2. Основні напрями та завдання державної регіональної економічної політики

У науковій літературі є багато визначень регіональної політики як основного в теорії регіональної економіки поняття. Е.Б. Алаєв у відомому понятійно-термінологічному словнику зазначає, що така політика може проводитися тільки державою і визначає її як сферу діяльності щодо управління економічним, політичним і соціальним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті, спрямовану на вдосконалення взаємовідносин між державою і регіонами, а також регіонами між собою [1]. Д.М. Стеченко називає таку політику «державна політика регіонального розвитку» і визначає її як цілісну сукупність заходів, спрямованих на ефективність соціально-економічного розвитку регіонів, раціональне використання їх ресурсних потенціалів та реалізацію його пріоритетів, забезпечення вдосконалення територіальної організації суспільства тощо [49].

О.Г. Гранберг зауважує, що за будь-яких модифікацій поняття «регіональна політика» остання має включати свої цілі, об’єкти і суб’єкти, а також засоби її здійснення [13].

За визначенням учених РВПСУ НАН України, «така політика» – «... це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері комплексного розвитку регіонів країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей». Погоджуючись у цілому з коректніс­тю цього визначення, вважаємо, що до нього необхідно додати кінцівку «... а також можливостей і інтересів регіонів».

На наш погляд, найбільш вдалим є визначення «регіональної політики», відображає багатогранну діяльність державних, суспільних, громадських інституцій з регіоналізації суспільного життя, спрямовану на збереження територіальної цілісної країни, досягнення загальнодержавних цілей при реалізації індивідуально-конкретної стратегії розвитку кожного регіону із гармонізацією його інтересів із загальнодержавними» [54].

Адже саме гармонізація інтересів держави і регіонів та вирішення регіонально-конкретизованих проблем, поряд з підвищенням конкурентоспроможності регіонального виробництва, добробуту населення та збереження природи, належить до стратегічних цілей державної регіональної політики в період переходу України до постіндустріалізму суспільства. Необхідно зазначити, що забезпечення гармонізації зазначених інтересів та збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів є необхідною умовою збереження територіальної цілісності держави. Досягнення цих цілей вимагає розробки науково обґрунтованої стратегії регіонального розвитку держави та задіяння численних методів і механізмів регулювання її реалізації. У спеціальній літературі виділяють прямі і непрямі методи державного регулювання, які застосовуються у всіх напрямах державної, а значить і регіональної політики.

Державна політика здійснюється в усіх напрямах життєдіяль­ності суспільства: політичному, оборонному, економічному, соціальному, екологічному тощо. Усі вони, крім двох перших, реа­лізуються владними структурами не тільки на державному, але й на регіональному та «місцевому» (локальному) рівнях територіаль­ної організації соціально-економічного життя держави.

Особлива актуальність державної регіональної політики в сучасній Україні зумовлена кількома, змістовно досить різнорідними причинами.

По-перше, великими масштабами території та суттєвою територіальною диференціацією природних, економічних, соціальних історичних умов.

По-друге, різким, у кілька разів, зростанням у 90-ті роки міжрегіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку: за душовими обсягами промислової продукції у шість разів, за доходами населення на душу населення – майже у 5 разів тощо.

По-третє, тим, що країна з отриманням незалежності, не завершивши етап індустріального розвитку, вступила у складний, перехідний до нових умов господарювання адаптаційний чи тран­зитивний період. Він характеризується одночасною докорінною перебудовою політичної і економічної системи, ідеології суспільного розвитку, суспільно-природної взаємодії, а також менталітету населення.

По-четверте, докорінною зміною Концепції зовнішньоекономічної діяльності держави із суттєвою перебудовою міжнародних економічних зв’язків. До позитивів цієї Концепції можна віднести суттєвий розвиток її фінансово-інвестиційної складової, значне розширення кола країн-партнерів із поступовим просуванням товарів на ринки Близького Сходу, Північної Африки та Південно-Західної Азії та ін. До негативів сучасної зовнішньоекономічної політики останнього десятиліття необхідно віднести надвелике і неефективне розширення імпортних операцій, погіршення структури експорту у зв’язку з різким скороченням частки машинобудування, хімічної, легкої промисловості, низькою актив­ністю зовнішньоекономічної діяльності більшості вітчизняних підприємств, низькою конкурентоспроможністю їх продукції, незабезпеченістю участі України у престижних економічних союзах, транснаціональних компаніях тощо. Необхідно зазначити, що входження України у світовий економічний простір набагато затрудняється викликами глобалізації, яка на початку XXI століття перетворилася в основну закономірність світового господарства.

