свідчать матеріали Всеукраїнського конкурсу “Модель сучасної національної сільської школи”, який проходив у Черкасах і Сахнівці у 2007 р.

Як переконує досвід, загальноосвітні навчальні заклади не завжди мають можливість сповна врахувати всі чинники, які впливають на ефективність добору учнів у профільні класи. Зокрема, мають місце випадки, коли учні з профільних загальноосвітніх предметів мають бали середнього рівня; не завжди заклад може реалізувати запити всіх випускників 9-х класів щодо вибору профілів навчання, оскільки обмежені у фінансуванні і неспроможні утримувати класи з невеликою наповнюваністю, натомість учні не хочуть втрачати класні колективи, до яких звикли, і в яких їм комфортно. Тому не завжди навчання в класах певних профілів знаходить логічне продовження при виборі вищих або професійно-технічних навчальних закладів з метою продовження здобуття освіти і набуття майбутньої професії.

Досвід показує і певну невідповідність запропонованих профілів Концепції потребам суспільства і соціальному замовленню. Наприклад, у навчальному плані суспільно-гуманітарного напряму передбачено лише класи історичного, правового, філософського та економічного профілів навчання, тоді як найбільшим попитом, і це зрозуміло, у батьків і учнів користуються класи змішаних профілів: історико-правові, економічно-правові, філософсько-правові тощо, які орієнтують учнів на широкий набір відповідних професій. Відсутні в Концепції і профілі, які готують учнів до праці у сфері “людина-людина”, проте більшість сучасних професій пов’язана саме з цими потребами: менеджмент, управління, маркетинг, реклама, зв’язки з громадськістю тощо. На жаль, і це треба зазначити окремо, – немає там і педагогічних класів, які сьогодні в багатьох областях є серйозним і надійним резервом поповнення вчительства.

Щодо проблем розроблення змісту навчання Концепція і навчальні плани, затверджені Міністерством освіти і науки України, передбачили три групи загальноосвітніх предметів: базові; профільні; курси за вибором. У розробленні й запровадженні кожної з цих груп є певні проблеми. Базові загальноосвітні предмети – це обов'язкові для всіх профілів навчання, що є інваріантною складовою змісту загальної середньої освіти і визначаються державним стандартом освіти. Більшість цих предметів одногодинні, що створює ризик поверхового проходження матеріалу, яке перешкоджає компетентнісному засвоєнню і зводиться до формального виконання програми. Таке навчальне навантаження малопродуктивне.

Аналіз затверджених програм профільних загальноосвітніх предметів свідчить, що в деяких випадках зміст складено, за суб’єктивними уявленнями розробників, шляхом механічного додавання певних обсягів матеріалу.

Водночас дослідження вчених переконують, що за кількістю одиниць засвоєння зміст профільних загальноосвітніх предметів не повинен надто відрізнятися від базових. Формування профільної компетентності потребує не просто збільшення обсягу навчального матеріалу, а прирощення змісту профільного навчання за певними компонентами — філософським, методологічним, науковознавчим, психологічним і власне профільним.

Крім того, глибина вивчення змісту навчального матеріалу має визначатись не стільки кількістю виявлених зв’язків між різними об’єктами та явищами, тобто не обсягом опанованої інформації, скільки ступенем самостійності навчальної діяльності учнів, відбором проблем, явищ, процесів, ситуацій, вивчення яких відповідало б запитам учнів і сприяло формуванню учнів як суб’єктів освітньої діяльності. Необхідна також більша спрямованість змісту на професійну діяльність, на формування способу професійного мислення і свідомості. Виникає потреба в спеціальних дослідженнях різних моделей змісту профільних загальноосвітніх предметів, повернення до ідеї варіаційності та альтернативності програм.

Проте аналіз затверджених МОН України навчальних планів показує, що в окремих профілях навчання важко зрозуміти, які з предметів є профільними, а які – розширюють профіль, адже кількість годин – однакова. Наприклад, у 10, 11 класах правового профілю на право (профільний загальноосвітній предмет) та історію України і всесвітню історію (що розширюють) відведено по 2 години на тиждень. Відсутні також будь-які відмінності у програмах академічного рівня вивчення одного і того самого предмета (наприклад, історії) в класах різного профілю навчання. Для всіх предметів є характерним затвердження єдиної програми для кожного рівня, що не враховує специфіку профілю навчання.

Сьогодні в теорії і практиці профільного навчання відомо більше десятка різновидів курсів за вибором, серед яких є курси для поглиблення і розширення знань, інформації з предметів, що охоплюються навчальним планом школи (з предмета в цілому, з окремої теми, з проблеми за програмою або поза програмою), курси з оволодіння методологією науки чи предметними уміннями, курси з історії науки, міжпредметні курси, мета яких – інтеграція знань учнів про природу і суспільство, нарешті – курси з предметів, які не входять до навчального плану.

