Тема 2. Національне і транснаціональне радіомовлення

Згідно із Законом України “Про телебачення і радіомовлення”, який регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їхнього функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите й вільне обговорення суспільних питань, національними радіокомпаніями вважаються державні радіоорганізації, що ведуть мовлення на загальнонаціональних каналах мовлення і підзвітні Верховній Раді України та Президенту України.

Структуру національного радіомовлення України становлять державні (бюджетні) та недержавні (комерційні) радіоорганізації, засновані юридичними та фізичними особами відповідно до чинного законодавства України (див. додаток 1).

Основу національного радіомовлення України становлять державні радіоорганізації, які утримуються на кошти Державного бюджету і забезпечують радіотрансляцію на всю територію чи відповідний регіон України і на зарубіжну аудиторію.

Однією з найважливіших проблем, яка стоїть сьогодні перед національними державними радіокомпаніями є недостатність бюджетного фінансування: хронічне недофінансування протягом тривалого часу, що створило цілий ряд проблем, передусім, йдеться про розрахунки з Концерном радіомовлення, радіозв’язку та телебачення за поширення радіосигналу. Цей факт дуже серйозно впливає на сьогоднішній стан НРКУ взагалі. Хронічна нестача коштів призвела до справжньої кризи в техніко-технологічній сфері. Радіомовлення працює на радіомовному обладнанні, яке останні 30-40 рр. практично не оновлювалося. Раніше, коли не рахувалися з витратами електроенергії, це вважалося нормальним явищем, але сьогодні необхідно переглянути всі концептуальні засади розвитку державного радіомовлення. Сьогодні весь світ переходить на радіомовлення в цифровому форматі, що є значно дешевшим. Саме в цей час українське радіомовлення витрачає кошти на передавачі -“дідугани” (є навіть передавачі на довгих хвилях, які було встановлено ще до війни 1941-1945 рр.). Крім того, мережа поширення радіосигналу і радіопередач через лінію проводового мовлення (на сьогодні, за офіційними даними “Укртелекому”, це близько дев’яти мільйонів так званих радіоточок) так само технічно руйнується, є тенденції щодо зменшення її аудиторії. Сьогодні паралельно треба ставити мобільні FМ-передавачі, які б охоплювали райони та села, оскільки аудиторією національного радіомовлення вважаються майже всі жителі України. Саме тому сьогодні розробляється державна програма розвитку радіомовлення, де було б передбачено розвиток новітніх технологій; охоплення всієї аудиторії, поєднання державних інтересів з економічною вигідністю.

У вітчизняному інформаційному радіопросторі НРКУ посідає сьогодні перше місце (за даними соціологічних досліджень має 14 млн слухачів). Що стосується творчого й інформаційно-тематичного наповнення, то з НРКУ ніхто не може змагатися, оскільки культурологічні програми ніхто з національних мовників не готує – цим займається окремий третій радіоканал “Культура”.

Тенденції розвитку НРКУ:

• розширення власної присутності в нових секторах інформаційного поля;

• рух у напрямку розвитку живого, інтерактивного мовлення;

• розвиток на засадах здорового консерватизму, зберігаючи існуючі програми, при цьому намагаючись через форму пристосовувати їх до потреб сьогоднішнього дня, щоб молодь могла інтегруватися в ці інформаційні потоки.

На сьогодні НРКУ залишається державним закладом, але з огляду на перспективу не можна не згадати про суспільне мовлення. Але говорити про нього ще складно, оскільки створювати його на “голому місці”, коли суспільство неструктуроване, коли діють сотні партій, сотні громадських організацій – це проблематично.

Отже, питань у державного радіомовлення вистачає, вони сумірні з проблемами транзитного суспільства. І шлях їх розв’язання – це виважена, конструктивна позиція, де на першому плані – інтереси України.

Транснаціональним (наднаціональним) радіомовленням вважається радіомовлення, зона регулярної дії якого розширена до міжнародних масштабів. Найчастіше таке радіомовлення ведеться мовою країни, яка створює радіопрограми, але воно не розраховане на мовлення в інших країнах, тому практично не торкається інтересів тієї держави, на яку мовить.

