3. Поглиблення територіального поділу праці і оптимізація галузевої структури господарського комплексу регіону

Господарський комплекс країни розглядається як єдиний економічний простір, а господарства окремих її територій (областей, автономних республік, штатів, земель тощо) – як складові цього економічного простору (єдиного господарського комплексу). Кожна з таких частин території країни відрізняється не тільки природними умовами і ресурсами, але й соціально-економічними особливостями розвитку, насамперед відповідною спеціалізацією господарства. Так, одні райони можуть бути давно заселеними й освоєними, а інші – лише починають формувати свою економіку; в одних районах економіка сформована на власній сировинній базі, а в інших – на девізній сировині.

Отже, у процесі господарської діяльності складається відповідна спеціалізація окремих територій країни. Кожна така територія спеціалізується на виробництві певних видів продукції, виробляючи їх значно більше, ніж потрібно для неї. Тому ці території мають можливість обмінюватися між собою продукцією галузей спеціалізації. Таким чином, між окремими спеціалізованими територіями країни або окремими країнами відбувається обмін результатами їх праці. Такий поділ праці між окремими територіями країни чи країнами називається територіальним, або географічним поділом праці.

Суспільний поділ праці почався ще за часів первісного суспільного ладу і виявився в поділі праці між чоловіками та жінками, дітьми і дорослими, між вівчарськими й землеробськими племенами, проявлявся у відокремленні ремесла від землеробства. Подальший розвиток виробництва, науково-технічний прогрес привели до виникнення нових спеціалізованих галузей і виробництв. Оскільки ці спеціалізовані галузі і виробництва розміщуються на окремих територіях відповідно до умов, необхідних для їх розвитку, то суспільний поділ праці тісно пов’язаний з територіальним поділом праці, який закріплює окремі спеціалізовані галузі та виробництва за певними територіями. Територіальний поділ праці є результатом просторового прояву загального економіч­ного закону – суспільного поділу праці і є визначальним у прос­торовій організації господарства. Він проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни, територіальній локалізації певних видів виробничої діяльності та виробництва продукції і послуг згідно з їх конкурентними перевагами. Спеціалізація території на виробництві певних видів продукції та послуг (у конкретних галузях і виробництвах) спричиняє формування спеціалізованих економічних районів. При цьому спеціалізація території складається поступово, в процесі розвитку виробництва. Тобто цей процес має історичний характер. Спеціалізація території в процесі розвитку науково-технічного прогресу може змінюватися, розширюватися та поглиблюватися.

Спеціалізація території на виробництві певних видів продук­ції або послуг визначається лише за умови:

а) коли продукції на даній території виробляється значно більше, ніж це потрібно для задоволення власних потреб і значна частина її вивозиться в інші регіони або країни;

б) якщо виробництво цієї продукції на даній території коштує значно дешевше, ніж в інших регіонах та країнах;

в) коли виробництво цієї продукції на даній території повніс­тю і на значний період забезпечено необхідними ресурсами.

Таким чином, територіальний поділ праці зумовлює спеціалізацію території на виробництві певних видів продукції та послуг. Він становить основу формування економічних районів і є найбільш інтегральним чинником їх утворення. Територіальний поділ праці – це об’єктивний процес виробничої спеціалізації економічних районів і обміну продукцією та послугами з іншими районами й країнами.