У практиці загальноосвітніх навчальних закладів в основному викладаються курси за вибором, розроблені вчителями і введені без відповідної експертної оцінки, що інколи призводить до низької якості пропонованого змісту. Відсутнє і навчально-методичне забезпечення для більшості курсів за вибором.

Профілізація потребує застосування і впровадження нових педагогічних підходів до організації навчання, які відображають специфіку, пов’язану з інтересами, схильностями та здібностями учнів до обраного ними предмета.

Найхарактернішими для передової практики є, зокрема, такі технології: інтерактивна, проектна, модульного навчання, дистанційної освіти, комп’ютерна та інформаційно-комунікаційна.

Зазначене потребує спеціальної уваги до питань підготовки вчителя, без вирішення яких нереально забезпечити специфіку й ефективність профільного навчання. Дослідження свідчать, що більше половини вчителів, не вважають свій рівень достатнім для повноцінної реалізації завдань профільного навчання.

Важливою передумовою ефективності запровадження профільного навчання є вибір учнями профілю навчання. Це пов’язано з тим, що в більшості підлітків недостатньо розвинені якості, які актуальні для вибору профілю навчання і професійного самовизначення, а також для відповідного вікового розвитку: здатність до самопізнання, довіра до себе, готовність до вибору тощо. В учнів практично відсутні знання, які необхідні для вибору профілю навчання, професійного самовизначення, про світ професій, про себе, про потреби своєї місцевості у фахівцях, про шляхи продовження освіти.

Предметом особливої турботи учнів та їхніх батьків є помилковість вибору профілю навчання. Переважна більшість старшокласників (85 %) вважають, що їм необхідно мати можливість змінювати профіль навчання. Проте реальне життя свідчить, що лише 50 % учнів мають змогу змінити профіль навчання. Проблема, як вважають батьки учнів, полягає в тому, що навіть тоді, коли старшокласник відчує, що помилився з вибором, він продовжує навчатися за попередньо обраним профілем, оскільки у школі відсутній механізм, який допоміг би учням реабілітуватися при переході з одного профільного класу до іншого.

На етапі допрофільної підготовки важливо створити умови для випробування учня в навчальній діяльності різних видів. Вона має здійснюватися на діагностичній основі і виявляти не лише професійні орієнтації учнів, схильності в різних галузях освіти, а й формувати інтереси, потреби, самовмотивоване самостійне навчання як усвідомлену навчальну діяльність. Ці форми мають широко використовуватися у старшій школі.

На цьому етапі важливим стане своєчасне оцінювання комплексу індивідуальних особливостей підлітка з урахуванням його готовності до успішного навчання за певним профілем; запобігання дезадаптації в умовах виникнення навчальних труднощів і стресів, пов’язаних із спілкуванням у новому колективі. Важливо, щоб учень усвідомив себе суб’єктом вибору профілю навчання. Допрофільна підготовка потребує психологічного супроводження, соціологічних вимірювань, накопичення бази бажаного в зіставленні з можливим.

Завдання профільного навчання суттєво ускладнюється внаслідок необхідності дотримання вимог синхронізації в часі навчального змісту різних предметів. На сьогодні відомо досить багато прикладів асинхронного розташування в часі змісту навчання навіть близьких за об’єктами вивчення предметів (математики й фізики, зокрема), що призводить до порушення дидактичних принципів доступності і послідовності та як наслідок – зменшення ефективності навчання.

Глобалізація суспільства, яка реалізується, зокрема, через виникнення загальносвітової інформаційної мережі та збільшенням її доступності для всіх і кожного, робить актуальним поєднання в навчанні основ інформаційних технологій вивчення суто технологічного змісту та формування здатностей до інтерперсональної комунікації.

Вимагає чіткого усвідомлення той факт, що профільне навчання має відрізнятись від поглибленого вивчення одного чи кількох навчальних предметів. Поглиблене вивчення окремих предметів ґрунтується переважно на знаннєво-орієнтованій моделі навчання. Спроба реалізувати принципи й підходи такого навчання у профільних класах може призвести до негативних наслідків, насамперед до перевантаження учнів.

Розвиток профільного навчання учнів старшої школи з технологічного напряму на базі професійно-технічних навчальних закладів гальмується недосконалістю нормативно-правової бази. Так, профільне навчання фінансується з місцевого бюджету, а професійна підготовка учнів професійно-технічних навчальних закладів донедавна здебільшого з державного бюджету. Учні старшої школи не можуть зараховуватися до складу основного контингенту цих закладів. У зв’язку з цим для проведення занять з учнями старшої школи професійно-технічні навчальні заклади не мають права безкоштовно використовувати матеріально-технічну базу і сировину. Аби оплатити працю викладачів і майстрів виробничого навчання, які навчають учнів старшої школи, їх зараховують у штат школи сумісниками, що не дуже вигідно останнім.