Регіональна політика в Україні набула в останнє десятиліття особливої актуальності тому, що саме в регіонах, на мезорівні територіальної організації суспільства, відбуваються основні рефор­мації перехідної економіки: адаптація економіки і населення та роздержавлення власності, розвиток підприємницької діяльності та формування ринків праці, формуються (чи не дуже!) умови життєдіяльності населення. Саме в регіонах – областях, економіч­них і адміністративних районах – розвиваються приватизаційні, інвестиційні, інноваційно-трансформаційні процеси тощо.

Це зумовлює пріоритетність стратегії економічного зростання в Україні та її регіонах, а отже, і запровадження з цією метою адекватної регіональної політики держави.

Регіональна політика регулює всі, за винятком оборотних та «державно-політичних», аспекти життєдіяльності регіонів і тому здійснюється в багатьох напрямах, як зазначалося вище.

До основних складових регіональної політики належать еко­номічна (зокрема, фінансово-кредитна, бюджетна, податкова, ви­робнича), соціальна економічна політика (рис. 5). Ефективна реалізація такої поліаспективної регіональної політики лежить в основі забезпечення стійкого, соціально-економічного та екологічно-збалансованого розвитку регіонів, повномасштабного виконання стрижневих для них фінансовозабезпечуючих функцій – як внутрішніх, так і зовнішніх. До перших належить досягнення розширеного накопичення регіональних фінансових ресурсів, покращання якості життя населення за умови гармонізації інтересів та держави.

До зовнішніх загальнодержавних функцій, у першу чергу, необхідно віднести грошове наповнення Державного бюджету (адекватне податковому потенціалу регіону) та активну участь ре­гіону у реформаційних процесах у державі на ринкових засадах.

Рис. 5. Структурна модель державної регіональної по­літики

Основні завдання державної регіональної політики полягають у забезпеченні:

• політичної стабільності та соціальної злагоди в регіонах;

• комплексного розвитку господарства, удосконалення його територіально-галузевої структури;

• підвищення матеріального добробуту населення, піднесення соціальних стандартів його життєдіяльності;

• оптимальної зайнятості населення, поліпшення демографічної ситуації, зміцнення й ефективного використання наукового потенціалу;

• екологічної безпеки територій та раціонального використання їх природно-ресурсного потенціалу;

• покращання генофонду українського народу, його інтелек­туального потенціалу;

• збереження історико-культурної спадщини регіонів, відродження духовної самобутності на розширення міжнародних зв’язків, розширення прикордонного співробітництва з сусідніми країнами.

До основних цілей регіональної економічної політики в Україні відносять зміцнення економічної та фінансової самостійності регіонів, узгодження дій державних і місцевих владних структур щодо підвищення суспільної ефективності та рівня соціально-економічного розвитку регіонів, задіяння державного сти­мулювання розвитку полюсів-центрів зростання, підтримку депресивних та проблемних регіонів [54]. Ефективність державної регіональної політики певною мірю залежить від рівня її інституційного забезпечення для забезпечення в них сприятливих умов життя населення.

Для вирішення цих завдань важливим, на нашу думку, є досягнення компромісу між економічною ефективністю, соціальною справедливістю державного розвитку та раціоналізацією при­родокористування. Це вимагає активного задіяння всіх напрямів та аспектів регіональної політики: економічного, фінансового, правового, соціального, екологічного.

Необхідно зазначити, що вимоги часу зумовлюють в Україні стратегічну вагомість економічних, структурно-виробничо-техно­логічних, податкових, бюджетних, грошово-кредитних аспектів в усій «багатокольоровій» гаммі напрямів державної регіональної політики.

