5. Фінансовий потенціал

Для забезпечення ефективного виконання функцій органи місцевого самоврядування наділяються відповідними майновими та фінансово-бюджетними правами. Для цього формуються територіальні або регіональні фінанси, які включають місцеві (регіональні) бюджети АР Крим, областей, низових адміністративних районів, міст, селищ і сіл, а також прибутки підприємств комунальної форми власнос­ті, які використовуються для вирішення регіональних проблем. Крім того, до регіональних фінансів входять також цільові фонди, які утворюються поза бюджетом для фінансування деяких заходів, а також місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів. Регіональні фінанси забезпечують фінансування заходів, пов’язаних із соціально-культурним і комунально-побутовим обслуговуванням населення.

Формування регіональних фінансів є необхідною передумовою ефективного здійснення економічних та соціальних процесів. Поступово функції регулювання даних процесів переходять від центральних органів законодавчої і виконавчої влади до місцевої адміністрації та органів місцевого самоврядування. Ефективність використання місцевих фінансів значно залежить від наявності у регіонах бюджетоутворюючих підприємств, ринку праці, фінансової допомоги держави. Регіональним фінансам виділяються відрахування від державних податків, а також субвенції, тобто фінансові ресурси, які надаються з держбюджету на відповідні цілі (наприклад, на розвиток охорони здоров’я й ін.). Тобто, чим більші обсяги місцевих фінансів, тим ефективніше можна їх використовувати, але за умови обов’язко­вого контролю за цим процесом з боку держави.

Територіальні (регіональні) фінанси можна охарактеризувати як сукупність фінансових (грошових) ресурсів, використовуваних для економічного і соціального розвитку територій. Основними джерелами формування регіональних фінансів є бюджетні кошти та кошти (прибутки) суб’єктів господарювання (підприємств, організацій).

Місцеві фінанси включають:

а) місцеві бюджети, які приймаються бездефіцитно;

б) прибутки підприємств комунальної форми власності;

в) цільові фонди, які утворюються поза бюджетом для фінансування деяких заходів;

г) місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів.

Таким чином, регіональні фінанси – це система економічних відносин, що регулює розподіл і перерозподіл національного доходу, фонду грошових надходжень, які використовуються для економічного й соціального розвитку територій. За їх допомогою держава здійснює розвиток продуктивних сил, вирівнює рівні економічного і соціального розвитку територій, що склалися історично під впливом різних факторів. З цією метою розробляються регіональні програми соціально-економічного розвитку територій.

Основною частиною регіональних фінансів є місцеві бюджети. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», де визначено бюджетний устрій та його принципи, порядок складання і виконання бюджетів.

Формування бюджетів залежить, у першу чергу, від розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей, податкової політики та розподілу фінансових ресурсів між центром і регіонами. Держава та органи місцевого самоврядування зобов’язані розробляти програми прискорених темпів розвитку в регіонах бюджетоутворюючих підприємств.

Регіональні бюджети – один з головних каналів доведення до населення кінцевих результатів виробництва. Через них суспільні фон­ди споживання розподіляються між окремими групами населення. З цих бюджетів значно фінансується і розвиток галузей виробничої сфери, зокрема харчової та місцевої промисловості, комунального господарства, продукції і послуги яких є важливою складовою забезпечення життєдіяльності населення. Регіональні бюджети мають важ­ливе значення у здійсненні загальнодержавних економічних і соціаль­них задань, у першу чергу, у розподілі державних фінансових ресурсів на розвиток й утримання соціальної інфраструктури суспільства.

Через територіальні (регіональні) фінанси держава активно проводить соціальну політику. Зокрема, здійснюється фінансування в регіонах охорони здоров’я, освіти, комунального обслуговування населення, будівництва та утримання автошляхів місцевого значення. Коло підприємств, що фінансуються, постійно розширюється. Зокрема, за рахунок місцевих бюджетів фінансуються вищі і середні спеціальні навчальні заклади, заходи з внутрішньої безпеки та правопорядку, охорони навколишнього середовища тощо.

Бюджетні і майнові права, які надаються органам місцевої влади, дають їм можливість складати, розглядати, затверджувати й виконувати свої бюджети, розпоряджатися підприємствами, які знаходяться в їх підпорядкуванні, та отримувати від них доходи.

В основу розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи закладені принципи самостійності територіальних бюджетів, державної фінансової підтримки, територіального формування джерел їх доходу. Виходячи з цих принципів, доходи регіональних бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходу.

Дохідна частина регіональних бюджетів включає:

І. Власні доходи.

1. Податки на майно.

2. Платежі за використання природних ресурсів, у тому числі земельний податок і орендна плата за землю.

3. Податки, збори та мито, включаючи місцеві податки й збори.

II. Регулюючі доходи.

1. Податок на прибуток підприємств комунальної форми власності.

2. Податок з доходів фізичних осіб.

3. Дотації з державного і регіонального бюджетів.

4. Субвенції з державного бюджету.

5. Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами.

