8. Навчально-методичне забезпечення дисципліни «регіональна економіка» конспект лекцій тема 1 Предмет, метод і завдання курсу «Регіональна економіка»

Мета:

• з’ясувати суть предмета та об’єкта науки;

• з’ясувати суть регіональної економіки та її територіальні особливості;

• визначити суть наукових методів, вивчити традиційні і нові методи аналізу територіальної організації господарства;

• з’ясувати методи економічного обґрунтування галузевого та територіального (регіонального) розміщення продуктивних сил для прогнозування розвитку господарства;

• вивчити основні етапи та економічне обґрунтування регіонального розвитку розміщення продуктивних сил, суть природних досліджень і проектів охорони природи (схеми, програм) для раціональної господарства;

• вивчити наукову літературу з питань регіональної економіки.

План

1. Об’єкт і предмет курсу «Регіональна економіка».

2. Основні поняття та наукові категорії регіональної економіки.

3. Місце регіональної економіки в системі наук.

4. Методологічні основи досліджень регіональної економіки.

5. Основні завдання курсу.

1. Об’єкт і предмет курсу «Регіональна економіка»

Реформування економіки України на ринкових засадах вимагає не тільки суттєвих трансформацій у механізмах державного регулювання, у інституційному середовищі, у виробничій, фінансово-кредитній, податковій, бюджетній, законодавчій системах України, але й відповідних змін на регіональному рівні – у соціаль­но-економічному житті регіонів. Адже саме тут, на рівні місцевого самоврядування, відбуваються складні процеси адаптації господарства і населення до нових ринкових умов. Це значно актуалізує значення регіональних аспектів розвитку України. Тим біль­ше, що досвід розвинених країн та наукова практика перебудованих процесів в Україні довели недостатність ринкової саморегуляції для ефективного розвитку будь-якої країни та необхідність збалансування з механізмами державного регулювання. В Україні, де на початку 90-х років майже відмовились від задіяння такого регулювання, протягом 10 років відбувався прогнозований спад виробництва, гіпертемпами зросли інфляція та безробіття. І якщо інфляцію, починаючи з 1999 року, вдалося приборкати, то безробіття до недавнього часу зростало швидкими темпами. Одночасно різко погіршилися соціальні умови життя населення та медико-економічна ситуація у країні, загострилися територіальні диспропорції та збільшився розрив між рівнями соціально-еко­номічного розвитку «сильних» та депресивних регіонів. Вихід з цього становища, успішне вирішення складних економічних, регіональних та міжрегіональних проблем, які виникають як на обласному рівні, так і на рівні економічних районів, вимагають досить кваліфікованого науково обґрунтованого підходу до цього.

Необхідно зазначити, що складні територіальні, економічні і соціальні проблеми в багатьох найбільш і найменш розвинених країнах значно загострилися ще на початку XX століття. Це зумовило велику увагу до регіональних аспектів економічного і соціального розвитку країн і призвело до помітного розширення тео­ретичних і практичних досліджень в галузі розміщення виробництва та регіонального розвитку. Саме тоді починає формуватися регіоналістика як міждисциплінарна, складна за змістом наука, яка об’єднує всі напрями дослідження такого складного, поліструктурного та багаторівневого об’єкта, як регіон.

Перед тим, як приступити до вивчення основних категорій, структурних складових та проблем регіональної економіки, виз­начимося зі змістом понять «об’єктом» та предмет дослідження.

Об’єктом науки «регіональна економіка» є регіон, який у контексті нашого курсу розглядається як адміністративно визначена територіальна частина будь-якої країни.

Предмет регіональної економіки охоплює регіональні аспекти державної економічної політики, економіки виробництва, тру ­дової та фінансової діяльності, бюджетної та податкової системи, тобто економіку регіонів України.

Таким чином, основною категорією теорії регіональної економіки виступає «регіон». Одне з найбільш визнаних її тлумачень запропоновано Є.Б. Алаєвим: «Регіон – це певна територія, що відрізняється певною цілісністю та взаємопов’язаністю основних складових: населення, господарства, природи» [1]. Більш чітко визначив статус регіону в системі територіальної організації суспільства країни М. Долішній. Регіон, за його визначенням, – це «...адміністративно відокремлена територія України... з особливостями природно- та економіко-географічного положення, набутою економічною структурою і системою розселення, а також системою факторів обмеження його виробничого потенціалу» [14]. Російські дослідники Ю.Н. Гладкий та А.І. Чистобаєв також відносять до регіонів один чи декількох суб’єктів Російської Федерації. Необхідно зазначити, що раніше у працях вітчизняних основоположників регіональної економіки регіон розглядався як триєдність населення, господарства, природи. У сучасній теорії регіональної економіки регіон, на зразок західної науки, усе частіше розглядається як суб’єкт певних економічних відносин, носій певних інтересів, як складна поліструктурна та багатофункціо­нальна система у складі єдиного економічного простору України.

Російські вчені вважають, що сьогодні найбільш поширені чотири парадигми регіону:

• регіон-держава;

• регіон-квазікорпорація;

• регіон-ринок;

• регіон-соціум.

У першому випадку регіон є відносно уособленою підсистемою держави та національної економіки. У багатьох розвинених державах у результаті процесів децентралізації управлінської структури та фінансового федералізму в регіоні «спускається» все більше функцій, основною з яких є регулювання економіки регіону.

Регіон як квазікорпорація виступає суб’єктом регіональної муніципальної власності та економічної діяльності. Такий підхід стимулює економічну незалежність регіону. Розширення економічної самостійності регіонів виступає важливою складовою рин­кових реформ.

Підхід до регіону як до ринку, який має певні межі, акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності, а саме: на інвестиційному та підприємницькому кліматі, маркетинговій стра­тегії розвитку регіонів із урахуванням інтересів регіону, особливостей регіональних ринків товарів та послуг, капіталу, цінних паперів, праці, інформації тощо. Інколи дослідження в рамках даного підходу виділяють в окрему дисципліну «Регіональне ринкознавство» [9].

Дещо виходить за межі суто регіональної економіки підхід до регіону як соціуму, тобто до соціально-територіальної ціліснос­ті. У цьому випадку дослідження спрямоване на відтворення соціальної сфери – населення, трудових ресурсів, освіти, охорони здоров’я та ін., а також на розвиток системи розселення.

Якщо перші три парадигми в теорії регіону включають проб­лему забезпечення узгодження економічних інтересів регіону і держави, забезпечення економічного зростання регіону та його економічної самостійності, виробництва та споживання суспільних благ і створення конкурентного середовища на основі збалан­сованого ринкового та державного регулювання, то останній підхід, ширший від економічного, підключає до нього ще й соціальний контроль за запровадженням ринкової економіки соціального спрямування та забезпечує синтез усіх аспектів життя регіонального соціуму.

У найбільш узагальненому розумінні регіон визначається на внутрішньодержавному рівні як відкрита територіально цілісна, економічно взаємопов’язана і адміністративно-визначена частина країни, що поєднує господарство, населення і природу, виступає суб’єктом певних економічних відносин та носієм різнобічних внутрішніх і зовнішніх функцій та інтересів [54].