Така пріоритетність зумовлена тим, що саме у господарстві регіонів формуються нові «ринкові виробничі відносини», нагромаджується фінансовий капітал регіонів і держави; у регіонах формується база оподаткування фізичних і юридичних осіб (адже обсяги податкового прибутку також мають економічне «коріння», тобто залежать від економічної активності населення та економіч­ної ситуації у країні та регіоні). Від підвищення прибутковості виробництва залежить фінансове забезпечення, отже і успішне виконання і соціальних, і екологічних програм. Як зазначалося вище, регіональна економічна політика здійснюється у фінансово-кредитному, виробничому (промисловому, аграрному, транспортному та інших), бюджетному аспектах і повинна забезпечувати висхідний економічний розвиток регіонів та сприяти таким чином вирішенню соціальних, екологічних та інших регіональних проблем.

До них, зокрема, належить розширене відтворення конкурентоспроможного виробництва в регіоні, нагромадження фінансового капіталу, зміцнення податкового потенціалу, покращення демографічної ситуації та добробуту населення в контексті гармонізації регіональних і національних інтересів.

Водночас регіональна економічна політика спрямована на забезпечення не тільки внутрішніх, але й загальнодержавних функцій регіону. До них необхідно віднести у першу чергу грошове наповнення Державного бюджету, адекватне податкоспроможнос­ті регіонів, активну участь у реформаційних процесах і формуванні єдиного економічного простору, конкурентного середовища у країні, примноження національного багатства тощо.

На основі узагальнення існуючих у науковій літературі пог­лядів досить повно визначено основні цілі регіональної економіч­ної політики. Л.Л. Тарангул до них відносить:

• глибоке реформування системи господарювання з активним розвитком у регіонах третинного і четвертинного секторів;

• нагромадження приватного капіталу для підсилення інвес­тиційної активності вітчизняного виробника;

• наближення регіонів до економічної самостійності у межах єдиного економічного простору України;

• забезпечення економічного зростання регіонів на основі розбудови інноваційного комплексу;

• раціональне використання інтегрального потенціалу території при випереджальному нарощуванні його інтелектуальної, науково-технічної та інформаційної складових;

• формування в регіонах полюсів зростання, технопарків та технополісів.

У цьому контексті першочергового значення набуває формування конкурентоспроможного виробництва та активізація інноваційної та інвестиційної діяльності у регіонах, розширенням в них бази оподаткування за рахунок розширеного відтворення всіх факторів виробництва, підсилення міжрегіональної економічної інтеграції, економічне зростання із розширення системи робочих місць, зокрема в депресивних регіонах, розвиток полюсів зростання, збалансованість міжбюджетних відносин, раціональне використання інтегрального потенціалу території тощо.

Досягнення зазначених цілей можливе при активному збалансованому задіянні державних і ринкових важелів регулювання економікою. В умовах жорсткого фінансового незабезпечення потреб структурно-технологічних трансформацій у країні особливої актуальності набуває фінансова регіональна політика. Вона сьогодні неадекватна потребам соціально-економічного розвитку регіонів та найчастіше проявляється у несправедливо розподіленій фінансовій допомозі.

Підвищення ефективності регіональної фінансової політики, її спрямованість на підтримку вітчизняного виробництва сприятиме досягненню економічної самостійності регіонів, фінансовій, соціальній та політичній стабільності в державі, підвищенню рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

З реалізацією ефективної регіональної економічної політики безпосередньо пов’язана регіоналізація суспільного життя, а також актуальні в певних країнах і широко «розрекламовані» в науковій літературі процеси децентралізованого федералізму [9]. Чіт­кого визначення цього поняття ще немає. Поряд з ним зустрічаються і поняття «фінансовий федералізм», «бюджетний федералізм» тощо. Вважаємо, що ці поняття більше стосу ються держав з федеративним устроєм, наприклад США (де панує сама модель децентралізованого федералізму) чи Німеччини. Для України з її досить складною соціально-політичною ситуацією, великими історичними відмінностями в розвитку східних і західних регіонів тощо прийнятним, на наш погляд, є поняття регіональної децентралізації.