Причиною низького рівня розвитку технологічного напряму профільного навчання на базі професійно-технічних навчальних закладів є також відсутність єдиної системи управління процесом профілізації старшої школи на рівні міста, регіону. І хоч у 2006 р. було видано наказ МОН України, яким затверджено ″Примірне положення про освітній округ″, він лише сприяв об’єднанню шкіл, проте в цьому документі нічого не зазначено щодо об’єднання шкіл з професійно-технічними училищами у напрямі забезпечення профільного навчання.

Водночас недостатнім є і психолого-педагогічний супровід самостійного вибору учнями старшої школи майбутньої професії. Не налагоджено систему підвищення кваліфікації педагогів, які здійснюють професійне навчання учнів старшої школи з технологічного напряму.

Загалом проблема профільного навчання потребує нового погляду щодо можливостей його реалізації в сучасних умовах. Мережа профільних навчальних закладів (загальноосвітніх і професійних ліцеїв) повинна задовольняти освітні потреби громадян у здобутті загальної середньої і початкової (середньої) професійної освіти. Тобто, сьогодні освітянська практика вимагає чіткого розмежування сфер, з одного боку, професійної (профільної по суті) підготовки робітничих кадрів і молодших спеціалістів та, з іншого, фахівців з вищою освітою: перша має бути переведена у статус профільного навчання у відповідних технологічних (професійних, професійно-технічних) ліцеях; друга − набути статусу університетської освіти з необхідною науково-інноваційною складовою в підготовці фахівців. Отже, у розмежуванні цих сфер Україна повинна наблизитися до європейських і світових підходів щодо запровадження середньої професійної (поряд із загальною), післясередньої невищої (певної модифікації професійної) та вищої (власне університетської) освіти.

З огляду на виявлені проблеми можна рекомендувати такі шляхи їх розв’язання:

1. Запровадження профільного навчання доцільно вирішувати на державному, а не галузевому рівні. З цією метою слід виробити відповідну Програму, яка об’єднає зусилля міністерств, відомств, центрів зайнятості, Національної і галузевих академій наук для комплексного розв’язання проблем, пов’язаних з фінансовим, кадровим, медичним, психологічним, навчально-методичним, нормативно-правовим і організаційним забезпеченням функціонування профільної школи.

2. Оновити нормативну базу запровадження профільного навчання, фінансові механізми її реалізації щодо створення ресурсних центрів, у тому числі на базі професійно-технічних навчальних закладів, оплати праці вчителям, викладачам вищої школи, які забезпечують навчання курсів за вибором (спеціальних і факультативних), відповідну атестацію випускників професійно-технічних училищ, підготовку і перепідготовку педагогічних кадрів, фінансування допрофільної підготовки, механізм зміни профілю навчання.

3. Здійснити відповідну реструктуризацію мережі сільських і міських шкіл з метою оптимального забезпечення ідеї профільного навчання старшокласників. Зокрема, передбачити створення в містах ліцеїв для учнів 10-12 класів, перепрофілювати і змінити статус у зв’язку з цим професійно-технічних навчальних закладів і вищих навчальних закладів І рівня акредитації.

Забезпечувати планування і координацію у створенні відповідних загальноосвітніх професійно-технічних навчальних закладів на регіональному рівні, зокрема, у взаємодії зі службами зайнятості та кадровими відділами місцевих підприємств.

4. Надати більш широкі права загальноосвітнім і професійно-технічним навчальним закладам щодо самостійного формування профілів навчання, що передбачає відповідне розроблення нормативних документів і рекомендацій.

5. Ініціювати та підтримувати пошуки варіаційних шляхів реалізації змісту профільного навчання в програмах і підручниках, активно сприяти впровадженню їх конструктивних результатів в освітню практику.

6. Опрацювати механізми забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів підручниками і методичною літературою, обладнанням та іншими засобами навчання, що сприяють повноцінній реалізації профільною школою її сутнісних функцій.

7. Створити всеукраїнський банк програм курсів за вибором (спеціальних і факультативних) для більш широкого використання вчителями існуючих інформаційних ресурсів варіаційної складової змісту профільного навчання.

8. Забезпечити створення психологічного супроводу допрофільної підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів (проведення діагностики з виявлення нахилів, спрямованості і мотивації учнів до певного профілю навчання, того чи іншого виду діяльності, моніторинг успіхів школярів у процесі освоєння курсів за вибором, індивідуальні консультації, групові тренінги тощо).

9. Передбачити підготовку і перепідготовку педагогів основної школи до роботи в умовах допрофільної підготовки (директорів, заступників директорів, методистів, класних керівників, учителів, соціальних педагогів і шкільних психологів).