Основними податками, зборами та надходженнями, які включають місцеві податки і збори, є:

• надходження за адміністративні штрафи й санкції;

• збори за реєстрацію підприємств, громадських організацій, банків та їх філіалів;

• транспортний податок;

• податок на рекламу;

• збір за право на торгівлю;

• реєстраційний збір з фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

• збір від угод, що здійснюються на товарних біржах і при продажу та купівлі валюти;

• збір примусового стягнення коштів автомобільною інспекцією;

• ліцензований збір за право виробництва і торгівлі спиртовими напоями та пивом;

• надходження від ліцензування окремих видів діяльності;

• податок на майно, яке переходить у спадок або подарунок;

• дохід від приватизації об’єктів муніципальної власності;

• дохід від продажу землі;

• дохід від продажу конфіскованих та безхазяйних квартир;

• земельний податок і орендна плата за землі сільськогосподарського призначення, включаючи сільськогосподарські угіддя у складі лісового фонду;

• земельний податок та орендна плата за землі сільськогосподарського призначення;

• доходи від централізації засобів земельного податку й орендної плати за землі сільськогосподарського призначення, землі міст та інших населених пунктів;

• платежі за користування надрами;

• лісові податки, у тому числі орендна плата і плата за землі лісового фонду;

• плата за воду, яку використовують промислові підприємства з водогосподарських систем;

• плата за нормативні та понаднормативні викиди і скиди шкідливих речовин, розміщення відходів.

Регіональні органи влади зацікавлені у власних джерелах доходів. Це вимагає від них проявляти господарську ініціативу, залучати внутрішні й зовнішні інвестиції для розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей і виробництв, інновацій та сучасних технологій, створення робочих місць, домагатися збільшення доходів у бюджет.

Основними напрямами збільшення дохідної частини бюджету є:

• розвиток бюджетотутворюючих галузей, тобто зростання ВВП і на підставі цього бази оподаткування;

• вихід з тіні виробництва й легалізація прихованого прибутку та його оподаткування.

Основними статтями видатків місцевих (регіональних) бюджетів є:

I. Фінансова підтримка галузей господарського комплексу:

1. промисловості і будівництва;

2. сільського господарства та рибальства;

3. транспорту та дорожнього господарства;

4. житлово-комунального господарства.

II. Фінансова підтримка соціально-культурних заходів:

1. освіти;

2. культури і мистецтва;

3. охорони здоров’я;

4. соціальної політики.

3. Управління.

4. Правоохоронної діяльності.

V. Інших видів.

Провідне місце у видатках в більшості регіонів займає фінансування галузей господарства, в тому числі промисловості, будівництва, сільського господарства і рибальства, транспорту, дорожнього та житлово-комунального господарства, зв’язку. На другому місці знаходяться витрати на соціально-культурні заходи, зокрема на освіту, культуру, мистецтво, охорону здоров’я та фізкультуру, соціальну політику. Видатки на управління й утримання правоохоронних органів займають менше 10 % і є найменшими.

Бюджетні ресурси є також важливим джерелом фінансування інвестиційних проектів, але їх роль впродовж останніх років значно зменшилася. При цьому, економічне зростання в період 2000–2007 рр. підтримувалося переважно за рахунок бюджетних коштів. Скорочується частка коштів місцевих бюджетів у структурі інвестицій в основний капітал, яка не перевищує 3–4 %. Дві третини капіталовкладень в економіку регіонів фінансується за рахунок власних коштів підприємств. Таким чином, економічне зростання в Україні профінансовано переважно за рахунок внутрішніх державних джерел, але цих інвестицій недостатньо.

Якщо внутрішніх регіональних інвестицій не вистачає, залучаються іноземні інвестиції. В інвестуванні української економіки беруть участь підприємницькі структури понад 100 країн. Найбільші інвестиції в економіку регіонів України мають розвинені країни світу (США, Нідерланди, Німеччина, Велика Британія) та Росія. Високу питому вагу мають інвестиції з офшорних зон (Кіпру, Віргінських островів, Ліхтенштейну) та інших країн. Але розраховувати на прямі іноземні інвестиції, темпи приросту яких впродовж останніх років є нестабільними, як на рушійний фінансовий фактор економічного зростання у регіонах у найближчій перспективі, не варто. Вони здій­нюються переважно в галузі, що динамічно розвиваються і мають суттєві темпи зростання чи відрізняються швидким обігом коштів.

Понад половина всіх інвестицій у 2007 р. вкладалася у підприємства промисловості, зокрема в харчову промисловість та переробку сільськогосподарської продукції, машинобудування й металообробку, хімічну і нафтохімічну промисловість, паливну промисловість, будівництво та промисловість будівельних матеріалів. Серед непромислових галузей економіки активно інвестуються в регіонах внутрішня торгівля, транспорт і зв’язок, фінанси, кредит, страхування та пенсійне забезпечення.

Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є регіони з високим рівнем економічного розвитку та наявністю великих міст, зокрема Києва у Центральному районі, Дніпропетровська і Запоріжжя в Придніпровському районі, а також Одеси і Львова відповідно в Причорноморському та Карпатському районах.