Українські радіостанції використовують мовлення таких радіостанцій, як ретрансляційне, включаючи в ефір власні інформаційні випуски та рекламні програми. Прикладами таких радіостанцій є “Русское радио”, “Мелодия”, “Хит-FМ”, які є російськими радіостанціями і ретранслюються в Україні.

Бажаючи отримати великі прибутки, при цьому не вкладаючи великих фінансових зусиль у створення власного інформаційного продукту у вигляді публіцистичних, розважальних, освітніх програм, сучасні власники українських приватних радіостанцій вдаються до ретрансляції радіопрограм російського виробництва. Оскільки мовлення наднаціональних російських радіостанцій ведеться російською мовою, то одразу ж порушується українське законодавство, згідно з яким мовлення радіостанцій, які діють на території України, має вестися державною мовою.

Взагалі ситуація в українському інформаційному просторі насамперед не відповідає законодавству, Конституції, потребам держави. В електронних ЗМІ мовлення у приватних комерційних телеканалах і радіостанціях на 90-95% ведеться російською мовою. Фактично громадяни України постійно перебувають у російськомовному інформаційному середовищі, хоча державний статус української мови зафіксовано в Конституції та шести законах України про діяльність ЗМІ. Вітчизняне законодавство передбачає наявність телерадіопрограм російською мовою та мовами інших національних меншин лише в місцях їх компактного проживання. Натомість більшість вітчизняних комерційних телерадіоканалів ігнорує чинне законодавство про мовний режим в Україні. Український телерадіоефір сьогодні тотально зросійщений.

Сьогодні, в умовах інформаційної відкритості найкращий спосіб боротьби із засиллям іншомовних телерадіопрограм – це виготовлення власного конкурентного вітчизняного продукту. Завдяки інформаційному впливу російських ЗМІ наша держава не здатна ефективно вирішувати головні завдання: виховувати національну й політичну ідентичність своїх громадян. Високий рівень зросійщення вітчизняного медіапростору ставить під сумнів європейський вибір зовнішньополітичної орієнтації України.

Отже, вся інформація ЗМІ має базуватися на високій моральній і духовній основі, в Україні живитися ідеєю державотворення, нести в собі демократичний і культурний ресурс, збагачувати множинність світу, його мови, культури й традиції.

• Питання для теоретичного опрацювання

1. Поняття національного радіомовлення.

2. Структура національного радіомовлення.

3. Структура національних радіокомпаній.

4. Функціональні особливості діяльності державних радіокомпаній.

5. Принципи діяльності державних радіостанцій.

6. Функції працівників приватних радіостанцій.

7. Типова структура приватних радіостанцій.

8. Поняття транснаціонального радіомовлення.

9. Ретрансляційні програми в ефірі українського радіо.

• Завдання для практичного опрацювання

1. Позитивні та негативні риси сучасного українського радіомовлення.

2. Сучасне радіомовлення: українське чи в Україні?

3. Зробити інтерв’ю з працівником місцевої приватної радіостанції.

4. Власна оцінка діяльності приватного радіомовлення.

5. Порівняльна характеристика тематичного діапазону програм національного та транснаціонального радіомовлення.

• Реферативна робота

1. Діяльність радіостанції “Русское радио”.

2. Діяльність радіостанції “Хит-FМ”.

• Література

1. Гоян О. Радіоринок України: специфіка ринкових відносин / Українська журналістика – 97. – К., 1997. – С. 63-67.

2. Даценко Л. Українське радіо – державне чи недержавне? // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 2001. – Вип. 4. – С. 87-98.

3. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо. – Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

4. Корконосенко С.Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001 – С. 86-108.

5. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – С. 2000. – 366 с.

6. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМК, 1996. – 440 с.

7. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2002. – С. 110-124.

8. Набруско В. Національна радіокомпанія пропонує здоровий консерватизм // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2002. – С. 57-61.

9. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 358-385.

10. www/radiolux / lviv.ua.

11. Мащенко І. Битва за ефір // Телерадіовісник України. – 1998. – № 3. – С. 28-47.

12. Хомин О. Модерні інформаційні тенденції та їхній вплив на українське радіомовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 2001. – Вип. 4. – С. 75-86.