Глава 3. Зведення та групування статистичних даних

3.1. Суть статистичного зведення. Види зведення

У результаті статистичного спостереження отримують матеріал, який у подальшому підлягає упорядкуванню та спеціальної обробці. Статистичне зведення – це упорядкування, систематизація і наукова обробка первинних статистичних даних.

Основне завдання зведення полягає у виявленні типових рис та закономірностей масових явищ та процесів. На основі даних статистичного зведення обчислюють узагальнюючі показники, які допомагають провести глибокий аналіз статистичних досліджень. Класифікація статистичного зведення наведена на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Класифікація статистичного зведення за різними ознаками

Просте зведення – це лише простий підрахунок підсумків первинного статистичного матеріалу без будь-якої його систематизації. Так як просте зведення не готує матеріал для глибокого економічного аналізу, воно має обмежене застосування у статистичній практиці.

Групове (складне) зведення – це складна операція наукової обробки первинного матеріалу, яка включає декілька етапів роботи:

1) групування матеріалу за окремою або окремими ознаками;

2) розробка системи показників для характеристики типових груп і підгруп;

3) підбиття групових та загальних підсумків;

4) відображення результатів зведення у вигляді таблиць.

У разі централізованого зведення весь первинний матеріал спостереження зосереджується, систематизується та узагальнюється в центральному органі державної статистики – Державному Комітеті статистики України.

Децентралізоване зведення передбачає узагальнення матеріалу знизу до гори за ієрархічними сходинками управління з відповідною обробкою на кожній із них, а Держкомстату України надсилаються уже зведені підсумки за певними адміністративними одиницями.

Автоматизоване зведення проводиться на автоматизованих робочих місцях за допомогою комп’ютерів.

Ручне зведення – це обробка первинних матеріалів ручним способом.

3.2. Групування – основа наукової обробки статистичних даних

Групування – це розподіл одиниць досліджуваної сукупності на групи за однією або кількома ознаками.

До найголовніших завдань, які вирішуються за допомогою статистичних групувань, відносяться:

► вивчення структури та структурних змін;

► вивчення типів соціально-економічних явищ, виділення однорідних груп і підгруп;

► вивчення взаємозв’язку і залежності між соціально-економічними явищами або їх ознаками.

Існує декілька видів статистичних групувань залежно від різних критерій, класифікація статистичних групувань наведена на рис. 3.2.

Слід зауважити, що наведена класифікація статистичних групувань є умовною, оскільки в практиці статистичної роботи їх застосовують у комплексі. Це зумовлене багатогранністю процесів, які відбуваються в суспільному житті.

Рис. 3.2. Класифікація статистичних групувань

Структурне групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за певною ознакою. Цей вид групування використовують для дослідження складу населення за статтю, віком, освітою, а також в разі вивчення підприємств за галузями виробництва, кількістю працівників, обсягом продукції.

Типологічне групування – це поділ якісно неоднорідної сукупності на класи, соціально-економічні типи, однорідні групи. Типологічне групування застосовують при вивченні розподілу підприємств за формами власності, за економічним призначенням продукції.

Слід відзначити, що типологічні групування відрізняються від структурних лише метою дослідження, за формою ж вони цілком збігаються. Структурні й типологічні групування є описовими, за їх допомогою не можна пояснити причини закономірностей та їхньої зміни в часі та просторі. Ці завдання статистики вирішуються методом аналітичних групувань.

Аналітичне групування – допомагає виявити наявність та напрямок зв’язку між двома явищами або їх ознаками, з яких одна представляє результат, інша – фактор, що впливає на результат. Наприклад, класифікація робітників (факторна ознака) впливає на результативну ознаку – виробітку робітників.

Просте групування – це групування за однією будь-якою ознакою. Проте більш поширені в статистиці складні групування – це групування за двома або більше ознаками. Складне групування, у свою чергу, поділяється на комбінаційне, якщо в його основі послідовно скомбіновано дві і більше ознак, або багатомірне, якщо воно проводиться за кількома ознаками одночасно.

При побудові групувань вирішують ряд задач:

1) що взяти за основу групування, тобто вибрати групувальну ознаку, якій адекватна мета дослідження і характер вихідної інформації;

2) визначити кількість груп та розмір інтервалу;

3) визначити чітко межі інтервалів та ін.

Ознака, яка лежить в основі групування, називається групувальною ознакою. Статистичне групування проводиться за атрибутивними або кількісними ознаками.

Після вибору групувальної ознаки важливим кроком є визначення кількості груп. В окремих випадках групувальна ознака визначає кількість груп. Наприклад, групування студентів інституту за статтю дозволяє чітко визначити дві групи (жінки, чоловіки); групування робітників підприємства за кваліфікацією дозволяє виділити 6 груп (існує 6 тарифних розрядів).

Однак у більшості випадків групувальна ознака не визначає кількість груп, тому постає питання визначення кількості груп розрахунковим шляхом. Кількість груп тісно пов’язана з метою дослідження та обсягом сукупності. У масових сукупностях орієнтовано оптимальну кількість груп з рівними інтервалами можна визначити за формулою американського вченого Стерджеса:

,

де – кількість груп (інтервалів);

– обсяг сукупності.

Однак користуватися цією формулою можна лише в тих випадках, коли досліджувана сукупність досить велика і зміна групувальної ознаки має відносно плавний характер.

При групуванні за кількісною ознакою часто виникає питання про інтервали. Існують різні види інтервалів: рівні та нерівні; відкриті та закриті.

Наприклад, групування робітників бригади підприємства за денним виробітком (шт.): 3-5; 5-7; 7-9 – це приклад рівних інтервалів. Рівні інтервали застосовують тоді, коли кількісна ознака всередині сукупності змінюється плавно, поступово, рівномірно. Розмір рівного інтервалу визначають за формулою:

де _, – максимальне, мінімальне значення ознаки;

– кількість груп.

Нерівними називають інтервали, в яких різниця між верхньою і нижньою межею неоднакова. Необхідність застосування групування з нерівними інтервалами виникає в тих випадках, коли коливання ознаки має нерівномірний характер у великих межах.

Інтервали при групуванні можуть бути закритими та відкритими. Закритими вважаються інтервали, у яких визначені верхня та нижня межі, відкритими називаються інтервали, у яких нижня та верхня межі невідомі. Інколи використовують відкриті інтервали з однією межею (верхньою або нижньою). Потреба у відкритих інтервалах зумовлена високим коливанням досліджуваної ознаки.

При розподілі одиниць об’єкта спостереження на окремі групи важливо точно визначати межі. Наприклад, при групуванні робітників за денним виробітком виділені наступні групи: до 5; 6-10; 11-20; більше 20 шт. Такий підхід дає змогу чітко визначати межі та правильно розподілити одиниці сукупності на групи.

Однак у практиці групування часто ознаки безперервно змінюються. У даних випадках при побудові інтервалів одне й те саме число повторюється: як верхня (права) межа одного інтервалу, так і нижня (ліва) межа наступного інтервалу. Наприклад, необхідно провести групування робітників підприємства за стажем роботи, виділивши наступні групи: до 3, 3-5; 5-10; 10-15; 15-20; 20 і більше. До якої групи слід віднести робітників, у яких стаж роботи 3, 5, 10, 15 та 20 років?

На практиці вирішують дану проблему двояко: за принципом „включно” чи за принципом „винятково” („виключно”). Якщо використовувати перший принцип, тобто вважати верхні межі „включно”, то робітників зі стажем 3 роки слід віднести до першої групи. За принципом „винятково” даних робітників слід віднести до другої групи. У практиці застосовують обидва методи.